Комедії - Жан Батист Мольєр

Бо хто себе віддав на те, щоб свято жити,

Той не дзвонитиме про рід свій знаменитий.

Правдиве зниження побожного життя

З гордотою ніяк не зв’яжеш до пуття.

Але розмова ця вам робить недогоду,

То розберім його, а не його породу.

Невже такому от ви дочку оддасте?

Й не пожалкуєте ані разу про те?

Невже не бачите того, що не годиться,

На чому шлюб такий запевно окошиться?

Бо ті, що силоміць дівчину віддають,

Справляють честь її на небезпечну путь,

А вірність у жінок залежить більш від того,

Чи їх за доброго дадуть, чи за лихого.

Коли в чоловіків на лобі є ріжки,

То винні в тім вони, а зовсім не жінки.

А бути вірною — то річ трудна й велика,

Як маєш бозна-що на місці чоловіка.

І хто зав’язує дочці з нелюбим світ,

За помилки її той богу дасть одвіт.

То небезпечна річ, про це ви погадайте.

Оргон

Я сам не вмію жить, так ви мене навчайте.

Доріна.

Не зле було б, якби ви слухали мене.

Оргон

Не слухаймо її, то, дочко, все дурне.

Що треба вам, про те мені найкраще знати.

Хоч обіцяв я вас Валерові оддати,

Але почув тепер, що він до карт меткий

І в справах віри щось занадто вже легкий,

Бо в церкві я його якось іще не бачив.

Доріна

Ви хочете, щоб він там раз у раз маячив,

Як ті, що йдуть туди на дивування всім?

Оргон

Я не питаю вас, що бачите ви в тім.

(До дочки).

Нарешті, другий той у добрій з небом згоді,

І скарбу кращого над цей шукати годі.

Цей шлюб вам станеться вінцем бажань усіх;

Він буде створений із любощів і втіх;

Любов незрадную побачить ваша хата,

Ви жити будете, мов тії голуб’ята,

Без сварок, без гризні, в спокої кожний час;

Ви зробите його чим хочете для вас.

Доріна

Вона його нічим, як тільки дурнем, зробить.

Оргон

Що за язик!

Доріна

Кажу, що він того заробить,

Бо вплив його такий, що виб’є всяку честь,

Яка у панночки тепер у серці єсть.

Оргон

Ощ не мішайтеся, замкніть лиш краще рота;

Стромляти всюди ніс велика в вас охота.

Доріна

Усе, що я кажу, на ваш верну я бік.

Оргон

Дарма працюєте, то й прикусіть язик.

Доріна

Як хто вас полюбив…

Оргон

Не хочу я кохання.

Доріна

Я вас люблю, дарма що в вас нема бажання.

Оргон

Ох!

Доріна

Ваша честь мені на серці, то й ніяк

Не хочу я, щоб вас висміював усяк.

Оргон

Ви не замовкнете?

Доріна

Велить мені сумління

Не дать, вам скоїти такого одружіння,

Оргон

Замовкни, гадино! Твій безсоромний вид!..

Доріна

Ах, ви побожний пан; кричати вам не слід.

Оргон

Бо кров мою мутить балакання шалене.

Мовчи, кажу тобі, не говори до мене.

Доріна

Мовчу, хоч думаю те саме… Ну, нехай.

Оргон

Ти можеш думати, що хочеш, тільки дбай,

Щоб нишком думати.

(До дочки).

Ну, годі вже, в татуся

Все обмірковане як треба.

Доріна

(набік)

Я скажуся,

Що мушу я мовчать!

Оргон

Не фертик він, це так,

Але такий…

Доріна

(набік)

Еге, і пика — мов личак.

Оргон

Що прихилить тебе, якби не мали сили

Чесноти інші всі…

Доріна От цяцю наділили!

Оргон повертається до неї, склавши руки на грудях, і слухає.

Якби це я була… Ну, так ніхто мене

Безкарно силоміць на шлюб не пожене,

Бо показала б я хоч зараз після шлюбу,

Що жінка має чим віддячити нелюбу.

Оргон

(до Доріни)

Так тут зовсім нема ваги моїм словам?

Доріна

Чого ви? Я ж хіба кажу що-небудь вам?

Оргон

А що ж ти робиш тут?

Доріна

З собою розмовляю.

Оргон

(набік)

Гаразд, провчу її, бо в’їдлива без краю.

Я дам ляща, то враз заціпить рота їй.

(Стає в таку позу, ніби хоче вдарити Доріну, повертається до неї з кожним словом, що говорить до дочки. Доріна стоїть мовчки).

Ви, дочко, мусите схвалити замір мій…

І вірте, чоловік… що вмів я вам обрати…

(До Доріни).

А що, мовчиш?

Доріна

Бо вже не маю що казати.

Оргон

Хоч слово ще скажи.

Доріна

Охоти вже нема.

Оргон

Бо я б тебе піймав.

Доріна

Чи я ж дурна сама?

Оргон

Вам, дочко, слід мені слухняністю платити,

Мого обранця ви повинні полюбити.

Доріна

А я сміялась би, та ще й під ніс йому.

(Утікає).

Оргон

(хоче дати їй ляпаса, але не влучає)

Ви, дочко, маєте не дівку, а чуму,

Із нею від гріха втекти немає змоги.

Тепер мої думки геть збилися з дороги,

Бо голова в огні від тих дурних розмов.

Піду хоч проходжусь та втихомирю кров.

ЯВА 3

Мар’яна, Доріна.

Доріна

Скажіть мені, чи ви язик свій загубили?

Чи треба, щоб і в цім вас інші боронили?

Безглуздо хочуть вас до шлюбу потягти;

А ви не кажете ні слова навпроти.

Мар’яна

Що ж з батьком діяти, як він такий упертий?

Доріна

Хоч дещо довести, щоб ту напасть одперти.

Мар’яна

Що?

Доріна

Що в душі любов з наказу не зросте,

Що вам, а не йому, ви пару берете,

Бо тільки ради вас цю справу розпочато,

То й мусите любить самі ви, а не тато,

І що коли Тартюф його причарував,

То треба, щоб він сам вінець із ним узяв.

Мар’яна

Ох, сила батькова для нас така велика,

Що я перед своїм роблюся без’язика.

Доріна

Розважмо це: Валер любов одкрив вам сам.

Скажіть, чи любий він, а чи не любий вам?

Мар’яна

Ой, як же ти моє тим скривдила кохання!

Доріно, чи тобі ж робити це питання?

Я серце все тобі відкрила сто разів,

І знаєш ти, який огонь його зігрів.

Доріна

Хто ж знає, чи душа устами говорила,

Чи справді ця любов вам серце зачепила?

Мар’яна

Недобре робиш ти, що ти непевна в тім,

Я й то любов мою вже показала всім.

Доріна

Так любите його?

Мар’яна

Кохання те безкрає.

Доріна

І він, здається,