Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

— А спритники з Великого Боулдера, які уклали контракт із збагачувальною компанією, чим вони кращі?

— А що діється на Об’єднаному?

— Дирекція звинувачує управляючого в тому, що він роздував кошториси і робив недоцільні витрати, — іронічно зауважив Меллокі. — А той звинувачує директорів у тому, що вони змушували його по-хижацьки викачувати з рудника всі високосортні руди. Кажуть, вони пропивали по двадцять — двадцять п’ять тисяч фунтів стерлінгів на місяць, а рудник довели до цілковитого занепаду.

— Француз Ландо, новий голова правління, вважає, що вони викачали з рудника двісті тисяч унцій золота, — додав Білл Брей. — А пайовикам дали дулю з маком.

— Еге, хтось хапонув чимало.

— Ще б пак — було чим поживитись!

— А на Великому Боулдері що витворяють? — вихопилось у Пета Х’юза. — Відкрили новий пласт на глибині чотириста футів — багатющу жилу, коли вірити одному хлопцеві, що там працює, а хазяї тримають усе в секреті, і акції продовжують падати. Нічого, вони ще підскочать — ми ще побачимо не один бум.

— Свого часу, коли брати Брукмени закілкували ділянки наугад, Великий Боулдер був такою ж авантюрою, як десятки інших, — нагадав Дінні. — А потім виявилось, що то справжнє золоте дно. Акції миттю підскочили з одного фунта до сімнадцяти. Цей рудник дав уже понад три мільйони.

— А ще недавно можна було купити акцію Великого Боулдера за п’ять шилінгів…

— Я сам бачив, як ставили під час гри в орлянку сотні дві акцій проти п’яти фунтів.

— Шкода, що не я їх виграв! — засміявся Майк. — Великий Боулдер не підведе, це я вам кажу. Він завжди був окрасою наших приїсків. Будьте певні, біржові тузи знову роздзвонять про нього, тільки-но це стане їм вигідно. Уже ходять чутки про поклади на глибині тисяча триста футів, і акції починають підніматись — так само, як на Лейк В’ю; скоро вони знову підскочать.

— Ну то й що! — Дінні сплюнув. — Нам яка з того користь? Ні, нашому місту треба перш за все покласти край аферам на рудниках. Золота тут вистачить. Рудники можуть прогодувати вдвоє більше народу, ніж зараз у Калгурлі, і створити людські умови життя для робітників — треба тільки, щоб діло робилося чесно. Нехай пани капіталісти, біс з ними, одержують прибутки на свої кляті гроші, але хай же вони до помагають розвиткові країни, а не тільки висотують з неї всі соки, поки ми тут дохнемо від спеки та голоду.

— «Управляти країною, — каже Вольтер, — це значить забирати в однієї частини населення для того, щоб віддавати другій», — пробурмотів Кріс Кроу.

— Що б з нами тепер було, якби не розсипне золото? — вадумливо озвався Пет Х’юз.

— Це вірно, — погодився Майк. — Розсипне золото і трохи «джіму», по суті, тільки й підтримують зараз життя міста. Промисловці чого домагались? Хотіли скористатися з кризи, сторгуватися з урядом і покласти нас на обидві лопатки. Але не вийшло — не всі тут під їхню дудку танцюють.

Замислено посмоктуючи люльки, старателі задоволено посміхалися, згадуючи свою боротьбу і перемогу.

— Тепер вони зчинили галас — кричать, що їх обкрадають, — сказав хтось. — Мовляв, на мільйони фунтів золото іде наліво. Це вони про отой дріб’язок,.що рудокопові іноді щастить винести в своїй торбинці. Тепер хочуть обшукувати робітників після зміни — примусити їх стояти перед ними у чому мати спородила.

— Ну, хлопці цього не допустять!

— Дідька лисого!

В ті роки, коли йшли перші розшуки золота і освоювалися перші родовища, в Західній Австралії ніхто навіть не чув ні про які убивства чи грабунки, казали старожили. А ось коли почала розвиватися промисловість і всі старательські закони пішли нанівець, а залізницею наїхало на приїски сила-силенна різних аферистів та бандитів, отоді й почалися грабунки; перехожих душать на дорозі, приїсковий інспектор мало не щодня судить злочинців.

Грабунки особливо почастішали під час кризи. Бандити в масках напали на управляючого Хеннанським товариством золотопромисловців у його власному домі, заткнули йому кляпом рот і зламали сейф, де зберігалися проби. На Браун-Хіллі підкупили нічного сторожа і вивезли увесь золотоносний шлам. На Королівському вчинили наскок на рудодробарку й забрали купу золота. Але не було жодного арешту.

Калгурлі стає розсадником злочинів, корупції і розпусти, кричала південна преса. Населення Калгурлі відкидало ці наклепи. Всі знали, що великі компанії вигребли з рудників золота на мільйони фунтів стерлінгів і безкарно пограбували пайовиків, а тепер душать місто, намагаючись довести свою силу. Багатії, що нажилися на рудниках, не бачили зв’язку між цими злочинами: коли грабували їх, вони не пам’ятали про те, як самі грабували. А рудокопи й старателі цей зв’язок добре бачили. Ніхто з них не був причетний до наскоків, але в якійсь мірі їх тішила думка про те, що промисловцям допомагають у такий спосіб звільнитися хоча від невеличкої частки золота, награбованого ними в народу.

Невесело, мабуть, було в ці дні в Гірничій палаті на біржі. Та в будинках старожилів приїску, на чиїх очах галасливий безладний табір золотошукачів перетворився у солідне місто, не журились: які б труднощі не стояли на шляху, тут завжди можна було почути веселий жарт чи кумедну історію. Том Дойл, як і раніше, лишався мером міста Кеноуни; його розпирало від радості й самовдоволення.

Дінні любив пригадувати, як Том, коли його вперше обрали мером, увесь набундючений, приніс цю звістку дружині:

«Ну, Кейт, я нині, дякувати богові, мер цього міста, а ти — пані мерша».

«Та що ти кажеш? — мало не зомліла від подиву Кейт. — А ким же я тепер доводитимусь англійській королеві?»

Подружжя Дойл влаштувало бучну пиятику жителям Кеноуни. Це називалося балом, і Том, якому сказали, як і що в таких випадках потрібно, позичив у когось на вечір фрак.

Том, як відомо, здоровий плечистий ірландець: шести футів на зріст, чорна борода з сивиною, очі так і палають; одне слово, показний чоловік, хоча і скидається на пірата. Останнім часом він уже почав відрощувати пузце, і фрачні штани виявились для нього занадто вузенькі — він ледве натягнув їх на голе тіло.

— Побий мене грім, якщо