Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард
«А я гадав, що такі святі, як ти, не займаються такими справами», — кажу я йому.
«Якими це справами?» — здивувався дідуган.
«А ось саме це — не цуплять золота», — кажу.
«Коли господь бог клав оце золото в землю, — каже «старатель», — він хотів, щоб із землі його добувало якнайбільше людей. Я маю стільки ж прав на це золото, як і брат Джо».
Всі сміються; задихаючись від кашлю, сміється і Роббі. Потім хто-небудь починає нову історію. Так в дружній розмові минає не один тихий спекотний вечір на веранді у Гаугів.
РОЗДІЛ LXXНа третій рік після смерті Олфа Лора вирішила вийти заміж за Тіма Мак-Суїні.
Вона завітала до Саллі через тиждень по тому, як Тім подарував їй обручку. Мак-Суїні вже оголосив, що він і місіс Брайрлі мають одружитися в кінці місяця.
— Він добрий і дуже любить мене, — казала Лора, наче виправдовуючись. — Я гадаю, це краще, що я можу зробити, Саллі. Далебі, я не з тих жінок, що вміють самі подбати про себе. Занадто багато чоловіків упадають коло мене… А коли починаєш пити вино, одному Всевишньому відомо, чим усе це може скінчитись.
За ці два роки Лора іще поповнішала, її пишний стан облягав тугий корсет; блакитне атласне плаття, оздоблене парчею, вельми пасувало їй. А втім, врода її ставала вже перезрілою. Ніжна шкіра втратила свою свіжість, набрала нездорового відтінку, і тільки в спеку обличчя її розрум’янювалось. Під сіро-блакитними очима, які все ще сумували за Олфом, лягли тіні. Від неї ледь чутно пахло коньяком. Білі руки якось безвільно лежали на колінах; на пальці сяяв діамант, подарований Тімом Мак-Суїні.
Наговорившись досхочу, Лора заплакала.
— Хто б міг подумати, що у нас з Олфом так усе скінчиться! — тужила вона. — А як ми були закохані одне в одного, коли одружилися! Та й потім нічого не змінилась. Мені здавалось, що нас ніщо не може розлучити. Як міг він мене залишити? Як міг він це зробити?
— Та годі вже, годі, — старалася заспокоїти її Саллі. — Адже мало не в усіх нас так: замолоду мріємо про якесь незвичайне щастя, а потім… доводиться вдовольнитися тим, що є. Така наша доля.
— Саме так, — палко погодилася Лора. — Ти ж мене розумієш, Саллі, правда? Я кохаю Олфа. І вічно кохатиму його. Нікого не покохаю, крім нього; але краще вже піти за Мак-Суїні, ніж занапастити себе в трактирному чаду. Боже мій, Саллі, я ніколи і гадки не мала, що можу стати поганою жінкою, нікчемною і розпусною. А так воно й буде, якщо я не вийду за кого-небудь заміж і не візьму себе в руки. Інакше я просто не знаю, що зі мною станеться. А треба ж подумати і про Еме.
— А чому ти обрала Мак-Суїні, а не Фріско, не Ллойда Карсона або ще когось? — запитала Саллі.
Лора гидливо скривилася.
— Фріско ніколи не жениться на мені. Якщо хочеш знати, єдина жінка, яка по-справжньому припала йому до серця, — це ти, Саллі. У нього тільки й розмов, що про тебе. А Ллойд Карсон — старий ханжа і лицемір. Мак-Суїні — найпорядніший і найдобріший з усіх, з ким мені доводилося мати справу після смерті Олфа. І він щиро відданий мені. Я почуваю, що зможу ужитися з ним і здобути нарешті спокій і мир.
— Якщо так, то тобі, певна річ, найкраще вийти заміж за містера Мак-Суїні, — сказала Саллі.
— Він і Еме дуже любить, — нерішуче додала Лора. — Обіцяє залишити їй після себе трохи грошей.
— Ну, от і добре, — заспокійливо промовила Саллі. — Не плач, Лоро. Я певна, все буде гаразд.
— Олфе, Олфе! — простогнала Лора, витираючи сльози. — Хіба я можу коли-небудь примиритися з його смертю, Саллі? Нащо він мене покинув? Це він винен у тому, що я мушу тепер стати дружиною Тіма Мак-Суїні. Але ти мене розумієш, правда, Саллі? Це аж ніяк не завадить нашій дружбі, правда? Ти завжди подбаєш про Еме, коли щось трапиться, — на згадку про Олфа; адже не відмовишся, скажи?
— Це нітрохи не змінить мого ставлення до тебе, Лоро, — запевнила її Саллі. — І Еме завжди почуватиме себе у нас, як у рідній домівці.
Лора висякала носа, витерла сльози маленькою зібганою хусточкою і глянула в люстро, яке висіло навпроти.
— О господи, яка ж я гидка! — сумовито зітхнула вона. — Ну хто б міг подумати, що оця товста червонопика баба з мішками під очима — це я, Лора Брайрлі? І чого це Тіму заманулося одружитися зі мною — просто не розумію. Але він і справді хоче цього, і я вирішила зробити йому таку приємність. Навіть не заради його грошей чи розкішного будинку, а просто тому, що він «ладен цілувати землю там, де ступали мої ноги», як він говорить. Мені треба, щоб мене хтось любив, Саллі, без цього я жити не можу. Але як би я хотіла, щоб мені не треба було ставати місіс Мак-Суїні!
РОЗДІЛ LXXIТого вечора, коли Тім Мак-Суїні справляв весілля в «Західній зірці» з безплатною випивкою для всіх бажаючих, Дінні, Морріс і Саллі на руках з немовлям, якому було кілька тижнів, сиділи на своїй веранді. Старий Кроу, як завжди, вмостився трохи осторонь. Ні Дінні, ні Морріс не могли себе примусити піти на Лорине весілля, а в Саллі до того ж був привід — мала дитина.
Чоловіки сиділи мовчки, у тій спокійній задумі, яка ніколи не буває важкою в колі давніх друзів, але вигляд у них був пригнічений.
«Згадують минуле, згадують Олфа», — подумала Саллі.
Був тихий спекотний вечір; у непорушному повітрі ще стояла пилюка. В імлистому небі, повитому сріблястим серпанком, висів тьмяний щербатий місяць. У садочку стирчали сухі, прямі, мов паліччя, стебла рослин; буре листя дерев шаруділо, неначе папір.
