Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

— Не до лиця вам такі розваги, мем, — сказав він просто. — Ви така гарна, така порядна дама — чого вам водитися з тими розпусниками? У мене серце кров’ю обливається, коли вони витріщають на вас баньки, мов хочуть з’їсти; адже я знаю, що жоден з них не годен вам у слід ступити.

Лору зворушили щирі слова Мак-Суїні.

— Що вам казати, я й сам вас не вартий, — вів далі Мак-Суїні, скориставшись з того, що Лора його слухає. — Але я люблю вас, мем. Я ладен цілувати землю там, де ступали ваші ноги. Я буду вам добрим чоловіком, Лоро, буду піклуватися про вас.

— Ні, ні, про це не слід і говорити, містер Мак-Суїні, — квапливо відповіла Лора. — Я вже казала вам, що ніколи не вийду заміж. Я кохала Олфа. І більше нікого кохати не буду.

— Кохати? — з сумом в голосі повторив Мак-Суїні. — Я й не прошу, щоб ви мене кохали. Я прошу вас вийти за мене заміж і дати мені право піклуватися про вас. Якщо я не огидний вам і ви згодні жити зо мною — з мене й цього досить. Більше я не докучатиму вам, — додав він. — Слова не промовлю, якщо вам це не до душі. Тільки знайте, я такий: коли вирішив що, мене вже ніщо не зіб’є. Настане час, і ви таки будете моєю дружиною—і не пожалкуєте про це. Ви тільки пам’ятайте, люба, що Мак-Суїні відданий вам душею і тілом.

Лора була збентежена і схвильована. Вона знала, що Мак-Суїні каже правду. Він міг дати їй те, чого їй бракувало. Думка про те, що з ним їй не треба прикидатись, давала їй полегкість. Лора нараз відчула, що могла б стати дружиною Мак-Суїні і цим повернути собі самоповагу, яку вона втрачає. Але вона не могла примусити себе сказати це Мак-Суїні.

Хмари, що нависли над приїском, з кожним місяцем ставали зловісніші.

— Калгурлі настав край! — похмуро віщували спекулянти. Вони передрікали, що Калгурлі, так само як і Кулгарді, невдовзі стане майже безлюдним глухим містечком, з розкиданими де-не-де по околиці убогими халупами рудокопів. Уже деякі з рудників Золотої Милі, про багатства якої біржовики роздзвонили колись на весь світ, стояли покинуті, мов купи нікому не потрібного мотлоху; машини іржавіли під навісами, і сотні безробітних рудокопів тинялися вулицями або товклися біля трактирів чи навколо гравців у орлянку.

Дехто з безробітних закілкував собі ділянки і просіював щебінь, інші гайнули на розвідку. Кожен рудокоп, кожен старатель, кожна людина, яка знала країну, і кожен крамар, який розумів справжні причини кризи, вірив у приски: був певен, що Калгурлі відродиться знову, Що золото є — і тут, у надрах рудників, і в не відкритих ще родовищах на широких недосліджених просторах країни.

Калгурлі, казали вони, терпить від шахрайських махінацій золотопромисловців, від безсоромного випуску дутих акцій та нічим не приборканої спекуляції, які створили погану славу приїскам Заходу і перешкоджають успішній розробці бідніших руд.

Життя тих, хто уже міцно звив собі гніздо тут, на приїсках, йшло своїм звичаєм. Саллі й Марі, як і сотні інших жінок їхнього кола, з ранку до ночі куховарили й прали, воювали з хмарами мух та рудої пилюки, що завжди висіла в повітрі, трусилися над кожною краплиною води і скаржились, що рідко приїжджає асенізатор.

Діставати свіжі продукти та овочі було, як і раніше, нелегко. Щоправда, Саллі й Марі обзавелися козами; крім того, у них тепер були погрібці з водяним охолодженням. Цією водою вони потім мили підлогу, після чого нею можна було ще полити виноградну лозу або хирляві кущики помідорів, що росли в затінку щитів з мішковини.

Саллі цілими днями готувала їжу, обшивала своїх дітлахів і невтомно боролася за чистоту в домі. Вечорами Саллі й Марі частенько навідувались одна до одної; сидячи на веранді в задушливій тиші, вони шили або вишивали і вели нескінченні розмови.

Боротьба старателів за розсипне золото тривала понад два роки. Дік і Том уже ходили до школи, а Ларрі тільки-но сповнилося два роки, коли Саллі відчула, що вона знову вагітна. Вона раділа цій дитині: їй здавалося, що ця дитина засвідчить відновлення злагоди між нею та Моррісом і вже зараз ніби підсумовує все, з чого складалося тепер їхнє життя. Вони вже не мріяли залишити приїски і були раді, що хоч мають притулок і шматок хліба для себе та для дітей.

Коли Дінні й Кріс Кроу бували в місті, до них сходилось повно Дінниних товаришів. Посмоктуючи люльки, вони часто засиджувалися за розмовами до півночі. Якщо приходив Меллокі О’Дуайр або хтось із старателів, що брали участь у боротьбі за розсипища, розмова точилась навколо злободенних політичних питань і останніх подій. А коли навідувалися старожили, всі починали згадувати минуле.

Суд над А. К. Бейлі та де Стедінгом у Лондоні і ліквідація Акціонерного товариства освоєння багатств Західної Австралії викрили махінації, за допомогою яких дуті компанії чистили кишені сотень дрібних пайовиків. Шахрайство різних пройдисвітів, які підбивали людей вкладати гроші в неіснуючі рудники, обіцяючи величезні дивіденди і знаючи наперед, що не виплатять жодного пенса, викликало гнів і обурення.

Коли Бейлі звинуватили у привласненні облудним шляхом шістдесяти тисяч фунтів стерлінгів, репутація Фріско, тісно зв’язаного з цим акціонерним товариством, дуже підмокла. «Активи» збанкрутілого Бейлі за банківським курсом не варті були й шеляга, а про людське око вважалося, що в нього акцій на тисячу фунтів стерлінгів. Справу починали слухати разів десять, але кінець кінцем Бейлі засудили до п’яти років каторжних робіт.

— Багато користі з цього отим баранячим головам, яких він обібрав! — кинув якось Дінні. Смеркало, на веранді сиділи Меллокі. О’Дуайр, Майк Берк, Білл Брей та Пет Х’юз. — Кожен пройдисвіт вважатиме, що Бейлі, далебі, не програв.

— Є такі, що нагребли ще більше і вийшли сухими з води, — озвався Майк. — Скажімо, хоча б верховоди компаній та