Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

В Хеннані колись теж було немало веселих ночей та веселих гулянок, хоч вони, певна річ, не могли зрівнятися з тими грандіозними бенкетами, що їх влаштовував який-небудь щасливий старатель у бурхливі дні кулгардійського процвітання. Дінні пам’ятав, як Великий Мак і його напарники продали свою ділянку за двадцять тисяч фунтів стерлінгів, промчали по місту шестериком коней, притягли звідкілясь духовий оркестр, штурмом взяли трактир Елліота й до ранку напували всіх шампанським.

Був Дінні й на тому знаменитому гульбищі, яке влаштували лондондеррійські хлопці, коли продали Золоту Свердловину, і пам’ятав, як Фло Робінс, найпопулярнішу в той час офіціантку, викупали в шампанському! Але щоб знайшлися такі йолопи, які — хай навіть очманівши од віскі! — припалювали б сигару чи люльку п’ятифунтовою банкнотою — ні, це вже брехня, казав Дінні. Може, якийсь дурисвіт і утнув коли таку штуку, щоб похвастатися своїми грошима, але Дінні такого бачити не доводилось.

Старий Мет Лейверс, який працював тепер двірником у готелі «Схід сонця», вихвалявся, що він мив ноги шампанським, коли йому одного разу пощастило натрапити на багату жилу. Мет одружився з офіціанткою і переписав на неї всі свої гроші, а вона втекла з якимсь молоденьким англійцем. Так, так, саме жіноча підступність доконала його, а зовсім не віскі, божився Мет, хоч після втечі дружини він пив без просипу, і Дінні казав, що це його зведе в домовину.

В Курналпі чи там в Кеноуні також не раз бувало, що який-небудь золотошукач, втративши тяму від щастя та пиятики, починав стріляти з револьвера по пляшках за стойкою, відбиваючи шийки. Але в Хеннані вечірки давно вже не супроводжувалися такою дикою гульнею у стилі «начхав я, скільки це коштує». Дні, коли старатель виручав грубі гроші за багаті родовища, здавалось, минули назавжди. Швидке виснаження покладів Лондондеррі, Багатства Націй та Карбіна змусило гаданих покупців пройнятися надзвичайною обережністю. А під час застою взагалі до будь-якої пропозиції про продаж ділянки почали ставитись з недовір’ям.

Два-три рудники перейшли з рук в руки, та кілька старателів, повернувшись із віддалених ділянок, одержали готівкою за своє золото. Але загальна депресія у золотодобуванні поклала край колишнім витівкам: тепер старателі вважали за краще вкладати свої гроші в якесь солідне діло, на зразок трактиру або ділянки родючої землі, замість того щоб пропивати їх з товаришами за одну ніч, як велів давній веселий звичай.

Та коли в Калгурлі заявилися Білл Король і Кварц-Обманка, які продали в Мульгаббі свою ділянку англійському синдикатові за шість тисяч фунтів стерлінгів, місто облетіла новина — мовляв, Білл збирається влаштувати гульню в Мак-Суїні. І в трактир плавом попливли люди.

Зійшлися майже всі старожили приїску: Дінні й Сем Маллет, Тупе Кайло і Довготелесий Джім, Клері Мак-Клерен і Янкі Набрида, Тессі Ріган і… одне слово, цілий натовп.

Білл Король уславився тим, що влаштовував пиятики щоразу, тільки-но йому траплялася нагода. Він приїхав на приїски 1893 року і спочатку був погоничем, потім натрапив на багатий поклад у Кукіні і повновладно хазяйнував там, заткнувши за пояс револьвер та частуючи кулаками кожного, хто пробував заперечити його права. Білл вимагав, щоб його називали Королем Кукіні, і верховодив у таборі точнісінько так, як Міллз із Курналпі на своїй ділянці.

Джек Міллз завоював повагу всіх золотошукачів Курналпі. Ця людина чиста, як скельце, казали про нього, ось кому можна вірити, що він справедливо вирішить будь-яку суперечку— чи то через карти, чи через ділянку. Але Білл Король був одчайдушний задирака і накидався на людей, мов яструб на курчат. Він дуже любив показати, який з нього добрий стрілець: не раз, щоб втлумачити якомусь настирливому пришельцеві, хто господар у таборі, посилав у нього кулю з таким розрахунком, щоб вона просвистіла тому біля самісінького вуха.

Кінець кінцем він вскочив з цим у халепу, коли в Кукіні під час бійки, що її спричинила гра в орлянку, куля рикошетом влучила в одного хлопця і вбила його на смерть. Хлопці спіймали на гарячому шулера, який, користаючись сутінками, грав монетою з двома решками, і почали його духопелити, а Білл, мабуть, вирішив навести порядок і вистрелив. Однак, коли Білла арештували, обвинувативши у вбивстві, проти нього не знайшлося жодного свідка.

На виручку Біллу прийшов Кварц-Обманка: він узявся вести справу й довів, що того вечора, коли сталося вбивство, Білл був за кілька миль від табору. Білл справді ходив того дня на розвідку з двома старателями, які присягалися, що вони забрели далеко в чагарники і повернулися до табору лише вранці. Не знайшлося нікого, хто захотів би посвідчити, що кулю, яка порішила шулера, котрий не один день обдирав старателів, пустив Білл Король. Білла виправдали, і він з тріумфом повернувся в Кукіні.

Однак його авторитет дещо підупав, і винуватцем був до деякої міри Кварц-Обманка. Ніхто не любив Кварца-Обман-ку, а після цього випадку він присмоктався до Білла, як п’явка. Обидва старателі, що працювали разом з Біллом, вирішили відділитися і пішли на розвідку вдвох.

Ділянки були вироблені, в Кукіні майже нікого не залишилось; Білл та Обманка повитягали заявочні кілки й причалапали до Кеноуни якраз того дня, коли похід у Долину Смерті був уже в повному розпалі.

Саме Білл Король з своєю компанією підбурив старателів проти панотця Лонга і витяг з нього якесь признання про таємничий самородок. А коли й після цього не знайшли ніякого золота, Білл і його хлопці вже ладні були помститися священикові за його обман, але втрутився Том Дойл: він поста вив старателям добрячу випивку і вговорив їх ставитися з повагою до духовного сану.

Том поздоровив Білла з успішним очищенням передмістя, коли той узяв приступом кубло розпусти одного француза, який держав у брудній халупі на околиці Кеноуни чотирьох японок. Хлопці не допустять, заявив Білл, щоб цей кабанюга жив коштом напівголодних жінок, висотував з них усі сили, а сам цілими днями байдики