Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

— Вільний час! — вигукнула Ельза. — У нас вільний час? Його немає. І не буде. Не буде у нас вільного часу. І немає ні особистих справ, ні особистих переживань. — Сказала твердо: — А Зубову передай, що ставлю йому на вид: в останній інформації він неточно передав транскрипцію технічної термінології. Це брак. Довелося вимагати додатковий час на зв'язок. А ти знаєш, що означає кожна зайва секунда роботи рації: чим більше вона працює, тим швидше її засічуть пеленгатори. — Повторила: — Так і передай: більше я не терпітиму неточностей. Це розпуста. І я можу вибачити все, крім нехлюйства.

Олександр Бєлов так звик до Йоганна Вайса, так перевтілився в нього, що нинішнє його становище вже здавалося йому цілком природним «виробничим» становищем розвідника. І якщо він у думці і звертався до самого себе, до Олександра Бєлова, то лише в тих випадках, коли виникала необхідність одержати наступні вказівки від людини, якій він, як кажуть, строго підзвітний. Зовнішність абверівця майже не сковувала його. У нього ні разу не виникало потреби подумати, як у тому чи іншому випадку має поводитись, мислити або діяти абверівець Йоганн Вайс.

Але він трохи розгубився, коли остаточно переконався в тому, що Ельза кохає Зубова.

З міркувань суто ділової необхідності Ельза рішуче примусила Зубова налагодити взаємини з Брігіттою, і ці взаємини незабаром набрали характеру любовних, тобто корисних для справи, але болісних для Ельзи. Це було для неї однаково, що самій відмовитися від коханої людини, відмовитися від надії на можливе щастя. То була одна з багатьох безповоротних втрат, які доводиться переживати розвідникові.

Ввечері Ельза, кокетлива, з грайливою усмішкою на губах, в чорному трико, що щільно облягало її останнім часом нібито безплотну постать, мусила розважати у вар'єте воїнів вермахту. Після виступу приймати залицяльників за своєю дерев'яною, ніби стійло, перегородкою в артистичній і всіляко хитрувати, щоб збити армійську настирливість фронтовиків, які переносять стратегію бліцкрігу на взаємини з жінкою.

Вдень вона мусила репетирувати свій номер, обходити тайники, зустрічатися на місцях явок з товаришами, передавати радистові матеріали, приймати і розшифровувати шифровки, виконувати доручення Центру.

Крім усього цього, у себе дома, серед сусідок і сусідів, треба було наполегливо і послідовно поводити себе так, щоб зберегти репутацію напівпорядної дівки, яка твердо вирішила зібрати собі посаг і вийти заміж за поважну літню людину, не дуже вимогливу, яка не буде копирсатися в її минулому. І, готуючи собі в загальній кухні обід, вона мусила, як справжня німкеня, виявляти максимальну бережливість, а співчуваючи багатодітній удові, чоловік якої загинув на Східному фронті, приховувати від усіх, що ділиться з нею своїм мізерним пайком. Це розцінили б не інакше як те, що вона, Ельза, — розпутна дівка, їй перепадає дещо від фронтовиків, а тому вона бездумна і щедра.

Якось Ельза, сміючись, розповідала Йоганнові, що їй запропонував одружитися літній удівець, лейтенант із роти пропаганди. І коли вона дістане документи, що підтверджували б її арійське походження, він готовий негайно оформити шлюб і навіть хоче ще до того, як вони стануть подружжям, влаштувати так, щоб вона відпочила в одному з високогірних санаторіїв у Австрійських Альпах.

Йоганн, не звертаючи уваги на іронічний тон Ельзи, сказав поспіхом:

— От і добре. Нехай поки що Зубов тебе замінить. А ти відпочинеш. А потім пошлеш цього вдівця кудись подалі.

— Зубов? — перепитала Ельза. — Ну, знаєш, ти зовсім не розбираєшся в людях. Ця людина абсолютно не годиться для серйозної організаційної роботи.

— Стривай, — обурився Йоганн, — адже у нього вже ціла група. І діє вона успішно. Зовсім недавно вони перебили близько десяти курсантів розвідувально-диверсійної школи, а п'ятьох покалічили по дорозі до аеродрому, звідки їх мусили закинути до нас у тил.

— Ні-ні, — непохитно сказала Ельза, — проти Зубова я категорично заперечую. — Додала сумно: — Мабуть, після війни я в Бакуріані поїду, відпочину. — Стенула презирливо плечем: — І коли Зубов працюватиме там інструктором лижного спорту, — це для нього найбільше підхоже. Нехай їде туди разом зі своєю славетною мускулатурою.

У Варшаву приїхав Гуго Горфельд, старий друг Лансдорфа. Він був одним з директорів заводу «Оппель», що входив у концерн «Дженерал моторс».

Горфельд зупинився у Варшаві проїздом після тривалої ділової поїздки по Донбасу, де він вів переговори з командуванням СС про найскорішу відбудову кількох металургійних підприємств: останнім часом фірмі помітно не вистачало спеціальних сортів сталі, необхідних для виробництва танків пової конструкції.

Але в Донбасі його чекали невдачі, Старий радянський інженер, засуджений у тридцятих роках за участь в антирадянській організації, після того, як відбув покарання, посідав рядову посаду постачальника на одному з заводів, що цікавив Горфельда. Німецьке командування врахувало «поважні» обставини біографії старого чоловіка. Йому виявили особливе довір'я, призначили головним інженером заводу, і навіть німецькі службовці мусили йому підкорятись. Горфельд покладав великі надії на цього чоловіка.

І той справді надзвичайно вимогливо і навіть жорстоко ставився до радянських робітників, яких під загрозою розстрілу приневолили працювати тут. Він ще до революції; служив у колишніх власників цього заводу і зумів примусити своїх підлеглих працювати з таким нелюдським напруженням, що вони, і не раз навіть, намірялися вбити його.

Гестапо приставило до нього охоронців. Він одержав дуже велику зарплату і навіть побував у Німеччині, де познайомився з деякими технічними нововведеннями.

Отже, ця людина була справжньою знахідкою.

Але через кілька місяців виявилося, що деталі машин, виготовлені з металу, який постачав цей завод, дають тріщини і спрацьовуються завчасно, а танкова броня лускає від радянських болванок, як вітрове скло автомобіля, коли в нього пошпуриш каменем.

Тривалими і складними аналізами було встановлено, що псують метал присадки, які при зварюванні сталі давав головний інженер.

Його привезли до Берліна, і найкваліфікованіші слідчі почали провадити дізнання. І цей кволий старий, що пережив на допитах усі способи фізичного впливу, мовчав, очевидно, маючи намір понести в могилу таємницю свого методу псування металу. Подолати його впертість пощастило лише наркотичними способами. Очамрілий, він, сміючись, проговорився про рецептуру присадок, що утворюють у металі волосовики, які неможливо виявити на шліфах