Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Сам Гвіздок, як він повідомив, пробрався на металургійний комбінат як співробітник відділу кадрів, що давало йому майже необмежені можливості для влаштування німецької агентури в різних цехах і установах, якими керує комбінат.

Зі всього цього Вайс зрозумів, що радянські контррозвідники організували величезну пастку оптового масштабу і викачують з «штабу Валі» все більше і більше людей і засобів у цей резервуар, очевидно, дуже великий за розміром. Група Гвіздка вже перейшла в розряд «розвідцентру», повідомлення про діяльність якого, обминаючи «штаб Валі», потрапляли тепер безпосередньо самому адміралові Канарісу. І Лансдорф відчував деяке невдоволення: самолюбство його було зачеплене тим, що найбільший розвідцентр абверу вийшов з-під його безпосереднього керівництва.

А Дітріх просто лютував. Заслуги цього найбільшого розвідувального центру він приписував собі цілком. І ампутацію Гвіздкової ноги вважав не так досягненням медицини, як частиною блискуче розробленої ним розвідувальної операції. Ще б пак! Підготовлено агента так само невловимого, як людина, що має чарівну шапку-невидимку.

Тим часом деякі абверівські розвідувальні групи, заслані в радянський тил, тільки-но приземлившись, уже мусили вести бій з радянськими оперативниками. Найрозсудливіші учасники цих груп стали працювати під контролем радянських чекістів, завантажуючи відділи штабів абверу різноманітною інформацією, яку тут зовсім не вважали брехливою, через те що вона була правдоподібна. І саме через цю свою правдоподібність вона нищівніше впливала на діяльність штабів вермахту, ніж навіть сміливі нальоти підрозділів радянських парашутистів на ці штаби.

Так, наприклад, Гіммлеру було доставлено папку з добре підробленими доповідними і щоденником великої радянської геологічної експедиції, яку очолював визначний учений. В них містився аналіз покладів рідкісних металів у відповідних районах країни. Всі матеріали безперечно свідчили: поклади ці виявились такими мізерними, що експлуатувати їх було б нерозумно, нікчемно. На обкладинці папки майстерною рукою графолога була накреслена люта резолюція наркома.

А насправді нарком не так давно з великою радістю підписав подання до вищих урядових нагород майже всіх учасників цієї експедиції, що відкривала для країни і, зрозуміло, для потреб оборонної промисловості нечувані поклади рідкісних металів.

Хоч би яким видатним був розум людини, що досліджує першопричини явищ — стосується це матеріальної структури всесвіту чи імпульсу, породженого такою досконалою і чутливою сигнальною системою, як нервова клітина, — видатні генії в ім'я виявлення істини ввічливо, але неухильно захищають на сторінках великих наукових праць кожен свою точку зору. Різноманітні численні концепції, гіпотези, доктрини, що стосуються одного й того ж явища.

Так само і провал розвідника досліджується по-науковому ретельно, всебічно, об'єктивно, але часом першопричини катастрофи пояснюються такими витонченими обставинами, що встановити їх так само неможливо, як визначити мить, коли згасає день і настає ніч.

Як і завжди, о п'ятій годині ранку, після гімнастичних вправ перед відчиненою кватиркою у своїй кімнаті, Ельза, схилившись над мискою, обтиралася мокрою губкою. Тьмяне дзеркало, що висіло над малюсіньким столиком, відбивало її вузьке в стегнах, широкоплече, пласке тіло, худі мускулисті руки і ноги. Купу закучманого бронзово-рудого пофарбованого волосся. Вузьке, маленьке обличчя із запалими щоками і строго стиснутим ротом. Похмуро блискаючі, глибоко запалі очі. І бруднуваті патьоки на щелепах від ще звечора нафарбованих він.

Ельза з огидою дивилася в дзеркало і здавалася сама собі нещасним галченям з общипаним пір'ям. І оскільки вона була сама, її жорстокий присуд щодо своєї зовнішності ніхто не заперечував.

Але, чесно кажучи, вона була несправедлива до себе. В цьому виснаженому худорбою дівочому тілі будь-хто, навіть посередній скульптор побачив би ті гармонійні пропорції, які, наче естафету, у мармурі передають один одному, від самої давнини, великі художники, шукачі абсолютного ідеалу жіночої краси.

І, не так соромлячись своєї наготи, як відчуваючи огиду до себе, Ельза швидко одяглася а тією продуманою вульгарністю, що відповідала професії актриси вар'єте. Намазала обличчя гримом, підбила банальний кок над опуклим чистим лобом, підвела тушшю ті ні під очима, що псувало їхню чистоту.

Взявши цератову сумочку з орзац-лаку, спустилась брудними смердючими сходами і пішла вихляючою ходою канатоходця.

Сьогодні об одинадцятій годині десять хвилин Ельза мала пройти повз людину, що купувала в газетному кіоску на Маршалковській, три номери геббельсівського тижневика «Дас рейх» і, коли він їх розглядатиме, покласти на прилавок «Фелькішер беобахтер», щоб ця людина взяла собі.

Ельзі не треба було знати прикмети цієї людини. Єдине, що вона знала, — він буде у світлих рукавичках і в лівій руці, між мізинцем і підмізинним пальцем, мусить бути затиснений короткий бурштиновий мундштук з незапаленою сигаретою. От і все. Якщо ця людина вважатиме за потрібне запропонувати їй сигарету, вона повинна взяти третю, коли рахувати зліва. Так, вона одержить шифровку, яку муситиме обробити, коли повернеться додому.

Завдання звичайне, зовсім не складне. І це необтяжливе, безпечне, ординарне завдання ніби звільнило її свідомість для інших, зовсім не службових думок, що переслідують її останнім часом з нестерпною настійливістю. Вона безуспішно намагалася одігнати їх від себе. Те, що Зубов з такою покірливою готовністю і безтурботністю виконав її вказівки і зблизився з Брігіттою, боляче вразило Ельзине серце.

Вона йшла до газетного кіоска на Маршалковській, і думки її були далеко від того, що їй належало виконати. Зараз не треба було виключати із своєї свідомості все, що могло заважати їй і примусити хоча б на мить засумніватись у своїй невразливості. Жінка, така, якою вона є, виглядає, — поза всякою підозрою. Таких, як вона, тут багато. І саме вони поза підозрою: адже їхні моральні принципи співзвучні етиці представників рейху. У тих не може виникнути навіть тіні сумнівів у тому, що така жінка, як Ельза, не своя. І тому вона сміливо йшла по Маршалковській вихляючою ходою канатоходця, і її круглі коліна, обтягнені шовковими панчохами, глянцем блищали під короткою спідницею. Очі підмальовані, примружені. Рот яскраво накрашений і вирізняється на блідому обличчі, як мішень. І коли вона бачила своє відображення у склі порожніх вітрин, їй здавалося, що це не вона, а образливий шарж на жінок певного способу життя: типаж вдалося скопіювати бездоганно точно.

Жінки на