Зірки Егера - Геза Гардоні

— Куди ви ще поїдете?

— За тими бранцями, брате, про яких розповідав цей хлопчик.

— Таж хильність хоч трохи! Швидше вина! — гукнув Цецеї слугам.— Твій турок ще живий! Він у льосі.

— Юмурджак?

— Біс його знає, як його звати! Той, що ти його підстрелив.

— Ага. Він ще не помер?

— Ні, тільки знепритомнів. Ще одного турка ми теж підібрали. Боюся, що не виживе.

— Боїтеся? Повісити треба негідника!

— Ого! Це ж мій бранець.

— Тоді робіть з ним, що хочете. А Юмурджака приведіть і дайте йому коня.

Поки витязі пили вино, привели Юмурджака.

— Ну, Юмурджак,— сказав Добо,— треба було тобі оце все?

— Сьогодні мені, а завтра тобі,— похмуро відповів турок.

Та, побачивши свого коня і хлопчика Гергея, що сидів верхи на ньому, він аж рота розкрив від здивування.

Добо покликав до себе хлопчика, і вони виїхали за ворота. Турка витязі оточили з усіх боків.

— А чи знаєш ти, Герге, куди ми зараз прямуємо? — запитав Добо.

— Не знаю,— відповів хлопчик.

— Тепер ми їдемо роздобути тобі шаблю.

— У турків?

— Авжеж.

— Для мене?

— Для тебе. А ти не боїшся?

— Ні.

— Найголовніше, синку, не боятися! Все інше прийде потім.— Далі вони їхали мовчки.

Кінські копита зняли білу куряву по дорозі через Мечек, а коли вершники вип'ялися на кам'янистий схил гори, копита лунко зацокотіли.

У Гергея, наче дзвін, відлунювали слова Добо: «Найголовніше — не боятися!»

Бранців знайшли у лісі. Їх сторожили шестеро асабів.

Коли угорські витязі виринули з-за дерев, невільники, радісно вигукуючи, стали розбивати й зривати з себе кайдани.

Шестеро асабів кинулися врозтіч.

Витязі не стали за ними гнатися. Мали інший клопіт. Насамперед треба було познімати кайдани з бранців.

Добо подав руку священикові.

— Я — Іштван Добо,— назвав він себе.

— Мене звуть Габор Шомоді,— відповів піп.— Хай благословить тебе господь, Добо.

Бранці плакали від радості. Жінки цілували визволителю руки, ноги, одяг.

— Ви дякуйте не мені,— заявив Добо.— Вас врятував он той хлопчик.— І він вказав на Гергея.

Гергея за ціле його життя стільки не цілували, як за один цей день. Але в майбутньому не знатиме він ласки: довго доведеться чекати на неї.

Здобиччю угорців стали п'ятнадцять навантажених підвід і багато всілякої зброї.

Перш ніж ділити все це, Добро запитав бранців, хто найпершим попав у неволю.

Вперед вийшов молодий хлопець і зняв шапку:

— Мабуть, я.

— Як тебе звати?

— Гашпар Кочиш, ваш покірний слуга.

— Звідкіля ти родом?

— З Егера, пане.

— А де тебе схопили?

— Під Фейєрваром, мій пане.

— А ти знаєш, чиє то майно на підводах?

— Оті розбійники грабували всюди, де тільки могли.

Добо звернувся до турка:

— Розповідай, Юмурджак.

— Ми брали всюди, де нам аллах дозволяв. Усе майно невірних належить нам. Що знаходили, те й забирали.

— Що ж, розкладіть тепер усе. Я поділю майно між вами.

На одній підводі виявилось багато зброї. Її теж награбували в різних місцях, здебільшого в замку Море. Була тут і легенька невеличка шабелька у вишневих оксамитових піхвах. Добо взяв її в руки.

— Підійди-но до мене, Герге Борнемісса. Візьми цю шаблю, вона твоя. Будь вірним витязем своєї батьківщини і чесним слугою бога. Хай удача і благословення не покидають тебе.