Операція-відповідь - Василь Іванович Ардамацький
Полковник Сьомін любив говорити: «Для нас терпіння — мати вміння». Але всі співробітники давно знали: якщо він згадав цю приказку — значить, справи йдуть погано.
Поки Суботін, Ричагов і Посольська доповідали про те, що вони зробили, полковник Сьомін, якому лікарі заборонили палити, раз у раз брав з коробки цигарку, розминав її пальцями, доки з неї починав сипатися тютюн, і тоді акуратно пересипав його з долоні в попільничку, а порожню гільзу кидав у корзину для сміття.
Через хвилину він брав з коробки нову цигарку… Коли коробка спорожніла, Сьомін кинув її в корзину і дістав з шухляди нову. Так полковник «випалив» дві коробки «Казбека», і жодного разу його важкі повіки не підвелися, жодного разу він не глянув на співробітників, які сиділи перед ним.
Останньою розповідала Посельська. Вона дуже хвилювалася, бо, вислухавши повідомлення своїх товаришів з оперативної групи, вважала, що перебуває до суті справи найближче, особливо після сьогоднішньої ранкової зустрічі з Арнольдом Шокманом.
— Ще під час тренування, — розповідала вона, — я помітила, що він чекає мене і явно нервує. Коли я вилізла з басейну, Альма Гуц зробила мені похапцем кілька зауважень і, озирнувшись, сказала, що сьогодні ввечері я повинна зустрітися з Зігмундом Лісовським. Вона назвала годину і місце зустрічі. Я відповіла, що в цей час буду зайнята. Альма Гуц помітно знітилась, а потім дуже суворо і багатозначно сказала: «Анно, ти повинна з ним зустрітись. Це побачення не любовне, але для тебе може мати дуже велике значення. Розумієш?» Я удала, що зважую, як мені бути, а потім сказала, що постараюся. У вестибюлі я побачила Арнольда. Він чекав мене. На вулиці він опитав, куди я йду. Я відповіла: в інститут. Шокман пішов мене проводжати. Цілий квартал ми йшли мовчки, потім він спитав, чи можемо ми зустрітися ввечері… Я відповіла, що не можу. Шокман якось чудно засміявся і сказав «Розумію… Зустріч з королем батерфляя Лісовським!» — «Хоч би й так», — відповіла я. Арнольд помовчав і раптом промовив: «Анно, ви мені страшенно подобаєтесь, і тому я скажу вам: обережніше з Лісовським. Крім батерфляя, він може вам дати старт на такі справи, де недовго і в’язи собі скрутити. Я попросила його говорити ясніше і підохотила зауваженням, що не поважаю чоловіків, які з-за ревнощів обмовляють навіть своїх мнимих суперників. Шокман довго мовчав, а біля інститутського під’їзду, коли я з ним почала прощатися, сказав: «Анно, я повідомив вам те, що вважав за потрібне, і більше не скажу ні слова». В мене все… — Закінчивши розповідати, Посельська не зводила очей з полковника. Але марною була надія вгадати, що він думає про її справи…
У кімнаті кілька хвилин панувала тиша. Чути було тільки, як Сьомін розминав цигарку.
— Почнемо з матеріалу Ричагова, — порушив нарешті мовчанку Сьомін. — Добре, що він зустрівся з Хауссоном. Цінно те, що встановлено маршрути поїздок майора по місту, оскільки ми маємо підстави думати, що Хауссон займається лейтенантом Кованьковим. Стало відомо, наприклад, що Хауссон щодня їздить не тільки в зону «Ігрек», але й ще за однією адресою, про яку ми раніше не знали. Це дуже важливо. Подумайте, Ричагов, як точніше розвідати цю адресу. З Стіссеном більше зустрічатися не треба, і в клуб преси не ходіть. Стіссен зробив для вас усе, що міг, і нехай надалі займається своїм безнадійним бізнесом без нашої участі…
Полковник струсив у попільничку тютюн, що висипався, і взяв нову цигарку.
— Головне зараз — якомога швидше знайти шлях, який приведе нас до мети, і відмовитись од усього, що відводить од неї. У цьому розумінні повчальна невдача комерційної афери Суботіна. Теоретично ми могли, звичайно, розраховувати на те, що серед американських офіцерів, які займаються спекуляцією, знайдеться корисний для нас екземпляр. Але не так просто його знайти. Перший риночний знайомий Суботіна явно був дрібнотою, і, певне, дрібну торгівлю з ним ми налагодили б, але без користі для нашої справи. А от Купер — це птах зовсім іншого польоту. Радянськими грошима там цікавляться вже не комерсанти. Ви, Суботін, зробили добре. Купер, очевидно, повірив, що ви спекулянт, і тільки, але він усе-таки чомусь вирішив, що ви особа ненадійна. І справа тут була в гарантії не стільки матеріальній, скільки політичній.
— Може, мені треба було підпустити політики? — спитав Суботін.
— Підпустити? — Повіки полковника ворухнулися, і він невдоволено глянув на Суботіна. — Вважати їх дурнями — найнебезпечніша для нас помилка.
— Геніїв серед них я поки що не бачив, — буркнув Суботін.
— Але й ви не геній! — сердито сказав полковник. — Звичайно, вони помилки робили й роблять, — помовчавши, вів далі полковник, — але зауважу: все менше. На помилках вони теж учаться. Не треба про це забувати. Ще рік тому Купер стрімголов кинувся б в аферу, а зараз — вибачайте. Спробував би, наприклад, Ричагов запропонувати Хауссону операцію з годинниками — і в ту ж мить вилетів би за двері. Ми маємо справу з противником недурним, досвідченим, який добре розуміє недоліки своїх людей. Ось чому все те, що дається легко, завжди має бути для нас підозрілим. А послухати Посельську, так можна подумати, що вона завтра принесе нам ключ від будинку, в якому заховано Кованькова. Не поспішайте, товаришко Посельська! Ще раз — не поспішайте! Може, випадково ви і натрапили на людей, які об’єктивно можуть нас зацікавити, але не мають ніякого відношення до викрадення Кованькова. І може статися, що ви все віддалятиметеся од мети, яка стоїть перед оперативною групою. Крім того, що Рената Целлер тренувалася в групі Альми Гуц, у нас немає ніяких інших даних. Факт співучасті самої Ренати у викраденні все ще не встановлено. Отже, головне для вас, товариші Посельська і Суботін, наблизитися до мети. Один з вас повинен негайно виїхати у Франкфурт-на-Одері і зв’язатися там з німецькими товаришами. Треба організувати спостереження за Ренатою Целлер і з’ясувати вірогідність версії про причину її від’їзду з Берліна.
