Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

— Є ще інші кольори, — ухильно сказав Вайс.

— Наприклад? — запитав Будгофт. Потім раптом, ніби догадавшись, заспокійливо сказав: — Та ні, вони зовсім не червоні. Ви подумали, що я співчуваю червоним? Ніколи. Просто мої друзі, як і я сам, соромляться того, що зараз діється.

Вайс сказав:

— Але там, де розташовані військові заводи, тепер діряве небо, і запрошувати туди — це однаково, що запрошувати в гості на фронт.

Будгофт лукаво всміхнувся.

— Ви забуваєте, що «ІГ Фарбеніндустрі» не лише представник німецької імперії. Американська авіація не буде бомбити наші цехи. Це однаково, що бомбити у себе дома дюпонівські хімічні заводи: завдавати удару загальним капіталовкладенням.

— А англійці?

— Дві тисячі англійських військовополонених працюють тут, на наших підприємствах. Гестапо організувало втечу двох англійців. Вони повинні попередити Черчілля: адже не можна бити по своїх!

— Здорово!

— Так, у правлінні «Фарбен» засідають розумні голови. Якщо Німеччина виграє війну, американські акціонери чесно одержать свою частину. А програє концерн «Фарбен» не буде обділений своїми заокеанськими компаньйонами. Для них усіх війна — безпрограшна.

— А для вас?

— Для мене? — машинально повторив Будгофт і, мабуть, одійшовши на свіжому повітрі, поспіхом сказав: — Знаєте, ходімо назад, я чогось замерз. — Запитав: — Не дуже підло буде, коли я вибачусь перед Шіком? — Виправдовуючись, пояснив: — Йому нічого не варто зробити якусь підлоту.

Вайс не відповів.

Лансдорф недавно прилетів з Берліна і зараз відпочивав, лежачи на дивані з книжкою в руках. Не відводячи очей від сторінок книжки, він вислухав рапорт Вайса. Похвалив:

— Це ви добре придумали: скористатись вашим знайомством з баронесою для того, щоб справити хороше враження на нашу російську агентку. Що ви думаєте про неї?

Вайс ухильно відповів, що почуває вона себе непогано.

— Я запитую, чи вірите ви, що, даючи згоду працювати на нас, вона дійсно мала бажання помститися за свого репресованого батька?

Йоганн побачив Лансдорфові очі. Звузившись, ніби щілини в прицілі, вони дивилися прямо в його очі поверх сторінок книжки, і з таким жорстоким виразом, який буває, коли людина прицілюється, щоб убити.

Він зрозумів, яка небезпечна для нього зараз найменша неправдоподібність. І він сказав рішуче:

— Ні, не вірю.

Лансдорф опустив книгу. Він усміхнувся, очі його стали лагідніші.

— Я теж не вірю, — сказав він. — І не вірю не тому, що в гестапо могли відомими методами переконувати її в цій думці, і, очевидно, переконали. Я не вірю їй тому, що останнім часом відвідував третій відділ під час допиту росіян, яких мали ліквідувати, і побачив вельми цікаву закономірність.

Під час допитів працівники коитррозвідки намагалися домогтися в росіян, щоб ті підтвердили або доповнили факти, які характеризують деякі погані моменти з їхнього життя. І росіяни заперечували ці факти, хоча слідчі знали про них з радянської преси. І знаєте, чому заперечували? Тому, що вважають, що про погані моменти в їхньому житті не мусять говорити з ворогом. Це ображає їхню радянську гідність. Адже вони переконані, що всі негативні риси в їхньому житті — лише тимчасове явище.

— Ви тонкий психолог, гер Лансдорф.

— Ні, тут справа не в психології. Ця риса характерна для представників молодого покоління росіян. Наша агентка, як і ті, інші, бреше нам. Навіть якщо її батька заарештували, вона впевнена, що це судова помилка — і нічого більше.

— Але ж хтось персонально винен у тому, що його репресували, і нею, можливо, керує почуття помсти.

— Комуністи проти терористичних акцій.

— Вона не з політичних мотивів, а з особистих…

— Ви кажете дурниці, — відрубав Лансдорф.

— Ні, не дурниці, — рішуче заперечив Вайс. — Вона неврівноважена, інфантильна, з хворобливою уявою. Викинула на дорогу мої гроші. Мало не втекла від мене з готелю з якимось красенем. Вона, зрештою, просто істеричка. Але разом з тим поводила себе у баронеси з великою гідністю, як і належить дочці визначного військового діяча.

— Це цікаво, — в задумі промимрив Лансдорф. — Психічна неврівноваженість плюс збуджена уява… — Запитав уривчасто: — Ви знаєте про вплив на людський організм сколопатина разом із снотворним?

— Якщо не помиляюсь, вперше цей препарат вдало застосовано на Ван-дер-Люббе?

— Можливо, — сказав Лансдорф. І суворо додав: — Але мені це невідомо.

— Слухаюсь, — шанобливо нахилив голову Вайс.

— Отже, ви мене зрозуміли?

— Безумовно. — І додав гірко: — Очевидно, я не виправдав ваших сподівань.

— Чому?

— Ви замінюєте мене препаратом.

— Он як, — усміхнувся Лансдорф. — Ну що ж, спостерігайте, як ви вважаєте за потрібне, цю дівчину, Йоганне, а тепер ідіть. Я хочу відпочити.

Вперше Лансдорф назвав Вайса по імені. Це було радісною несподіванкою. Адже за цим приховувалось найосновніше — особлива Лансдорфова довіра, яку Вайс не тільки не втратив, а ще більше зміцнив.

Всі дні, поки дівчина гостювала у баронеси, Вайс займався своєю звичайною службовою роботою у розташуванні «штабу Валі».

Серед інших, недавно прибулих курсантів виявились люди, рекомендовані підпільними організаціями таборів. Але Вайс тепер мав можливість безпосередньо з ними не спілкуватися. Для цієї мети у нього був зв'язковий по кличці Ніж — моряк-десантник, який успішно справлявся зі своїми обов'язками і теж мав зв'язкового.

Коли від обледеніння лопнув один із тросів на високій антені радіостанції штабу і німецькі солдати були безсилі усунути пошкодження, Ніж з дозволу Вайса виліз майже на тридцятиметрову мачту і, працюючи, як акробат під куполом цирку, підняв і закріпив трос. Це дало можливість Вайсові влаштувати його на посаду ремонтника. Ніж сподобався німцям своєю відчайдушною сміливістю. На допиті у Дітріха він так пояснив мотиви, за якими вирішив піти на