Останній спадок - Андрій Новік

— Чудово, Мар’яно, але існує ще й четверта версія — з первинного звуку ом, який видобув Шива зі свого барабана. Ом — це, так би мовити, первинна мантра. Ом є найсвященнішим звуком в індуїзмі, бо символізує Брахман, тобто вищу реальність, Усесвіт. Ти ж мала б це також сказати. Хіба у Вікіпедії цього немає? Наступного разу телефон ховай пильніше, але загалом добре.

Дівчина самими губами промимрила «вибачте» і сховала телефон до сумки, що лежала перед нею на столі. Подруги з-за плеча посміювалися з її невдачі.

— Що ж, гаразд, — я продовжував вступне слово, дедалі ближче добираючись до суті. — Жити — це чудово, але запитання «Звідки ми тут?» і «Як усе це створилося?» залишаються актуальними для людей і досі. Саме «Як?» і «Чому?» штовхають людство вперед, змушують рухатись, а не стояти на місці. «Дурень завжди знає відповіді, а мудрець — запитання». Усі винаходи та революційні перевороти є плодами саме таких запитань. Люди не можуть жити в незнанні й повсякчас намагаються пояснити нерозгадані феномени, знайшовши відповідь на запитання «У чому сенс життя?», «Чи існує життя десь іще, окрім Землі?» або «Хто збудував піраміди?». Саме відсутність відповідей і тримає людей на плаву. Хтозна, що було б, якби людство дістало відповіді на всі можливі запитання. Найбільша ймовірність — люди втратили б стимул до будь-якої праці, зокрема й розумової. Це відтак спричинило б жахливу деградацію та подальше вимирання Homo Sapiens[31] як виду. На щастя, дивовижні відкриття зумовлюють виникнення інших, іще більш запаморочливих запитань. Така дилема поставала й перед нашими предками. Далекими предками. Ще відтоді, як люди почали мислити як розумні істоти, у їхні голови закрадалося питання про власне існування. Світ сповнений безлічі цікавих і незабутніх культур, котрі мають свої особливості, що створюють їхню оригінальність, автентичність. Різні мови, різні боги, різні мистецтва, різні думки, але постійно однакові запитання. Відповіді на них найнеймовірніші, бо навіть зараз людство не змогло б створити таке розмаїття фундаменту власного існування.

— Можна? — Дівчина праворуч від мене підняла руку.

— Так, прошу.

— Яка мета ваших лекцій? Ви справді вірите, що, якщо ми знатимемо різні погляди на створення світу, це нам чимось допоможе в житті? Мій батько тяжко працює в півтори зміни на фабриці соків, а мати — продавець на базарі. Якщо я прийду сьогодні додому й розповім усе це їм, то дуже сумніваюся, що їхня кар’єра та світогляд підуть угору. Мої тим паче.

— Не заперечую, більшість із вас — а може, й усі — ніколи не скористається цими знаннями. Та ви мусите засвоїти одну річ: важать не імена чи назви божественних місць. Деталі відіграють не таку роль, як загальний принцип створення ідей, їхній рух, розвиток, причини та наслідки. З цього слід робити висновки. Вінстон Черчилль якось сказав: «Що довше ми дивимось у минуле, то далі зможемо зазирнути в майбутнє». Я стану найщасливішим викладачем у світі, якщо, осягнувши принципи світотворення, ви зробите науковий, психологічний чи будь-який інший прорив. Бодай у своєму житті.

— Дякую. — Дівчина всміхнулась, але з вигляду було зрозуміло, що відповідь її не вдовольнила.

— Отже, ось вам найпоширеніша старослов’янська теорія походження світу. Стисло, аби не затягувати й не перенасичувати ваші мізки. Слов’янська міфологія оповідає нам про Темряву, про нескінченну Ніч, що заповнювала початок початків. У вічній пустоті не можна було розгледіти абсолютно нічого. У цьому безмовному холодному просторі летіло всевидяче, всеосяжне Око. Ви запитаєте, звідки воно летіло, якщо всюди порожнеча, усюди темрява? — розвів я руками, підвищуючи голос. — Так ось, летіло Око з глибини Темряви, діставалося зі Старих Світів з єдиною метою — створити в безмежній Темряві Новий Світ. Належало воно ще ненародженому Першобогу. Його звали Род. Це ім’я бажано запам’ятати — ви ще не раз почуєте його. Оку ніяк не вдавалося знайти хоч якусь можливість створити світ, заради якого воно пронизувало Темряву. І… воно заплакало. Зі зроненої сльози зародилися Першоптиця та Першобог — Сокіл-Род. Золоте пір’я птаха блиснуло так, що прорізало чорну Ніч, і, відчувши свободу, Птиця-бог розправила свої крила й закружляла навколо Ока.

Засмутившись від самотності, Сокіл-Род також заплакав. Як бачите, дуже чуттєве й емоційне в старослов’янській міфології зародження світу. У жодній із релігій ніколи ще так не плакали під час цього процесу. Коли сльоза, яку назвали золотою Сльозою-Росинкою, крапнула на всевидяче Око, воно почало розростатися доти, доки не перетворилося на великий острів, поглинутий Мороком і Темрявою. Тоді Сокіл-Род зронив іще одну сльозу, яку назвали срібною Сльозою-Росинкою і яка, упавши на острів, обернулась озером Живої Води. Смарагдова Сльоза-Росинка, третя та остання, породила квіти й рослини, які вкрили суху й чорну землю острова.

Коли Сокіл-Род спустився на землю, то за трохи зніс Золотий Жолудь, із якого виросло величезне Прадерево — іноді його називають Прадубом, або Дубом-Стародубом. На його гілках зав’язалися плоди безсмертя — молодильні яблука. Тоді Сокіл-Род злетів на верхівку Дуба-Стародуба та вигукнув: «Я створив цей рай, і тут моє місце на віки вічні. Звідси, — з Вирію, — я буду творити Новий Світ!»

За певний час Сокіл-Род зніс іще два яйця — біле та чорне. Коли вони впали в озеро Живої Води, з них утворилися Чорний і Білий Лебеді. Мирно жити вони, на жаль, не змогли. Побачивши, як Лебеді почали битися між собою, Сокіл-Род вигукнув з вершини Дуба: «Зупиніться. Я дам вам Слово та Розум, тож, вийшовши з води, станьте з обох боків мого Дуба!»

— А чому вони побилися? — запитала дівчина в окулярах і синьому светрі.

— Тому, що це споконвічна проблема світлого й темного. Це речі, які хоч несумісні між собою, проте існувати одна без одної не можуть. Це так, якби темрява — це відсутність світла, а зло — відсутність добра. Відсутність у певній ситуації. Ці речі є взаємопов’язаними, попри те, що кожна намагається ствердити свою бездоганність і зверхність.

Тлустий хлопчина поцікавився:

— Тобто цей Род є основним божеством, батьком усіх інших богів?

— Рода не можна сприймати, як якесь окреме божество, — заперечив я. — Образ Рода є скрізь, він пронизує все, що ми можемо бачити навколо. Род — це загалом природа у всьому своєму розмаїтті та різновидах. Він саме життя. Набуваючи виявів у житті власне матерії, він дає змогу тій самій матерії бути живою. От, наприклад, будь-який організм складається з клітин, які відповідно складаються з молекул, ті — з атомів, а ті — з елементарних частинок (протонів, електронів і нейронів). Хоч і останні також складаються з