Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ЕРІКА

Як тільки машина зникла за деревами, я розвернулась до Джейкоба і, міцно обхопивши навколо талії, уткнулася носом у його груди. Він видав смішок і обійняв мене за плечі, притискаючи до себе.

— Хлопці почали з мене кепкувати, — приємним оксамитовим голосом із нотками щастя в ньому, промовив Джейкоб.

Піднявши голову й уткнувшись підборіддям у груди, я запитала:

— І чому ж?

У порівнянні з Джейкобом, я виглядала дитиною. Не те щоб на фоні інших хлопців я здавалася великою, ні. Якраз ми з подругами своїми габаритами були схожі на середньостатистичних американок — невисокого зросту й досить худі. На зовнішність ми ніколи не скаржилися, кожна була красивою, але на конкурс Міс Всесвіт все-таки жодну з нас не обрали б.

Джейкоб був не нижче шести футів, а то й усі шість із половиною, тоді як я не досягала навіть позначки п'яти з половиною. Моя вага коливалася від ста до ста п'яти фунтів, а його навскидь була не менше двохсот п'ятдесяти.

— Джеймс не міг зрозуміти, чому я знову так до тебе поспішаю, адже повернувся лише вранці, — відповів Джейкоб, нагадуючи про моє питання. — Вони із Семом бачили мене, — додав він, простеживши за моєю реакцією.

— А Джон? Над ним теж тепер кепкують? — поцікавилася я, згадавши другого нічного гостя.

— Він встиг проскочити, — розпливаючись в усмішці, відповів Джейк.

— А яка в тебе вага? — питання вилетіло з мого рота раніше, ніж я встигла подумати про необхідність більш точної інформації.

Джейк трохи відхилився й зі здивованою усмішкою глянув на мене, але все одно відповів:

— Приблизно двісті шістдесят фунтів, перед відпусткою не зважувався. А що?

Щодо змінити теми на безглуздішу, причому не плануючи цього, я була справжнім генієм. Зніяковівши, я почала нести ще більшу нісенітницю.

— А я навскидь визначила двісті п'ятдесят. Лише на десять фунтів помилилася.

Я не могла зупинитися, час від часу смикаючи воріт майки Джейка. Він же перестав усміхатися й насупився.

— Я не зовсім тебе розумію. Це дуже багато чи надто мало? Ти намагаєшся мені щось сказати?

— Ні, господи, ні, звісно. — Я поклала долоні на його плечі й піднялася навшпиньки. — Я не хотіла нічого подібного сказати чи натякнути на таке. Ти великий і сильний, що мені однозначно подобається. Просто стало цікаво і я ляпнула не подумавши.

Якийсь час Джейкоб дивився на мене із сумішшю здивування, розгубленості та недовіри. А потім він раптом видав смішок або, може, хмикнув, і розплився у широкій усмішці. Джейк зробив невеликий крок назад і, продовжуючи тримати мене за талію, запитав:

— А яка ж вага в тебе?

Відступивши, щоб вибратися з обіймів, я покрутилася довкола себе, нібито даючи можливість оцінити мої розміри.

— А ти вгадай.

Спостерігаючи за мною, Джейк стискав губи в лінію, а коли я зупинилася і з викликом задерла підборіддя, засміявся. Простягнувши руки, він знову взяв мене за талію й повернув на місце — у свої обійми.

— Солодка, ти виглядаєш такою маленькою, — почав Джейкоб і чмокнув мене в маківку. — Мені важко визначити твою вагу навіть приблизно, але можу з упевненістю сказати, що дуже мало, — закінчивши, він подивився на мене зверху вниз, даруючи чарівну хлоп'ячу усмішку.

Чесно кажучи, я перестала уважно слухати після прізвиська. Останнім часом Джейк усе частіше називав мене так, що приводило в захват маленьку дівчинку всередині мене. Я не була ласункою, але це ласкаве слово мені подобалося. Цілком можливо, що причиною тому був тон, яким воно вимовлялося. Освідчення в коханні, які я чула раніше від інших хлопців, не звучали так само ласкаво, як просте «солодка».

— Ну так що? — Джейкоб допитливо дивився на мене, чекаючи відповіді.

Я часто заморгала, прокручуючи в голові все те, що чудом змогла почути.

— Мало — це приблизно сто фунтів. Я теж не зважувалася перед відпусткою.

Джейк свиснув, а його погляд сповнився ніжністю.

— Солодка, сто фунтів — це менше, ніж мало. Кажу ж, зовсім крихітна. — Він тицьнув вказівним пальцем у кінчик мого носа, а потім туди ж поцілував.

Це було так мило, що хотілося кутатися в міцних обіймах і муркотіти.

— А зріст? — спитала я і все-таки притулилася щокою до широких грудей, дивлячись на Джейка знизу вгору.

— Шість і шість, — відповів він, а потім запитав: — А твій?

— Майже п'ять і чотири. — Брови Джейкоба так смішно утворили будиночок, що я мимоволі захихотіла. — Це дуже багато чи надто мало?

— Це ідеально, солодка, — ні секунди не замислюючись, ласкаво промовив Джейкоб. — Ти ідеальна, — додав він.

Від цих слів, міцних обіймів і нескінченних ніжних поцілунків я просто танула, а безглузда усмішка не сходила з обличчя.

— Ти ж про мене нічого не знаєш, — заперечила я.

Джейк обхопив моє обличчя долонями і, нахилившись, вдивився в очі.