Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Така реакція дівчини теж не додає впевненості, — додав я й погладив її по щоці. — Ти така... — я зам'явся, придивившись до смарагдових очей, зіниці в яких були розширеними.

— Яка? — ледве чутно спитала Вікі, практично торкаючись моїх губ своїми.

— Неймовірна, — також тихо відвів я, вкравши легкий поцілунок. — Ти просто зводиш із розуму, і мені не вдається контролювати себе, — зізнався я й сильніше припав до її губ.

Я стискав її стегна, борючись з інстинктами, які хотіли зовсім іншого, тоді як Вікторія відгукувалася на дотики солодким муркотінням. Зі вчорашньої ночі стільки всього змінилося. У своїй же машині я цілувався з дівчиною, яка мені страшенно подобалася. Навіть легкі торкання її рук викликали слабкі розряди струму по всьому тілу, а почуття, що переповнювали мене, я зовсім не міг пояснити.

Ми практично впивалися в губи одне одного, гралися язиками, потонувши у відчуттях близькості. Відірвавшись від ніжних вуст, я почав залишати доріжку поцілунків на пульсуючій жилці на шиї Вікторії. Їй це подобалося, адже вона сильніше пригорнулася грудьми, вигинаючи спину, а з її губ злітали солодкі приглушені стогони, через що хвиля збудження накривала мене з новою силою. Руки повільно сковзнули на сідниці, і я трохи присунув Вікі ближче, щоб відчути її інакше. Відчути там, де все знемагало від бажання. Схоже, із самоконтролем у мене були великі проблеми.

— Якщо ти зараз не зупиниш мене, то тобі доведеться одній повертатися до табору, — спіймавши затуманений погляд Вікторії, прошепотів я.

— Це зовсім на мене не схоже, — промовила вона, знову починаючи бентежитися.

— Янголе, будь ласка, припини, — торкнувшись її щоки, прошепотів я. — По-перше, те, що відбувається між нами, тільки наша справа. По-друге, ми нічого не зробили, щоб про це шкодувати. Чи я помиляюся?

На секунду замислившись над моїми словами, Вікі все ж таки погодилася:

— Ти маєш рацію.

— Коли ти так близько, мені погано вдається контролювати себе, тому зупиняй, якщо тобі щось не подобається. Добре? — Мій подих почав поступово приходити в норму.

— В тому то і справа, що мені все подобається, — несміливо сказала Вікторія, смикаючи на грудях мою майку.

— Янголе, ти хоч розумієш, як впливаєш на мене? — зупинивши її маленькі кулачки, лагідно спитав я.

— Можу запитати про те ж саме, — одразу відповіла Вікі, ні на мить не задумавшись.

Серце пропустило удар, а я завмер від почутого.

«Господи, я ж по вуха закохався в неї», — промайнуло в моїй голові.

— Іди до мене, — ніжно покликав я, загортаючи її в обійми.

Уткнувшись носом у вигин шиї Вікторії, я втягнув повітря, вдихаючи приємний аромат. Не знаю чому, але мені здавалося, що вона пахла лісом.

Залишивши легкий поцілунок на плечі, я прошепотів:

— Як же мені добре з тобою. Зовсім не хочеться йти.

Від цих слів Вікі ледь уловимо затремтіла й міцніше обвила мою шию руками.

— Нас дуже довго немає, — озвалася вона.

— Знаю, — з легкою усмішкою погодився я, випускаючи Вікторію з обіймів.

Вона спритно перебралася на пасажирське сидіння і взула в'єтнамки. Побіжно оглянувши себе в дзеркало заднього виду, Вікі повернулася до мене й запитала:

— Готовий?

Весь цей час я з ідіотською усмішкою спостерігав за нею. Вона скинула ліву брову, задаючи німе запитання.

— Ти така гарна, — миттю злетіло з моїх губ.

Знову рум'янець! Чорт, ну чому вона така мила? Це ж просто зводило з розуму, змушуючи згадувати, яка в неї ніжна шкіра, які солодкі губи і як її тіло відгукувалося на кожен мій дотик…

— Джоне, нам треба йти, — зніяковіло сказала Вікі і, не даючи й шансу втримати її, вибралася з машини.

Переконавшись, що моє тіло прийшло в норму в усіх місцях, я поправив шорти і вибрався вслід за нею.

Прямуючи до табору дівчат, ми мовчали, кожен думаючи про своє. Мені тільки лишалося сподіватися, що Вікторія ні про що не шкодувала. А коли до пагорба, що ховав наших друзів, залишалося менше двадцяти футів, мені до сверблячки під шкірою захотілося ще раз відчути її ніжність.

— Стій, — я взяв Вікі за руку і притягнув до себе. — Хочу дещо зробити, — додав я, торкнувшись її підборіддя.

На прекрасному обличчі Вікторії одразу ж з'явилася ніжна усмішка, але вона все ж таки подивилася через плече.

— Табір за пагорбом і нас не видно, — з цими словами я припав до таких бажаних вуст.

Вона не відсунулася, але й на поцілунок відповіла невпевнено, поклавши руки мені на талію.

— Будь ласка, мені це потрібно, — благаюче простогнав я прямо в поцілунок, міцніше притискаючи Вікі до себе.

Після цих слів її тіло розслабилося. Вона розімкнула уста, дозволяючи поглибити поцілунок, а руки сильніше обвилися навколо моєї талії. Немов роблячи останній ковток повітря, я торкнувся її гарячого язика, лизнув нижню губу, а потім безневинно чмокнув і закінчив поцілунок.