Білі зуби - Зеді Сміт

— Правильно, — трохи завагавшись, сказав Кріспін, не певний, що вся його славна роль мусить зводитися до звільнення одної-єдиної миші. — Але, зрозуміла річ, в цьому випадку миша є символом, тобто, щоб було зрозуміло, цей пацан має їх набагато більше у своїй лабораторії — тож тут йдеться про ширшу картину. Нам потрібен хтось, хто ввірветься туди…

— Нннну, ннннуу… ннну, я думаю, це помилка, наприклад, ОХНО. Бо вони взяли одну тварину як символ… і, для мене, це абсолютно суперечить меті БЖПТ. Якби це була людина, яку на шість років засадили в скляну колбу, то вона б не була символом, правда? І я не знаю, як вам, але мені немає різниці між мишами і людьми, знаєте, особисто мені.

Збори схвально замурмотіли, бо це був сентимент, на який вони звикли схвально мурмотіти.

Кріспін скипів.

— Добре, очевидно, що я не мав цього на увазі, Падді. Я просто сказав, що тут картина ширша, точно так само, як обирати між життям однієї людини і життям багатьох людей, ясно?

— Необхідно внести ясність! — сказав Джош, піднімаючи руку і користуючись нагодою виставити Кріспіна дурнем. Кріспін люто зиркнув на нього.

— Так, Джоші, — солодко сказала Джолі, — говори.

— Там просто-напросто немає більше ніяких мишей. Тобто там ще є багато мишей, але жодної, подібної до цієї, нема. Це неймовірно дорогий процес. Він не може дозволити собі багато. Тим більше, преса весь час під’юджує його, що якщо Миша Майбутнього раптом помре на виставці, то йому треба просто тихенько підмінити її іншою. Тому він затявся у своїй самовпевненості. Він хоче довести цілому світу, що його розрахунки правильні. Він зробив одну мишу і позначив її баркодом. Немає інших мишей.

Джолі засвітилася і нахилилась помасажувати плечі Джошуа.

— Правильно, так, ну, я думаю, ти маєш рацію. Значить, Падді, я так зрозуміла твої слова — йдеться про те, чи ми звертаємо увагу на Маркуса Чалфена, чи звільняємо мишу перед камерами світової преси.

— Треба внести ясність!

— Так, Джоше, що?

— Ну, Кріспіне, це не просто тваринка, яких ви тоннами звільняєте. Це нічого не вирішить. Миша вже пошкоджена. Миша приречена на страждання власними генами. Наче бомба сповільненої дії. Якщо ви її випустите, вона просто помре в страшних болях десь-інде.

— Треба внести ясність!

— Так, Падді, говори.

— Ну, ннну… хіба би ви не помогли політв’язню втекти з тюрми тільки через те, що він невиліковно хворий?

Голови членів БЖПТ разом закивали на знак згоди.

— Так, Падді, так, правильно говориш. Я вважаю, Джошуа помиляється, і Падді показав нам наш вибір. Це той вибір, до якого ми вже підходили багато разів і мусили приймати інші рішення в інших обставинах. У минулому, як ви пам’ятаєте, ми мстилися порушникам. Ми робили списки і призначали покарання. Тепер же я знаю, що за останні роки ми відійшли від старих тактик, але, я думаю, навіть Джолі погодиться, що це наше найбільше, найфундаментальніше з усіх випробувань. Ми маємо справу із дуже недобрими особами. Крім того, з іншого боку, ми вже організували широкомасштабні протести і звільнення тисяч тварин, ув’язнених цією владою. Але цього разу у нас не буде ні часу, ні можливості застосувати обидві стратегії. Це дуже людне місце і — ну, ми вже там були. Як каже Падді, я думаю, вибір 31 грудня досить чіткий. Між мишею і людиною. Ніхто не заперечує, якщо я поставлю це на голосування? Джошуа?

Джошуа підклав під себе долоні, щоб стати вищим і щоб Джолі було легше масажувати йому спину:

— Ні, жодних проблем, — сказав він.

20 грудня рівно опівночі в будинку Джонсів задзвонив телефон. Айрі кинулась у нічній сорочці вниз і взяла трубку.

— Еррррммммм. Я б хотів, щоб ти сама запам’ятала день і час, які я обрав, щоб подзвонити тобі.

— Шо? Еее… шо? Це Раян? Слухайте, Раян, я не хочу здатися неввічливою, але вже глупа ніч, нє? Ви шось хотіли чи…

— Айрі, мала`, це ти?

— Твоя бобця но телефоуні. Вона хотіла б теж із тобоую поговорити.

— Айрі, — схвильовано сказала Гортенз, — гувори гулосніше, я ніц не чую.

— Айрі, я повторю: ти запам’ятала день і час нашого дзвінка?

— Шо? Слухайте, я не можу… я з ніг падаю… це не може почекати до…

— Двадцятого, Айрі. В НОЛЬ годин. Двійки і нулі…

— Ти слухаєш, моя маленька? Містер Топпс ся старає сказати шось дуже важливе.

— Бабцю, ти хочеш, шоб говорили всі на купу… ти мене витягуєш з ліжка… я, бачиш, просто труп.

— Двійки і нулі, міс Джонс. Що вказує на рік 2000. І, скажи мені, якого місяця я тобі дзвоню?

— Раяне, в грудні. Це що — справді…

— Дванадцятого місяця, Айрі. Що відповідає дванадцятьом колінам племені ізраїльського. Кожне з яких мало в собі дванадцять тисяч. Коліно Юди — дванадцять тисяч. Коліно Рубена — дванадцять тисяч. Коліно Гада…

— Раяне, Раяне… я знаю все це.

— Є певні дні, коли Господь кличе нас до дії — певні попереджувальні дні, призначені нам дні… — Коли ми мусимо рятувати загублені душі. Наперед їм всьо розказати.

— Ми попереджоємо тебе, Айрі.

Гортенз почала схлипувати:

— Ми тільки намагаємося пупередити тебе, кохана.