Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Упродовж цього часу я складав усілякі проекти й винаходив способи звільнення Манон. Я був абсолютно переконаний, що стіни її темниці ще непроникніші, ніж моєї. Про застосування сили не могло бути й мови: потрібна була хитрість. Але сама богиня винахідливості не знала б, з якого кінця почати. Мені нічого не спадало на думку, і я відклав обмірковування своїх дій до того часу, коли зберу відомості про внутрішній розпорядок притулку.
Як тільки ніч повернула мені свободу, я попросив Леско супроводжувати мене туди. Ми завели розмову з одним із охоронців, який видався нам людиною тямущою. Я прикинувся іноземцем, що чув захоплені відгуки про притулок і порядки його. Розпитав про щонайменші подробиці, і, слово за слово, ми дісталися начальницьких осіб; я просив назвати мені їх імена, а також дати їм характеристики. Відповіді його з останнього пункту зародили в мені ідею, якою я зараз же захопився й не забарився приступити до її виконання. Я запитав його, як про предмет дуже для мене важливий, чи є діти у його начальників? Він відповів, що не може мені дати точної відповіді, але що стосується пана де Т***, однієї з головних осіб, то в нього є повнолітній син, який кілька разів бував у притулку разом із батьком. Цього було мені достатньо.
Я майже відразу перервав розмову і, повернувшись додому, поділився з Леско новим своїм планом. «Я уявляю собі, – сказав я, – що сина пана де Т***, багатого й хорошої сім’ї, як більшість молоді його віку, має тягнути до певних задоволень. Він не може бути ні ворогом жінок, ні таким диваком, аби відкидати їх послуги в любовних справах. У мене склався план зацікавити його у свободі Манон. Якщо він чесна людина і не позбавлений почуття, він надасть нам допомогу з благородного спонукання. Якщо він не здатний керуватися таким мотивом, то принаймні він що-небудь та зробить заради милої дівиці, хоч би в надії на свою частку в її пестощах. Не хочу відкладати побачення з ним далі, ніж до завтра, – додав я. – Мене так захоплює мій новий план, що я бачу в цьому добру ознаку».
Леско і сам погодився, що в моїх ідеях багато правдоподібного, і є підстави сподіватися на деякий успіх на цьому шляху. Я провів ніч уже не так невтішно.
Коли настав ранок, я одягнувся якомога охайніше при моїй тодішній бідності й у найманій кареті під’їхав до будинку пана де Т***. Він був вельми здивований візиту незнайомця. Мої припущення виправдалися відносно його вигляду та поводження. Я порозумівся з ним напряму і, щоб запалити його природні почуття, розповів про свою непереборну пристрасть, яка може бути виправдана лише рідкісними достоїнствами моєї коханої. Він мені сказав, що, хоча й ніколи не бачив Манон, йому доводилося чути про неї, принаймні якщо це та сама, що була коханкою старого Г*** М***. Я не сумнівався, що він поінформований про участь, яку я брав у цій пригоді, та, щоб ще більше здобути його довіру, розповів йому всі подробиці нашої історії з Манон. «Ви бачите, – вів я далі, – що щастя мого життя і мого серця – у ваших руках. Одне для мене не дорожче, ніж інше. Говорю так відверто з вами, тому що мені повідомили про ваше благородство, а крім того, схожість наша за віком подає мені надію і на схожість наших схильностей».
Здавалося, він був дуже зворушений таким виявом відвертості й щиросердя. Його відповідь була відповіддю людини світської, але такої, що має почуття; останнє не завжди дається світом, зате нерідко там втрачається. Він заявив, що вважає мої відвідини за честь для себе, що пропоновану дружбу розглядає як один з найбільш вдалих набутків і постарається заслужити її гарячою готовністю зробити мені послугу. Він не обіцяв повернути мені Манон, бо, за його словами, вплив, який він має, невеликий, і він не може на нього цілком розраховувати, але запропонував утішити мене побаченням із нею і зробити все, що в його силах, аби повернути її в мої обійми. Цією невпевненістю його в своєму впливі я був більш задоволений, ніж якби він одразу висловив цілковиту готовність виконати всі мої бажання. У поміркованості його пропозицій я бачив знак його щиросердя і був зачарований. Словом, я сповнився сподівань на його щиру допомогу. Одна обіцянка влаштувати мені зустріч із Манон спонукала б мене все зробити для нього. Вислови, в яких я виявив йому мої почуття, переконали його в щирості моєї вдачі. Ми ніжно обійнялися і відчули себе друзями без усяких інших підстав, окрім доброти наших сердець і природної прихильності, яка зближує двох чуйних і благородних людей.
Знаки його поваги до мене сягали набагато далі, бо, взявши до уваги мої знегоди і розсудивши, що після виходу з Сен-Лазара я мушу зазнавати нужди, він запропонував мені свій гаманець, наполягаючи, щоб я його прийняв. Я відмовився навідріз, заявивши йому: «Ви занадто щедрі, дорогий мій друже. Якщо завдяки вашій дружбі та доброті я побачуся з моєю безцінною Манон, я буду на все життя вам завдячувати. Якщо ж ви назавжди повернете мені це дороге створіння, я почуватимуся боржником вашим, навіть проливши за вас усю мою кров».
Розлучаючись, ми умовилися про час і місце нашого наступного побачення: він був такий милий, що запропонував мені зустрітися того ж дня після полудня.
Я почекав його в кав’ярні, куди він з’явився близько четвертої години, і ми разом попрямували в притулок. Коліна тряслись у мене, коли я йшов по двору. «О боже любові! – говорив я. – Отже, я побачу кумир мого серця, предмет стількох сліз і хвилювань! О небеса! збережіть лише мені сили, щоб дійти до неї, а там доручаю вам свою долю і життя; я не прошу ні про яку іншу милість».
