Приворотне зілля - Брати Капранови
Так що навіть смачна настоянка не прогнала з Петрової голови тривожних думок.
- Сумуєте? - Хазяйка, тітка Тетяна, сіла на лаву поруч і нахилилася, виклавши свої пишні перса на стіл.
Петро автоматично запустив косяка їй за викот. Так, тітці було чим пишатися. Незважаючи на вік… Хоч який там, в біса, вік? Навряд чи їй було набагато більше за сорок. Петро підвів очі і зразу наштовхнувся на уважний жіночий погляд. Наштовхнувся й чомусь почервонів.
- Фольклор не збирається?
Він стенув плечима.
- А може, ви не там збираєте? - І вона рукою поправила викот халата.
Петро почервонів ще більше.
- Піду подрімаю, - підвівся він рішуче.
Хазяйка дивилася насмішкувато.
«І чого вона сміється? - майнуло у хлопцевій голові. - Фольклористка чортова».
Ухваливши собі подрімати годинку-другу, Петро насправді недооцінив власних можливостей і прокинувся вже далеко після сьомої години.
На вулиці вляглася спека, наставав найприємніший влітку час - підвечірок. Підвечірок таки стояв і на столі у кімнаті - глечик з молоком та пиріжки. Хазяйка десь пішла, і Петро з особливим задоволенням віддав належне її частуванню. З особливим, бо насмішкуватий хазяйчин погляд засів десь глибоко у мізку. «Чи не підозрює вона чогось?» - подумалось лейтенантові, але він відігнав від себе таку думку, бо манія переслідування ніколи не йшла на користь оперативним працівникам. Пильність є пильність, а що занадто, то недобре. Час було організовувати «випадкову» зустріч. І зустріч таки сталася, хоч сказати відверто, Петро не встиг нічого організувати. Щойно хлопець вийшов на приємну прохолодну вулицю і заоглядався, орієнтуючись у незвичному ще просторі, очі наштовхнулися на знайому постать. Прямо назустріч, попід парканом, перебираючи в руках кольорову хустинку та несміливо поглядаючи з-під лоба, йшла собі парторгова дочка, Леся.
- Добрий вечір, - сказала вона, підходячи ближче.
- Вечір добрий, - несамохіть розплився у посмішці Петро.
- А я іду собі вулицею і раптом бачу - ти.
Очі її світилися, неначе два маленьких сонечка. Всі лейтенантові плани летіли шкереберть, але, здається, це його ані крапельки не засмучувало.
- Я дуже радий тебе бачити, - сказав він, продовжуючи посміхатися, як ідіот.
Вона опустила голову, зосередившись на хустинці, що її перебирала в руках.
- А у нас сьогодні в клубі танці… так оце я збиралася ввечері, може… так трошки раньше вийшла, щоб, може…
Якби Петро міг щось оцінювати у цей момент, йому б здалося дивним, чого це «трошки раньше» настало за кілька годин до початку будь-яких нормальних танців, проте він не здивувався, а чи глибоко в душі все зрозумів.
Так чи інакше, але він узяв Лесю за руку:
- А давай, може, разом сходимо?
- Правда? - Дівчина радісно стрепенулася, а тоді отямилась і зашарілася з приємності. - Якщо ти запрошуєш…
- Запрошую, - впевнено сказав Петро. І скажіть, будь ласка, чи міг він вчинити інакше?
Щоправда, до танців лишалася ще сила-силенна часу, і поки вони з Лесею гуляли околицями села, Петрові думки іноді верталися до роботи, а точніше, до того, як пояснити майорові свою бездіяльність. Брехати, що зустріч відбулася, - собі дорожче, все одно випливе, а за дезінформацію керівника групи можна таких проблем нажити - не дай Боже. Скосити на дівчину? Можна. Правда, у цьому разі похитнеться Петрів авторитет як спеціаліста. Втім, скажіть, будь ласка, можуть бути у поштарки саме сьогодні особисті проблеми, що не сприяють купанню? Ця думка сподобалась лейтенантові найбільше. І справді, вона ж жінка, а значить, усе може бути об’єктивно - відстрочила зустріч, а він, щоб не гаяти часу, пішов на танці промацати оточення, вивчити місцеве населення. Тільки про Лесю ні слова, бо вчепиться старий, він і так, здається, косо дивиться. «Цей контакт не обусловлений необходимостю». Добре йому, своє вже відгуляв. А тут в очі зазирнеш - і серце починає наче молотком по ребрах бити. «Скажу, що відмінила зустріч з особистих причин», - остаточно вирішив Петро.
- Про щось думаєш?
- Та так, - махнув рукою Петро. - Слухай, а ти Наталку знаєш, ту що на пошті?
- Знаю, - кивнула Леся і тут же підозріло зіщулилася. - А ви що, знайомі?
Петро чомусь знову почервонів, і дівчина це помітила.
- Та так, - зам’явся він. - Заходив я тут на пошту телеграму відправляти, а там вона. Сказав їй, що тебе знаю, а вона каже, що теж, от я і питаю…
- А чого це ви про мене розмовляли? - зупинилася Леся.
Петро наштовхнувся на її засмагле плече і остаточно заплутався.
- Та ми не про тебе…
- А про що тоді?
- Та ми так…
- Ах, так…
Він стояв, не в змозі дібрати слів, а вона раптом різко розвернулася і пішла геть вулицею.
- Зачекай! - кинувся слідом Петро.
Вона так само раптово зупинилась і, коли він підбіг, кинула з суворим обличчям:
- Якщо я погодилася піти з тобою на танці, це не означає, що можна загравати до всіх дівчат у нашому селі.
- Та я ж не загравав, я тільки цеє… - Він сам не помітив, як почав виправдовуватись, неначе школяр.
Дівчина дивилася осудливо, тому Петрові коштувало багато зусиль відновити прогулянку.
- А як ти вважаєш, дощ раптом не п очнеться? - Для переконливості він глянув на чисте вечірнє небо.
- Ні, - відрізала вона.
- А після танців ми ще погуляємо?
- Не знаю.
Розмова не склеювалася, і зняти напругу вдалося лише на самий вечір, коли наблизилися до клубу. Туди вже зліталися чепурні зграйки дівчат і удавано-цинічні хлопці з неодмінними папіросками в зубах. Усі вони косилися на Лесю та її кавалера, і під цими поглядами дівчина розквітла, очі її засяяли, а на губах знову заграла посмішка.
- Здрастуй, Лесько!
- Здоров!
- Добрий вечір, - віталася вона, і Петро слідом кивав головою.
Хлопці недобрими поглядами міряли лейтенантову міцну статуру. Нові люди завжди викликають підозру у місцевих хлопців, а особливо якщо вони молоді, з міста і залицяються до їхніх дівчат. А Леся задля переконливості навіть взяла Петра за лікоть. Під канонадою красномовних поглядів пара урочисто зайшла до дверей клубу.
Чесно сказати, Петра збентежили погляди хлопців з цигарками. Не
