Зелений Змій, або Алкогольні спогади - Джек Лондон

виправу, на якій вони так легко заробили 50 доларів. Так роблять усі, хто шанує Зеленого Змія. Коли їм щастить, — вони п’ють. Коли не щастить — теж п’ють, бо сподіваються, що згодом пощастить. Коли трапиться яке лихо — вони п’ють, щоб забути його. Коли зустрінуться з приятелями — п’ють. Коли посваряться з приятелями та втратять їх — теж п’ють. Коли їм пощастить у коханні — вони такі щасливі, що треба випити. Коли зрадить кохана — вони п’ють з інших міркувань. Коли не мають чого робити — п’ють, певні, що, як вип’ють, то їм здаватиметься, що у них повно роботи. Коли вони тверезі — то хочуть випити, а коли напилися — їм хочеться ще пити.

Звичайно, мене та Скоті теж покликали як товаришів на учту. І ми помогли витрачати ці п’ятдесят доларів, що їх ще й не одержано. Звичайнісінький літній день став розкішним, барвистим днем. Ми всі балакали, співали, кричали та вихвалялися. Француз-Франк та Нельсон не посилали по напої. Ми стояли так, що нас бачив увесь Оклендський порт, і гамір нашої гульні принаджував усе більше гостей. Човен за човном переїздили лиман та врізувались в піскову косу, а Гансові тільки й було роботи без кінця постачати нам напої.

Потім приїхали Віскі-Боб та Нікі-Грек. Обоє тверезі та розгнівані й ображені тим, що їхні ж товариш і пірати геть зіпсували їм справу. Француз-Франк за допомогою Зеленого Змія проголосив промову про всякі чесноти, але не витримав і, незважаючи на свої п’ятдесят років, витяг Віскі-Боба на пісок та відлупцював. Нікі-Грек вискочив із короткою лопаткою на допомогу товаришеві, але йому дав духу Ганс. Кінець кінцем, коли скривавлених Боба та Нікі було відправлено їхнім човном додому, решта вирішили, що подію треба відзначити, гарненько приливши.

Людей зібралося чимало. Всі це люди різної національності та різної вдачі, обурені Зеленим Змієм, геть одкинули всяку стриманість. Відновилися давні сварки, згадалася давня ворожнеча. Бійка зависла в повітрі. То якийсь вантажник згадає якусь кривду від матроса, то навпаки. Або устричний пірат згадає щось йому заподіяне, а чи йому хтось що пригадає. І ходять кулаки, і знов починається бійка. Після кожної бійки ще більше пили, а вояки, яких ми під’юджували, всі тоді обіймалися та присягалися в довічній приязні.

І Суп Кенеді обрав саме цей час, щоб прийти по свою давню сорочку, яку залишив був на Північному Олені, ще як їздив на ньому Мушля. У сварці з Нельсоном він став на бік Мушлі. Оце допіру пив у Сент Луїс Гавс, і Зелений Змій привів його сюди, на косу, в справі старої сорочки. Кількох слів було досить для бійки. Вони зчепилися з Нельсоном на кубрику Північного Оленя, і Суп Кенеді ледве-ледве одхилився, щоб йому не розтрощила черепа залізна підойма, якою запустив у нього Француз-Франк, розгніваний, що людина з двома здоровими руками напала на однорукого. (Якщо Північний Олень ще цілий, то на дебелій дерев’яній огорожі кубрику залишився слід від залізної підойми.)

Але Нельсон витяг свою забинтовану, прострелену кулею руку перев’язати, хоч ми його й утримували, і, плачучи, ревів у скаженій люті, що розчавить Супа Кенеді й однією рукою. Ми пустили їх помірятися силою на піску. Коли Нельсонові стало скрутно, Француз-Франк та Зелений Змій встряли й собі в бійку. Скоті запротестував і кинувся на Француза-Франка. Вони покотилися разом, але той навалився зверху й почав гатити кулаками та проволік футів з двадцять піском. Звичайно, щоб розняти цих двох, ми розпочали з півдесятка нових бійок. Так чи сяк ці бійки закінчилися, й ми знов повернулися до пиятики, але Нельсон та Суп Кенеді все ще змагалися, час від часу ми верталися до них та давали поради. А як вони лежали знесилені на піску, неспроможні вже битися, ми порадили: «засипай йому очі піском». І вони кидали один одному піском межи очі, а тоді знов починали битися — і так до цілковитого знесилення.

Тепер усе це здається мені брудним, смішним та скотячим. Але спробуйте уявити, яке значення мало це все тоді для мене, юнака, якому ще не було й шістнадцяти років; я весь горів жаданням пригод, голова мені повна була всіляких оповідань про розбишак, морських піратів, про плюндрування міст та збройні сутички вояків, а мозок до божевілля збурений алкоголем. Суворе, неприкрашене, дике та вільне життя! І тільки такого життя моє соціальне становище та доба, в яку я народився, давали змогу мені досягти. Навіть більше: це життя подавало надії, то був тільки початок. З піскової коси шлях веде через Золоту Браму в безмежний світ пригод, де змагаються не за старі сорочки та крадені рибальські човни, а за високі, романтичні ідеї.

А коли я почав глузувати зі Скоті, що він піддався такому старому чоловікові, як Француз-Франк, то ми теж побилися на піску й додали цим веселощів святу. Але Скоті скинув із себе обов’язки мого екіпажу та й пішов собі вночі, взявши із собою двоє ковдр, що належали мені. Усю ніч, поки устричні пірати лежали очманілі на лавках, шхуна та Північний Олень плавали на високій воді, гойдаючись, прип’яті на кітвах. Рибальський човен, повний каміння та води, був на дні.

Рано-вранці я, почувши дикі вигуки з Північного Оленя, вискочив нагору. В холодному світанку я побачив видовисько, з якого довго реготав увесь порт. Розкішний рибальський човен лежав на піску, розчавлений, наче млинець, шхуною Француза-Франка та «Північним Оленем», що опинилися зверху його. На лихо, товстий дубовий форштевень човна пробив дві дошки Північному Оленю. Коли здійнявся приплив, вода полилася крізь пробоїну і, досягши лавки, на якій спав Нельсон, розбудила його. Я допоміг Нельсонові викачати воду та залатати відтулину.

Тоді Нельсон приготував сніданок і за їжею ми обмірковували становище. Він був пригнічений, я теж. Ніхто ніколи не заплатить п’ятдесяти доларів нагороди за жалюгідні уламки на піску під нами. У нього поранена рука та нема екіпажу. У мене спалене головне вітрило, і нема екіпажу.

— Що ти скажеш, коли ми візьмемося разом, — спитав Нельсон.

— Я поїду з тобою, — відповів я.

І так я зробився спільником Нельсона, Дряпуна Молодого, найдикішого, найбожевільнішого з усіх. Ми позичили грошей на харч у Джоні Гейнгольда, налили водою барила і цього ж таки дня виїхали на устричні лігвища.

XII

Під час плавання з Нельсоном кілька шалено-диких місяців я ніколи не нарікав. О, він умів керувати судном, хоч і доводилося тремтіти з жаху кожному, хто плавав із нами. Жартувати завжди з небезпекою давало йому радість. Робити те, на що ніхто не зважиться, підносило його пиху. Він ніколи не зарифлював вітрил і весь час, що я плавав з ним, Північний Олень, хоч би який був вітер, ні за що не забирав рифів. Наша палуба ніколи не висихала. Завжди, в будь-яку погоду, ми плавали під усіма вітрилами. Залишивши Оклендський порт, ми поїхали далі в море шукати пригод.

Ця блискуча сторінка мого життя можлива була лише завдяки Зеленому Змієві. І в цьому мій жаль. Я так палко прагнув сваволі і цікавих пригод,