У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Гаусом, стали класичними для репрезентації цієї чолової дисципліни, і з цим ніхто не береться сперечатися. Головним засобом регулювання побутування математики в суспільстві є, як уже зазначалося, шкільна програма, де математика — почесна учасниця освітньо-виховного процесу. Те, як саме учень дає раду математичним задачам, нерідко стає своєрідним мірилом його адекватності цьому світові, не аналогом показника IQ, який у нашій країні не міряють. Звісно, у школі найбільше люблять учнів, які добре «встигають» з усіх предметів. Але, якщо не виходить по всіх напрямках, добрі показники з математики, здебільшого, переважують і компенсують недостатню успішність із мови та літератури, що, як уважається, підтягти суттєво легше. Вчительки з математики не роблять знижок для майбутніх гуманітаріїв і не виставляють просто так низького, зате позитивного балу для тих, для кого на уроках із математики «все дорівнює нулеві» — слова, нібито сказані ліцеїстом Пушкіним, якого мудрий викладач математики Царськосельського ліцею відпустив писати вірші. Від радянських і пострадянських учительок математики такого не дочекаєшся, вони змушують трохи напружитися, вивчити бодай доказ теореми Піфагора, завчити формулу розв’язку квадратного рівняння, побудувати графік лінійної функції та ще й синусоїду. Напоготові у шкільних математиків є ще одна цитата як виправдання їхнього «звірства»; це — слова великого російського науковця-енциклопедиста Михайла Ломоносова: «Математику уже затем учить надо, что она ум в порядок приводит». То ж усі без винятку змушені «приводити в порядок ум», щоби бодай якось здобути середню освіту. Іноді для цього буде потрібно брати додаткові платні консультації у тих же вчительок — це вже атрибут сучасної доби з її ганебно низькою винагородою вчительської праці, за СРСР такого було суттєво менше.

Сам стереотип математики як цариці наук та інші по­в’язані з математикою стереотипи втовкмачуються в голову у школі, у шкільному кабінеті з математики. Із великою ймовірністю перед очима середньостатистичного школяра муляли очі слова не лише Карла Гауса «Математика — цариця наук», а й Карла Маркса «Наука лише тоді досягне досконалості, коли зможе послуговуватися математикою». Те, що втовкмачується в голову у шкільні роки, сприймається на віки.

На стінах кабінету математики приблизно ідентичний на­бір математиків. Евклід у давньогрецькому вбранні (чи це Піфагор?), довгі кучері Рене Декарта, сумне обличчя Лобачевского. Запам’ятовується несподівано молодий і гарний Еваріст Галуа та єдина жінка в цьому суто чоло­вічому товаристві — Софія Ковалевська. І хоча, попри невірну характеристику загалом шанованого мною Ніколая Бердяєва, Софія Ковалевська була математиком екстракласу, а не посередністю, вона тільки одна. Жодна інша жінка не вийшла за межі спеціального простору математики у простір популярний. Всі математики, чиї портрети мають шанс прикрасити шкільні математичні кабінети — ви­нятково чоловіки. Ці портрети з особливою незворушністю символізують не лише царство розуму, а й царство сталості, куди не може втрутитися минуща ідеологія, зокрема й феміністична. Досить того, що сама математика — жіночої статі. Та ще й цариця. Яка оточує себе винятково чоловіками. Пов’язані з математикою ідентичності — винятково чоловічі. Здобутки жіноцтва в математиці невеликі. Вже згадана Софія Ковалевська, чия біографія та візуальний образ є в загальних рисах відомими принаймні так званим «культурним людям», є тільки одна, від її смерті 1891 року в неї не виникло жодної посестри. Софія Ковалевська боролася за здобуття математичної освіти, була змушена виїхати з відсталої Росії, знайшла собі гідну роботу лише у Швеції. Відтоді стан жінки у світі радикально змінився. Багато жінок мали амбіції стати власницями великих фірм, міністрами оборони, президентами й прем’єр-міністрами та справдили їх. Чи досягла якась жінка блискучих наукових результатів Софії Ковалевської? Цілком можливо, якась і здобула, але за межі математичної спільноти в публічний простір жодна така не вийшла. Якщо такі жінки і є, то їх небагато. Медалі Філдса — найпрестижнішої математичної премії у світі жодна жінка не отримала. Чи претендувала? Не маю такої інформації.

Але хоча математика — справа чоловіча, на математичних факультетах, здебільшого, навчається більше дівчат, ніж хлопців. Дівчата також отримують дипломи і навіть працюють за фахом. Котрась із них може навіть стати доктором фізико-математичних наук. Але та піднесена математична кар’єра, коли «кар’єрист» розмовляє з Богом, жінкам не світить. Найкраще для дівчат-математичок — це вийти заміж за хлопця-математика. Все-таки така дружина краще зрозуміє коло зацікавлень чоловіка-математика, ніж випускниця філфаку. Наукові потуги роблять тільки ті, які не спромоглися пошлюбити однокурсника. На математичних кафедрах трапляються викладачки не вище доцента, які ведуть практичні заняття, а іноді читають лекції. То — найжахливіша категорія «преподів», які, згідно зі стереотипними уявленнями, спрямовують агресію своєї жіночої нереалізованості на студентів і студенток. «Жінка-математик — не математик і не жінка» — ще один стійкий стереотип світу математики. Слово «математичка» намертво асоціюється винятково зі шкільною вчителькою. Питоме українське слово «математикиня» поки що не здобуло повноцінної вагомої ідентичності. Можливо, це попереду. Зрештою, серед вицвілих ще за СРСР портретів Піфагора, Декарта і Ейлера у шкільних кабінетах математики з’явився новіший портрет «генія української математики» Михайла Кравчука.

Та всі математики — і ті, в яких є певні кар’єрні досяг­нення, і ті в яких таких нема, для нематематиків є людьми однозначно «дуже розумними» і навіть «мудрими», навіть жінки.

Образним втіленням такої настанови є вірш Василя Симо­ненка «Ікс плюс ігрек», присвячений «чорнявій мате­матичці»:

Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Це ж мені стало вперше відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти.

Для нематематика сам факт фахової причетності до математики є свідченням чогось неймовірного, такого, що дано не кожному. Як ми бачимо вже з першої строфи, навіть лінійне рівняння є для ліричного героя-гуманітарія уособленням недосяжної мудрості, якої, одначе, досягла адресатка поезії, чорнява математичка. Загалом, коли