У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко
Після падіння СРСР у незалежній Україні наукові кола досить швидко практично перестали бути елітними. Зникла висока винагорода, щоправда для деяких з’явилася змога поїхати працювати за кордон. З’явилася бізнес-еліта, якої не було в СРСР, до якої частково увійшли й математики. Хтось озвучує ту думку, ніби саме математична освіта сприяє успішному бізнесу. Для того щоб аргументовано твердити це, потрібне дослідження, яке підраховувало би відсоток успішних комерсантів і фінансистів серед випускників інших факультетів. Я не маю таких даних. А серед випускників мого курсу тих, хто дає собі раду в бізнесі, більше десятка. Серед них — і колишні яскраві відмінники, і колишні середняки. Гадаю, математика та бізнес — незалежні речі. Сьогодні ті, хто планує успішну кар’єру в бізнесі, не піде навчатися на мехмат. Але, як свідчать мої однокурсники-викладачі, і сьогодні на мехматі є талановиті студенти-математики, і таких все одно порядку 10–12 душ на курс із 150–180 осіб. Певне, в тих колах продовжує плекатися снобізм математика як інтелектуала першого сорту. Але соціальна роль науковця-математика змінилася. В Україні цей статус наразі невисокий. І колишні випускники математичних факультетів чи не на п’ятдесят відсотків змінили свій фах.
Серед наших випускників є такі, хто живе в маргінальних злиднях. Але таких небагато. Як небагато і справді заможних людей. Якщо побудувати графік, де по горизонталі відкладати розміри річного доходу, а по вертикалі — кількість тих, хто має ту чи ту суму, то отримаємо ту саму гаусівську шапку («отак от здраствуй, а отак — прощай») можливо, з віссю, зміщеною вбік початку координат. Якщо ж замість річного доходу брати реалізованість особистості, то відповідну криву побудувати неможливо — занадто ефемерним був би предмет дослідження. Тут можна казати тільки про себе. Особисто моє життя почало здобувати ознаки повноцінності тільки тоді, коли я остаточно розірвала стосунки з програмуванням як наслідком моєї математичної освіти.
Із тих, хто належав до золотого фонду нашого курсу, аж ніяк не всі зробили ту кар’єру, якої, здавалося, були варті. Яскравий старт не завжди виводить на високу орбіту. Відданість математиці як викладачі університетів зберегли майже всі «працьовиті», з другої групи золотого фонду. Та й високі бали у виписці до диплома мехмату, які свого часу давалися ціною немалих зусиль, не завжди є гарантією життєвого успіху.
Але й не можна твердити, ніби найбільшого досягли саме ті, хто вчилися посередньо. Приклад нашого курсу показує, що якість навчання на мехматі та життєвий успіх його випускників також є незалежними подіями. Борони Боже, не хочу нікого ображати, вимовляючи сакраментальні слова «життєвий успіх». Серед наших випускників, вірніше, випускниць, багато шкільних учительок, і бути на своєму місці, посідаючи нібито скромну в ієрархії нашої країни посаду, чи не важливіше, ніж за будь-яку ціну пнутися вгору до великих посад і великих грошей.
Серед наших випускників є й викладачі математики вищих навчальних закладів. Ті, хто не кинули цієї діяльності на початку дев’яностих, коли зарплатня професора дорівнювала винагороді технічки, дожили до трохи кращих часів. Допомагає виживати й активне репетиторство — це стосується і шкільних вчителів, і викладачів університетів. Дехто, як уже зазначалося, працює за кордоном за фахом, не покидаючи України, дехто емігрував. Виїхало мало не чверть від загальної кількості наших випускників. І річ не лише в тому, що мехмат був одним із небагатьох факультетів Київського університету імені Шевченка, куди приймали студентів із п’ятою графою — вони виїхали ще наприкінці вісімдесятих, тільки-но зажевріли великі зміни. Емігрувало й багато українців. Деякі жінки вийшли заміж за кордон. Я не маю вичерпної інформації, але, наскільки мені відомо, тяжка доля заробітчан, які нелегально поневіряються по західних країнах, міняючи випадкові роботи, випускників мехмату обминула — ті, хто потрапили за кордон, мають там пристойний статус.
То ж розумний хлопчик-математик сьогодні поїде за кордон, а в Україні все одно матиме славу розумника. Він поїде, може, і не тільки тому, що батьківщина не зможе йому заплатити, а тому, що не створить йому адекватного наукового середовища. І тому, якщо таки встане вибір між батьківщиною та наукою, він вибере науку, а на батьківщину приїздитиме. Зрештою, невідомо, що краще, коли змушують виїхати, чи коли не випускають. І в Європі не в кожній країні можна, сидячи вдома, зробити кар’єру математика на високому рівні. Якщо таки постане проблема самореалізації у володіннях «цариці наук», доведеться переїздити до Франції чи до Німеччини, або й за океан.
Я розумію тих, кому болить утрата математики Україною — навіть у такому обсязі, як це було в радянській Україні. Я не роблю прогнозів, як воно буде. Я не знаю, що буде і як воно має бути в ідеалі. Я вважаю безглуздим суперечку між так званими фізиками й ліриками — тільки Бог вирішує, хто є інтелектуалом першого, хто другого, хто третього сорту, де думка влучає в потрібну точку, де не влучає. Наукова еліта, навіть якщо й відродиться в Україні, не буде єдино можливою дорогою для тих, хто захоче і зробити кар’єру, і не схибити.
В усьому світі математика лишатиметься царицею освіти, і вчителі математики лишатимуться для школярів важливими особами. Як і викладачі математики на нематематичних факультетах. І снобізм математика як інтелектуала першого, а то й вищого, ґатунку плекатиметься у прірвах математичної гордині, бо ж саме за допомоги математики можна розгадувати задум Бога. Бо й Бог, створюючи цей світ, мислив математично.
І наостанок — кілька слів про те, як бачать математику та її місце в культурі світу самі математики. Маю на увазі справжніх математиків, не таких, як сама. Відомий російський математик Володимир Успенський нещодавно опублікував книгу «Апологія
