У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко
«Лісова пісня» за своїм потенціалом цілком може стати візитівкою України у світовому просторі культури, бо переповідана там любовна історія є зрозумілою всім, але водночас не є тривіальною. Можна знайти у світовій літературі декілька типологічно подібних творів, але немає жодного цілковито ідентичного нашій «Лісовій пісні», де так сильно було би відпрацьовано той духовний вимір, який легко вичитують і непосвячені, з яким легко ідентифікують себе мало не всі читачі. Історія кохання «Лісової пісні» за певної подібності до багатьох сюжетів світової літератури й міфології, аж ніяк не є кітчевою. Інша річ, що вона сама породила кітч у багатьох напрямках і в Україні, і в Росії. В Україні від уже згаданих пінопластових панно у вестибюлях дитячих центрів до високого кітчу у відомому романі у віршах Ліни Костенко, де в протистоянні Марусі Чурай і Галі Вишняківни повторюється конфлікт неземної Мавки й заземленої Килини. А в Росії це відтворюється у вигляді стереотипів малоросійського фольклору під час вистави «Лісової пісні» на сценах московських театрів.
У Росії існує декілька перекладів «Лісової пісні». Є переклад англійською. Сподіваємося, одного дня світ звернеться до цього геніального тексту, і українська Мавка посяде у світовій культурі таке ж унікальне місце, яке зайняла зворушлива данська Русалонька.
У Вармінсько-Мазурському університеті цю лекцію вислухали уважно й дали зрозуміти, що зрозуміли. У відповідь на цукерки «Лісова пісня» на кафедрі слов’янської філології доповідачці подарували пляшку горілки «Пан Тадеуш». Чи не в кожній культурі є герої літературних творів, які стають культурними героями з усією відповідною атрибутикою.
Як царюється цариці наук«Математика виникла з давніх-давен із практичних потреб людини» — чують діти в початковій школі. Математика виникла, щоби розв’язати практичні проблеми людини. Але й для того, щоби не менші проблеми для людини створити. Особливо для людини молодої.
Так, математика — то зібрання методів, необхідних для того, щоб узгодити стосунки людини з матеріальним світом. Адже знання — або незнання — математики покращувало або ж суттєво погіршувало якість життя, тої людини, яка сама будувала оті стосунки з матеріальним світом, а не це робив для неї хтось.
Утім, хоч би як складалося життя, а математика стала неодмінним елементом життя кожного, хто здобував освіту. Коли до нас доходять «навчальні плани» найдавніших шкіл, навіть якщо навчальних дисциплін було дуже мало, серед них неодмінно була математика. Бодай у вигляді арифметики. Зі збільшенням кола осіб, які здобували освіту, кількість долучених до математики зростає. А коли суспільство доходить того рівня, коли освіта, бодай початкова, стає обов’язковою, математика стає фактом культури такого суспільства. Згодом математика присутня в середній освіті вже не тільки як арифметика, яку знають усі, а й як значно складніші алгебра, геометрія, тригонометрія, з яких практичного сенсу немає, а функція розвитку помітна не відразу, якщо комусь помітна. А середня освіта поступово стає більш масовою, поки не стає для досить великого відсотка населення земної кулі обов’язковою. Отже, від математики в обсязі шкільної програми не сховається ніхто.
Математика як деяка особлива мудра сутність присутня в житті мало не всього людства. Є стійкі стереотипні уявлення про математику з боку нематематиків. Є певні стереотипи щодо математиків — людей, які займаються математикою на тому чи тому, проте фаховому рівні. А в СРСР, до складу якого входила Україна, місце математики було особливо почесним, позаяк кар’єру математика можна було зробити, мінімально контактуючи з брехливою радянською ідеологією. Після розвалу СРСР ставлення до математики в суспільстві визначається або за радянськими стереотипами, або як діаметрально протилежне до радянського. Кажуть, певною мірою справедливо, що в СРСР процвітали спорт і стислі науки. Але й сьогодні математика викладається у школі, провадяться математичні олімпіади, в університетах ніхто не закрив математичних факультетів, на них і досі набирають студентів у декілька разів більше, ніж філологів чи істориків. Складно уявити, щоби про сучасних українських математиків було поставлено фільм типу «Математик і чорт», згідно з яким, як виявляється, навіть чорт не знає, чи буде доведено Велику теорему Ферма. Але все одно в культурі присутній візуальний образ математика, неодмінно хлопця, неодмінно в окулярах, на тлі чорної дошки, списаної крейдяними формулами, в яких неодмінно будуть присутні вишуканий інтеграл і рішучий радикал. Сьогодні цей хлопець навряд чи стане елітою в рамках рідної країни, але, якщо підучить іноземну мову, зможе продовжити навчання за кордоном. А оскільки еміграція сьогодні не така, якою була в радянські часи, коли блокувалися будь-які контакти, цей хлопець періодично приїздитиме до рідного міста, села чи на зустріч із однокурсниками. Також він може лишатися в Україні, ставши, скажімо, комп’ютерником, що в очах непосвячених також перебуває в ореолі розуму і грошей. Математика і сьогодні існує як певне королівство чистого розуму, куди брама відчиняється не для всіх. Але й в тих, кому не відчинилась, є своя думка про математиків і математику.
То ж і таку ідеальну сутність, як математика (куди вже ідеальніше?) також можна аналізувати як явище, за схемою культурного дослідження: створення — споживання — репрезентації — ідентичності — регулювання. Варто зазначити, що авторкою цього невеликого дослідження є жінка, яка закінчила механіко-математичний факультет на стаціонарі, деякий час працювала, як то кажуть, за фахом, потім поступово перекваліфікувалася на творчо-гуманітарну діяльність, то ж латентне дослідження математичних ідентичностей і репрезентацій органічно вплетене в долю дослідниці.
Математика сама себе презентує як царицю наук. Слова, сказані колись дуже авторитетним математиком Карлом
