Білі зуби - Зеді Сміт

І так тривало і тривало.

Як завжди в емігрантів — у них є історія; і так вони пхають вперед. Вони використовують те, що можуть, і тоді, коли можуть.

Ми часто уявляємо собі іммігрантів такими собі мандрівниками без батьківщини, без коренів, здатними змінювати свій напрям у будь-який момент і використати свої ресурси для будь-якої справи. Нам розповідали про чудесні можливості містера Шмутерса, легкість на підйом містера Банайджі, які припливли в Дувр чи Кале і ступили на свою нову землю як люди без пам’яті, без жодного багажу, щасливі й вдоволені, і готові залишити свою відмінність у порту, і взятися до роботи, і злитися з єдністю цієї зеленої та милої вільної землі для вільних.

Що б не пропонувала їм дорога, вони приймають, і якщо дорога веде в глухий кут, що ж, так уже є: містер Шмутерс і містер Банайджі радісно змінять напрям, прокладаючи собі шлях через Щасливу Мультикультурну Країну. Ну, й добре для них. Але Маджіду і Міллату це не вдалося. Вони вийшли з нейтральної аудиторії такими, якими туди зайшли: пригнічені, навантажені, не здатні змінити курс чи бодай якось відхилитись від своїх окремішних, небезпечних траєкторій. Здавалось, не було жодного результату. Цинік міг би сказати, що вони взагалі не зрушили з місця, наче живий приклад Зенонових парадоксів — як і Мангал Панде, як і Самад Ікбол. Два брати, які втрапили в часову пастку. Два брати, які надто вільно поводяться з датами, особами, днями і годинами, бо немає, немає і ніколи не було жодної тривалості. Насправді ніщо не рухається. Ніщо не змінюється. Вони біжать без руху. Парадокс Зенона.

Але яка була справа Зенону (кожен має свою справу), в чому полягав його кут зору? Низка дослідників стверджує, що його парадокси були частиною ширшої духовної програми. Щоб

А. спочатку встановити множинність, Багато, як ілюзію, і

Б. таким чином довести безшовне, аморфне ціле. Єдину, неподільну Єдність.

Бо якщо ви невтомно ділите реальність на частини, як це робили брати в тій аудиторії, то в результаті ви отримуєте жахливий парадокс. Ви не рухаєтесь, немає жодного прогресу.

Але множинність — не ілюзія. Як і швидкість, з якою рухаються ті-хто-варяться-у-власному-соку. Парадокси парадоксами, але вони рухаються, біжать — так, як біг Ахілл. І вони ковтнуть тих, хто заперечує, так само легко, як Ахілл змусив черепаху їсти пилюку. Так, Зенон мав свою зацікавленість. Він хотів єдності, але світ навколо був множинний. А проте цей парадокс був чарівний. Чим більше зусиль докладає Ахілл, щоб упіймати черепаху, тим очевидніше черепаха доводить свою перевагу. І так само, чим більше брати рватимуться до майбутнього, тим більше вони наштовхуватимуться на своє минуле, на місце, в якому вони щойно побували. Бо це другий закон емігрантського життя: емігранти не можуть позбутися своєї історії, як людина не може позбутися своєї тіні.

— Роззирніться навколо себе! Що ви бачите? Який результат так званої демократії, так званої свободи, так званого вільного волевиявлення? Пригнічення, страти, вбивства. Брати мої, ви бачите це по національному телебаченню кожного дня, кожного вечора, кожної ночі! Хаос, безлад, розгубленість. Вони не мають сорому, і вони не присоромлені, вони навіть свідомості не мають! Вони навіть не намагаються приховати, прикрити, збридитись! Вони знають, як і ми: весь світ став з ніг на голову! Усюди чоловіки заплутались у розпутності, проміскуїтеті, похітливості, зловмисництві, зіпсутості і задоволеннях. Весь світ уражений тяжкою хворобою, яка називається курф — невизнання єдиності Творця, — і світ відмовляється визнати всеблагість Бога. І сьогодні, 1 грудня 1992 року, я свідчу, що немає нічого вартіснішого поклоніння, ніж єдиний Творець, жодна особа Його не замінить. Сьогодні ми мусимо знати, що той, кого веде Творець, той не зіб’ється на манівці, і кого Він відкинув з праведного шляху, той не повернеться на цей шлях сам, аж поки Творець не захоче цього, і не проведе його, і не освітить його шлях світлом. Я прочитаю вам свою третю лекцію, яку я назвав «Ідеологічна війна», і це якраз і означає — я поясню для тих, хто не зрозумів — війна отаких речей… таких ідеологій проти братів ХВІ… ідеологія — це щось на кшталт промивання мізків… нас заражають доктринами, обдурюють і промивають нам мізки, брати мої! Тож я спробую висвітлити, пояснити і детально викласти…

Ніхто в залі не звертав уваги, але брат Ібрагім ад-Дін Шукраллах не був талановитим промовцем, якщо вже чесно. Навіть якщо взяти до уваги тільки те, що він вживав по три слова там, де достатньо було одного, а також завжди наголошував на останньому з трьох, з карибськими інтонаціями, навіть якщо ігнорувати це, як усі й намагалися, він усе ж був фізично відразливим. Він мав натяк на маленьку борідку, якусь зібгану поставу, набір напружених, недоречних жестів і затуманений погляд Сідні Пуатьє, які аж ніяк не надихали коритися йому і поважати його. І він був малим на зріст. З цього приводу Міллат чувся так, ніби його опустили. Зал відчутно розчарувався, коли, після свого нещирого вступного слова, брат Гіфан запросив до зали коротуна брата Ібрагіма ад-Дін Шукраллаха. Не те, щоб усі вважали, що алім ісламу має бути великим, як башта, і не те, щоб мали необережність думати, що Аллах створив брата Ібрагіма ад-Дін Шукраллаха такого ж зросту, як Сам, у своїй святій всемогутності. Однак люди не могли позбутися враження, коли Гіфан незграбно нагнув мікрофон, а брат Ібрагім незграбно витягнувся, щоб дістати до нього, що цей промовець виглядає на замученого вихідця з третього світу: метр двадцять з капелюхом.

Іншою вадою брата Ібрагіма ад-Дін Шукраллаха, і напевно, найбільшою, була його любов до тавтологій. Хоча він пообіцяв пояснити, висвітлити і детально викласти, лінгвістично його слухачі опинялися у становищі пса, який ганяється за власним хвостом: «Ми маємо багато типів