Під Савур-могилою - Андрій Хімко

Султан не лише проголосив Богданового сина князем і гетьманом, але й вийшов своїми потугами до Тульчі, Ізмаїла, сулимського та кілійського гирл, що змусило Сірка спішно послати з Коша два великі загони кінноти під чільством Микити Вдовиченка та Овсія Шашоли в Поділля для шаркання аґарян, а самому вирушити на вісімдесяти гончаках, галерах, байдаках, чайках, стернах, думбасах та навіть дубівках і липівках до Кілії, Добруджі та Ізмаїла, де в козаків були свої люди серед тамтешнього русинського поспольства.

Поки січова флотилія правилася Дніпром, лиманом та морем, султанів сераскир Ібраґім-паша анатолійський полишив свої геліони й пішов на ляхів, оточив під Журавною польські війська на чолі з самим королем Яном. І була б до ноги поконана польська армада разом із крулем, коли б не козаки: Вдовиченко та Шашола зайшли туркам у тім'я й посіяли серед них переполох, а Сірко захопив і попалив у Причорномор'ї всі їхні геліони, плоти та сандалії. Наступ козаків із моря так налякав Ібраґім-пашу, що він мусив замиритися а ляхами і в обхід Сірка повернути яничарів додому, боячись пастки та козацького походу на Стамбул.

Досі Січ не привозила в Кіш стільки нажакованої здобичі: пороху, зброї, одягу, грошей, мортир, полотен, кармазинів, наметів, зелених стягів, падубів із порохом, гарматних ядер і гармат, ятаганів, списів, стріл, луків, сушеної пастроми, вин, тютюну, сиричних шнурів. Ледве вміщалося те все нажаковане на сотні посадів, приправлених чорноморцями додому. Січові загони, повернувшись на Січ раніше і без надбань, почували себе покривдженими. Адже вони втратили в січі з турчинами он скільки вершників і повернулися з порожніми руками. Сірко ж здобув гору всякого добра і не втратив жодного чорноморця. Однак влаштоване спільне для всіх дуванення скарбу, окрім тканин, ґамзи й вина як набутку, вдовольнило навіть заздрісників. Привіз Сірко в Січ і захоплених живими тридцять сім капудан-агів для обміну.

В Коші він почув про наглу смерть свого мучителя, царя Олексія, яка вимикала у деяких кармазинників навіть сльози співчуття, а в січовиків та збіглих московитів — радість і надії на краще, навіть на визволення з кормиги бояр і воєвод. Сірко по-своєму шкодував за Олексієм, отруєним опричниками-боярами на сорок сьомому році життя. Чомусь була певність: недовго царюватиме й Федір. Безумство манії величі при царському дворі втратило всякі межі. А таке добром не кінчається.

Смерть царя дала привід Ромодановському й Самойловичу послати в Чигирин війська під проводом полковника Григора Косаґи і гетьманського бунчужного Левка Полуботка. Облога Чигирина й цього разу тривала недовго. Дорошенко зі старшинами присягнув вірно служити царству, недозруйнований Чигирин передав Василеві Борковському з гайдуками і Косаґову зі стрільцями, а сам поїхав із родиною доброхітно у «почесному фаворі» на Убідь, у подаровану йому на утримок Сосницю з кількома селами. Не був би від'їзд почесним, коли б Сірко знову не попередив царя Федора і гетьмана Самойловича про неминучу відплату, коли Дорошенкові буде вчинено якусь кривду.

Посланий Сірком на очікувану орду Влас Бородавченко, пошарпавши малою силою Кизи-Кермен, повернувся в Кіш з трьома бранцями, з яких один, як виявилося згодом, був утікач з полону і мав при собі адресований Сіркові лист від князя русинського й сарматського Юріл-Гедеона-Георгія-Венжика Хмельницького, в якому писалося таке:

«...Спасителю нашому, Богові, все під силу: жебрака зрівняти з князем, смирного підняти й посадити над сильним і адверсивним. Багато натерпівся я, досить зазнав кривд і зрад, але змилувався наді мною цар турецький і утвердив мене князем. Колись ви, січовики, хотіли мати мене вождем, тепер я є ним, то відправляйте своїх послів під Кизи-Кермен для перетрактації зі мною про наші спільні дії проти адверсорів у подальшому. Засада моя, така: унії не буде, колегіумів буде три, я буду воєводою київським і всіх земель русинських, сарматських, запорозьких та інших, на яких є рідний люд, сиріч князем і гетьманом України».

За тим записом у листі стояли довготитульний підпис і печатка з вершником на коні при булаві у простягнутій руці. Сірко тричі змусив писаря Андрія Яковлю перечитати листа, обдумав його, викликав до себе на розмову втікача і розпитав його докладно про князя. «Князь Юрґій ошатнений у багате козацьке вбрання, під червленим знаменом, на вершку якого в глиці золота куля, на грудях між полами набіло вишитого святкового кунтуша — золотий хрест, на виндилиховій шапці-кабардинці — пір'я з дивної птахи, при боці — шабля на дорогому шабельтасі, в руці — булава в каміннях, кінь його у дорогих рондах під наклепним сідлом-кульбакою, а сам Юрій — хиренький, в мові хрипотний, вуса має ріденькі, гострі та довгі, як мишачі хвостики»,— ніби бачив Сірко нещасного з втікачевого опису.

Сірко скликав до себе значкових товаришів на Малу раду, під час якої Лавро Гук сповістив кошового й присутніх, що Ібрагім-паша нагло взяв у Поділлі сорок тисяч душ русинського полону і повів його в Стамбул, а ляхи нещасних не захищали, що в Січі, розповідають, поміж капудан-агами є кревні родичі султана та його візира: Хапич-паша та Мустафа-паша. Рада ще не кінчилася, як джура кошового Назар Оскарко повідомив Сірка, що в грецьку гостинну хату алярмово прибув під охороною султанових та візирових капі-кулу і стрільців царського сла у Високому Порозі Тяпкіна чауш Алі-бей і вимагає від кошового негайно його прийняти. Супровід із царських стрільців говорив присутнім про надзвичайну місію чауша.

— На ловця й звірюка прибігла, слава Богу,— сказав Сірко присутнім.— Іди-но, писарю, з Назаром, постав спершу потрійну варту над полоненими.

Алі-бей прийшов у канцелярію з товмачем московським. Склавши руки на грудях, поклоном привітався і, відшукавши щілинами очей Сірка між товариством, попросив розмови сам на сам, при товмачі. Довга мовчанка Сірка й решти значкових явно не сподобалася чаушеві.

— Не прийнято в нас, посланцю Золотого Порога з Вежі Вічності і Столиці Щастя — Порти, приймати послів, хай і сонцеликого хондкара, наодинці, бо ми є товариством, вибраним для рівного всеправства, а ще по погромі, розору та звіриному спустошенні, як стало нам відомо, великим сераскиром Ібраґім-пашею Ладижина, Тростянця, Бершаді, Маньківки, Тульчина,