Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

Після обіду приходив Вовка, але я вдала, що мене немає вдома. А ввечері прийшла Жанна Григорівна. Спочатку попили чаю, вона розповіла останні новини шкільного життя, сказала, що поки мене не буде, вона намагатиметься доглянути моїх, а потім…

—    Соня, ти не ображайся, але ознак хвороби я не побачила? - відверто дивлячись мені в очі, почала вона. - Щось серйозне?

—    Так. Я, мабуть, піду зі школи.
Жанна Григорівна приголомшено дивилася на мене переляканими очима.

—    Що за поспішне рішення? Соня, ви створені для школи. Повірте, я бачила, як ви росли у мене на очах. Та й  діти не зможуть без вас. Ваш клас на людей став схожим лише завдяки вам. Ніхто, правда, спочатку не вірив, що вам вдасться з ними домовитись. Я теж, каюся, не вірила. Ви така юна і вразлива. Але це виявилося вашою перевагою, а не недоліком.

—    Я поясню, і ви зрозумієте. Я просто не маю права залишатись. Я зробила страшний вчинок. Злочин. Проти моралі, етики… просто здорового глузду.

—    Що ж ви зробили такого? Побили якогось ідіота? Їх у нас в школі повно.

—    Якби ж то. Я кохалася з учнем….

—    З Титаренко? – спитала вона відсторонено, немов би так і треба.

—    Звідки ви знаєте? – мені здавалося, що вже вся школа, все місто, весь світ тільки й говорить про те, що я натворила.

—    Це тільки вам здається, що всі сліпі й нічого не помічають. Чому ви повинні звинувачувати себе в тому, в чому не винні? Це вам буде неприємно чути, але ви просто стали черговим щаблем задоволення хворого себелюбства цього амбітного хлопця. Прийшов, побачив, закохав… Ось як це виглядає збоку. Як усе є насправді, відомо лише вам двом.

—    Жанно Григорівно, адже я ніколи не мала проблем із чоловічою увагою. Були різні. Але з ними мені було холодно, погано. У найкращому разі – ніяк. А з ним…

—    Як далеко з ним у вас зайшло? Я не в плані тілесному, тут зрозуміло. Я маю на увазі духовний зв'язок?

—    Дуже далеко. Далі не буває, - я соромязливо відвела очі. Жанна Григорівна  посміхнулася й погладила моє волосся.

—    Така гарна жінка, як ви, просто створена для кохання.  Лиходійка-любов застала вас у невідповідний момент. Ніколи не соромтеся, що покохали. А Вова, можливо, і не найгірша кандидатура. Він створює враження ловеласа, але може статися, що про кохання читав лише у книжках і бачив лише у кіно. До того ж він незвичайний хлопець, на рік старший за решту. Та й скільки там залишилося до закінчення школи, – я була здивована, як швидко ця жінка змінила ставлення до ситуації.

—    Жанно Григорівно, я шукала у вас суддю своїм вчинкам, а ви мене заспокоюєте й кажете, що так і треба…!

—    А за що мені вас судити? І хто я, щоб це робити? У почуттів свої закони – вони нам не підзвітні. Ми лише їхні раби. До того ж він молодий, ви молоді. Що тут неприродного? Адже він не закохався в стару бабу, як я. Він полюбив вас. А зі школи ви не підете, бо 11-Б треба довести до випускного. Потрібно випустити Титаренка Вову. А раптом я помиляюся й він реально вас любить? Адже йому теж не дуже комфортно, треба допомогти. Ви підете, а де гарантія, що він теж не полишить школу? Хлопчики в такому віці на диво максималісти. Може й руки накласти через нещасне кохання. Це покарання ви даремно придумали.

—    Але ж вся школа гуде. Так соромно, - зізналася.

—    Нехай гуде. Завжди знайдеться хтось, хто захоче розпустити якусь гидку плітку. Якби я прислухалася до всіх пліток на свою адресу...

—    А якщо це не кохання? Якщо це просто пристрасть? – половина мене так і думала.

—    Соня, і ви в це вірите? Час розсудить, люба, - сумно видихнула Жанна Григорівна. – А зараз безглуздо все зруйнувати. Подумаєш, навчили хлопця кохати. Хтось же це мав зробити. Чому б не вам?

—    Жанно Григорівно, ви давно працюєте у школі, можливо, знаєте. А чи були такі випадки, щоб учителі та учні… сім'ї створювали?

—    Ні, Сонечка, не чула. Але у вас незвичайний випадок. Вова – дорослий і відповідальний учень, а ви дуже молода вчителька. Адже є винятки з правил. У вас, мабуть, такий виняток.

Не можу сказати, що візит Жанни Григорівни мене заспокоїв, але я твердо вирішила поговорити з Вовою про неприпустимість таких стосунків і загнати свої почуття якнайдалі вглиб серця, незважаючи на те, що й самій хотілося іншого. Тільки як це зробити, адже я боялася навіть бачити Вовку