Оповідання та повісті, окрушини - Ірина Вільде

то, власне кажучи, вся правда на їхньому боці.

П'ятнадцять, рівно по п'ятнадцять (а мені донедавна здавалось, Ти на рік старший від мене) зелених років і одне зелене літо у буковинському селі — і все.

І — все.

Ні, не все. Є ще шкатулка спогадів, яку я вже сорок п'ять років зберігаю з такою ревністю, як фотографію матері. Інколи, залишаючись сама з собою, виймаю шкатулку із сховку, відчиняю і щораз наново дивуюсь, що спогади в ній ані крапельки не втратили своєї росяної свіжості.

…А я буду мандрівником! Побачиш! Ось закінчу гімназію і виберуся в світ за очі.

Я подумала з болем: мене мама не пустить у світ.

— Сам, без нікого підеш?

— Сам. А що?

— Нічого… Хотіла спитати… а не буде тобі страшно самому?

— Пхі!

— І довго будеш мандрувати світами?

— Доки не поверну на те місце, звідки вийшов. Адже ти знаєш — земля кругла.

Я знала: земля не тільки кругла, але й дуже велика.

— Це, напевно… триватиме багато років?

— Напевно…

Я душилася від сліз. Нарешті ти помітив мою муку. Взяв своїм гарним жестом мене за підборіддя і сказав очі до очей:

— Але я вернуся на те саме місце, звідки вийшов. Адже земля кругла, правда? Коли я вирушу з Веренчанки, то буду мандрувати… мандрувати… мандрувати… І знову вернуся до нашого села, на те самісіньке місце, звідки вийшов. Тільки ти чекай мене. Але направду чекай.

Які можу мати сьогодні претензії до Тебе, мій друже, коли я покинула наше село раніше, ніж Ти вирушив у дорогу навколо світу?

Може, коли б чекала на тому самому місці…

Та що про це тепер говорити, коли ми з Тобою переступаємо межу пересічного віку нашої доби, а мої діти самі вже мають дітей…

А проте й тепер ще іноді, коли слухаю музику, яка зворушує мене, чи дивлюся на краєвид, що вражає мене незвичайною гармонією краси, чи у вуличному русі наткнуся на винятково благородне у своїм рисунку обличчя, то до тієї міри відчуваю Твою присутність, що простягаю руку, щоб потиснути Тебе по-змовницьки за лікоть.

І щойно по миті усвідомлюю собі, що поміж нами океан і пропасть часу.

Наші передостанні листи розминулися в дорозі. Варто було побачити, як вони розкланювались взаємно, перелітаючи океан.

Будь мені. Д.

* * *

Кладіть на могили квіти, а не свої надії…

СВІДОК НОМЕР ОДИН

В осуді молодих не забувайте покласти на свідка свою власну юність.

З ЩОДЕННИКА СОБАКИ

Завжди мені дуже прикро, коли помилково гавкну на свого.

* * *

Всюди потрібні… симпатичні люди.

ЄДИНЕ БАЖАННЯ

Тисячі речей потрібні здоровій людині і тільки здоров'я — хворій.

І ЩО КОМУ ДО ТОГО?

Піт, море і сльози — солоні. Моє наплакане кохання до тебе — теж.

СЛУШНО!

Здоров'я моїх очей задороге, щоб втратити його на погані книги.

* * *

Я втомилася безустанними сподіваннями. Уявляю собі, яка це мука була б — безустанна безнадійність!

МЕНЕ НЕ ВЛАШТУВАЛО Б

Я тебе лише тому люблю, що ти любиш мене. Це тебе влаштовує? Дивуюся.

ГІРКА ЗАКОНОМІРНІСТЬ

Люди на старість стають егоїстами? Слухайте, це ж закономірно: хто ще любить їх, крім них самих?

НІКОМУ НЕ ПОТРІБНА ГОРДІСТЬ

Ти — один. Тебе — одного. Тобі — одному. Тобою — одним. На порозі шістдесяти це звучить гордо.

ПОВОРОТИ ІСТОРІЇ

«Такого ще не було!» Правильно, але на поворотах історії мусить колись бути той перший крок і той перший сміливий, що вчинить його.

НЕ СПІШІТЬ!

Не вагайтеся розбудити людину серед ночі, коли несете їй добру вістку. З поганою почекайте до ранку — і то після сніданку.

О! О! О!

Замало любити. Треба ще вміти доставити любов на адресу.

ЗАДОВГО ЧЕКАТИ

Чесність — це вклад, при якому відсотки набагато переростають капітал.

РОЗБИЙ ДЗЕРКАЛО

Я змінив вулицю, на якій жив. Змінив роботу. Змінив докорінно свій спосіб життя. Змінив — о, кари, кари мені! — жінку і однаково далі не можу звільнитись від того скучного, пристаркуватого типа у дзеркалі.

СТАРА ПЛІТКАРКА

«Я не цікавлюся тобою, — обрушилась Молодість на Старість. — Чого ж ти вічно тичеш свого носа у мої справи?»

СКРОМНЕ ПИТАННЯ

Яке ти маєш право патякати про комуністичну мораль, коли ти навіть у касу кінотеатру намагаєшся пролізти без черги?

* * *

Не тому страшно, що роки «ідуть», а тому, що вони «біжать»…

ПРИКЛАД НА ТАВТОЛОГІЮ

Люблю тебе в собі. Люблю себе в тобі. Люблю нас разом. Люблю нас нарізно. Одне слово: люблю любити любов.

НЕ ПИТАЙ

«Чому? Чому?» Я ж не можу сказати тобі, що ти не є тим, на чиїй руці хотіла б я прокинутись вранці…

СИЛА ПРИКЛАДУ

Коли побачу сутулого, завжди випростую спину.

ТІНІ

Нас поки що менше, але нас буде щораз більше й більше. Їх поки що більше, але їх буде щораз менше і менше. Мова про принципових і їх тіні.

«ПРАВИЛЬНИМ» В АЛЬБОМ

З законом-то ти в згоді, а як з совістю?

НАЙВАЖЧЕ

Що за вибрик природи: і все ж таки людині найважче бути…