Оповідання та повісті, окрушини - Ірина Вільде
Чорні брови в наш час — не проблема.
ТАК!І все ж таки найщиріші — анонімні подарунки.
* * *Патріотизм — теж одна з рис порядної людини.
* * *Треба бути до краю втомленим, щоб не відчути різниці між чужим і своїм ліжком. (Варіації на цю тему пребагаті!)
* * *Вдячність з любові і любов з вдячності — зовсім інші речі.
БЕРЕЖЕНОГО І НАЧАЛЬСТВО БЕРЕЖЕБув такий обережний, такий уже обережний, що, викреслюючи прізвище начальника при таємному голосуванні, надівав про всяк випадок рукавички.
КРАЩЕ ПІЗНО, АНІЖ НІКОЛИЛітературно-меморіальний музей — це часто ті «творчі умови», яких бракувало письменникові за життя.
ЗРАЗОК АЛЬТРУЇЗМУСміливість думки — чеснота, яку ми воліємо подивляти в інших.
* * *Ностальгія — це теж одна з тих недуг, проти якої ще не винайдено ліків.
НЕ ЗАВИДУЙ НІКОМУ (з Шевченка)Доки людство не винайшло середника проти раку, немає людини, якій можна б завидувати.
* * *— Ювілей з нагоди вісімдесятиріччя — репетиція похоронів, — сказав один злостивий чоловік.
ГРІХ НА СОВІСТІМаю гріх на совісті: по жорстокій битві з своїм минулим залишила в живих самі ласкаві спогади.
А НЕ КОЛЬОРОВІ?Слова — наче кольорові камінці. Мало назбирати їх в купу. Треба ще й вміти викладати узори з них.
ДАВАЙТЕ МЕНШЕ ДРІЖДЖІВПочуття часто нагадують дріжджове тісто: чим скоріше росте, тим більша небезпека, що може «сісти».
ЯКА КРАСА!Стовбури старих дерев після дощу покриваються оксамитом. Твої губи тонкошкірі і сочисті, як скибочка помаранчі. Ліловий квіт картоплі пахне дитинством. Кішка з серйозним виглядом закінчує свій ранковий туалет. Чоловік в комбінезоні несе в зашкарублих пальцях букет підсніжників. У відчиненому вікні вітер надуває фіранку, наче парус. Піонер допомагає старенькій перейти вулицю.
Питається: до якого біса абстракціоністам «абстракція»?
* * *Твої слова: «Я нікого так не любив, як тебе, і нікого так не образив, як тебе».
Що на це славетна «чоловіча логіка»?
ЧИ НЕ ЗАМАЛИЙ ПОДАРУНОК?«Барвінковий погляд твоїх очей» — дарую цей образ поетам в заміну на прийом мене в секцію поезії.
ЦЕ ТАК В НАРОДІ…В народі «зичать» не лише хліба чи сірника, ба навіть щастя та здоров'я.
МАЙЖЕ АВТОБІОГРАФІЧНЕНастає пора в житті жінки, коли ще бувають успіхи в чоловіків, але хвалитися ними вже ніяково.
А МОЖЕ, НЕ ХОЧУТЬ ЗНАТИ?Сміх бере, як деякі «жони» оміщанюють побут під приводом «створення умов для роботи» своїм ученим мужам. Забувають, сердеги, що справжні учені — аскети по натурі.
ЗАЗДРІСТЬ І РОЗУМ?Заздрити таланту чи вроді нерозумно хоч би тому, що їх не можна відняти в тих, хто має ці дари природи, і використати для себе.
З ЛИСТА ДО ПОДРУГИ— …Після танцю — забувся, чи що? — він не поцілував мене в руку, як інших жінок, а у вижолобину долоні. Розумієш? Начеб хотів води напитися з неї. І — все. Все, моя дорога! З тієї хвилини гріх кружляє довкола мене, наче вовк довкола отари овець…
ВТОМА ВІД… СИЛИ— О, ви сильна натура! — доводиться іноді чути.
Люди добрі, коли б ви тільки знали, як часом хочеться мені відпочити від тієї «сили»!
ДЛЯ ЕКСПЕРИМЕНТУДозвольте молоді погаласувати привселюдно, аби не давати їй приводу шепотітися потаємно.
ТЕЖ МЕНІ ЗАБАГАНКА!Не знаю, як кому, а мені подобається чути старі істини з молодих уст.
УСТАРІЛА ЗБРОЯЦивільна зброя старіє так само, як і військова техніка. Зброя анонімів, наговорів та наклепів до того стала непридатною в наш час, що при пострілі може попасти не в намічений об'єкт, а в того, хто орудує нею.
* * *Скільки горя в минулому спричинила моєму народові плутанина двох етимологічно споріднених слів: «національний» і «націоналістичний»!
ТЕМА ДЛЯ ПЛАКАТАНайкращий антибіотик проти бацили космополітизму — національна гордість.
* * *Найбагатша на материнство пора року все ж таки весна. Згадаймо хоч би мільйони яєчок у пташиних гніздах.
А ДЕ СКРОМНІСТЬ, ДАРИНО ДМИТРІВНО?Подобається мені бути собою.
* * *Знати діагноз — ще не вміти вилікувати хворобу. Між іншим, це правило стосується не самої лише медицини.
ПРИНЦИПОВА«Чужого не хочу, але й свого не дам», — сказала жінка, маючи на думці не річ, а чоловіка.
* * *Як би ми не захоплювались архітектурою пам'ятників на кладовищі, але «жити» там не поспішаємо.
ДЕСЬ…Десь є вулиці, якими ти ходиш.
Десь є дім, в якому ти живеш.
Десь є стіл, за яким ти вечеряєш.
Десь є ліжко, в якому ти спиш.
Десь є жінка, якій ти назустріч посміхаєшся.
Десь є ти — мій і не мій.
ЖІНОЧІ ХИМЕРИКоханий, важливе не те, що я сказала, а те, що подумала при тому.
МОЯ ЛЮБОВСкільки любові є на світі, а кожна має свій окремий колір і запах. Моя любов до тебе має колір
