Оповідання та повісті, окрушини - Ірина Вільде

— Не такі вже й покої, Георгію.

— А в мене оця хатина, як видите. Чотири войни витримала небога, але то пусте. У вас машина.

— Тта…

— А мені, як треба транспорту, то іду до колгоспу просити якої шкапи.

— Чого зараз «шкапи», Георгію?

— Та я так, аби більше розжалобити вас, бо коні в нас, що правда, то правда, один в одного. Але й це пусте! Все пусте, Дарцю, тільки здибання з добрими людьми є що є, а решта фють — пух кульбаби! І тому я вам дуже дякую, що ви зайшли до мене, гей той казав, не погордили моїми низькими порогами.

— Що ви, Георгію, таж наші тати сусідами були. На друге літо доконче приїду знову.

— Ви завжди так говорите, а потім вам інакше виходить. Не вірю вам, перепрошаю за слово, бігме не вірю. Може у вашому житті таке зайти, що можете не встигнути і на мій похорон, а я так би собі хотів, щоб ви були в мене на обіді[24].

— Лишім пусту бесіду, Георгію.

— А чо пуста? Скажу вам, аби ніхто не чув, що я вже потрохи пририхтовуюся до свого обіду. Не хочу ще й по смерті завдавати клопоту сестрі Катріні. Вона, рахувати, вже теж не молода, а в той день і так буде справунків вище голови. То я, чуйте, взяв і приховав у ямі кілька фляшок доморобного виноградного вина на той випадок. От зараз покличу кума Штефана, внесу пляшку, і хай мені здається, що я з вами в себе на обіді.

— Бог з вами, Георгію, я воліла б на вашому весіллі випити.

— Гай, гай, Дарцю, минувся наш шабас. Ми з вами вже з ярмарку вертаємося. Нам уже ближче до обіду, як до весільного столу. А ви скажіть мені, ні, без жарту: який вельможа, який багач, який голова колгоспу, скажім по-теперішньому, який міністр був на своїм обіді? А я буду, і буду пити до вас і до кума Штефана.

— Чекайте, Георгію, а за що ми будемо пити на обіді з живим небіжчиком?

— Ви не знаєте за що? Та за здибання на тому світі, моя злота сусідко!

НА МЕЛАНХОЛІЙНИЙ МОТИВ

Нічого мені так не жаль з моєї молодості, як того, що вже ніколи не зможу одіти рожевого плаття з букетом ромашок на рамені.

В АЛЬБОМ КРИТИКАМ

Не гудьте за життя і не хваліть по смерті.

ПЕРПЕТУУМ-МОБІЛЕ

Сьогодні єресь — завтра правда. Сьогодні істина, завтра — єресь. Якщо, чоловіче, збагнеш цю діалектику, буде тобі добре і довго проживеш на землі. Амінь.

ЯКЕ НЕПОРОЗУМІННЯ

Лікар приписав мені приємні емоції, а ти силкуєш мене ковтати полівітаміни, яких я терпіти не можу.

БУДЬТЕ ВИБАЧНІ

Легко запалюєшся і коротко гориш, зате як часто! Ні, ні, це не про тебе, а коробку сірників!

ТРИ ВИХІДНІ ПОНЯТТЯ

Хатини, дитини, тишини — треба жінці на цій планеті. Все інше — функції цих понять.

ЩЕ ОДНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Кохання — ялинка, обвішана цяцьками ілюзій закоханих.

З ПСИХОМЕДИЦИНИ

Не пам'ятаю вже точно, коли, хто і де прищепив мені того віруса. Знаю тільки одне: любов до України вмре в мені з останнім моїм подихом.

А ТАКА КАРТИНА?

Схід сонця в горах.

Схід сонця над морем.

Схід сонця у степу.

Прекрасні кольористичні картини.

А ви, будь ласка, ще подивіться надосвітку сніжок у пастелевих синювато-лілових кольорах.

* * *

І що з того, дівчинко, що очі в тебе «під японочку», коли душа в тебе «під космополіточку».

ОБЛАСТІ ЕТИМОЛОГІЇ

Боягуз — це той, що боїться за свою гузицю. В переносному значенні — за крісло, на якому сидить.

АДРЕСА: ТА САМА

Напиши або приснися мені, — як тобі зручніше, як тобі безпечніше.

МИ, ЧОЛОВІКИ…

Вітре-вітроньку, люди люблять тебе за твою слабкість і ненавидять за твою силу. А ти все ж таки чоловічого роду. Як же ж бути тоді?

* * *

Талан без таланту може обійтись, але талантові без талану незвичайно важко.

НАДІЙНОЇ ВАКЦИНИ ПОКИ ЩО НЕ ВИНАЙДЕНО

Байдужість — один з видів психічної ракової хвороби, до речі, досить заразливої. Симптоматичне питання враженого інфекцією: «А яка різниця?»

МАКСИМОВІ НЕДАРОМ ТРИ РОКИ

— Ти гарна мама.

Мовчу навмисне.

— Ти дуже гарна мама.

Далі мовчу.

— Ти найкраща мама з усіх мамів на світі!

Голос дитини підвищується до межі, за якою вже сльози.

— Добре, сину, добре. А тепер скажи мені, чому твоя мама найкраща з усіх мамів на світі…

Хлопчик розгублюється. Він ще не знає, що не буває емоції без причини, але вже знає, що, коли питають, треба відповідати.

— Бо ти маєш червоний ніс…

ДИТИНА НЕВИННА

— Не їж, синочку, стільки цукру. Будуть зубки боліти.

— А ти, мамо, йому скажи, хай не буде солодкий.

* * *

Піддалися нищівному впливові часу кленові мости, дубом вимощені, чи камінням вибрукувані, ачи смолою залляті дороги, навіть ріки змінили свої русла, і лише польові стежки ті самі, що були в роки мого дитинства.

Затоптані тисячами-тисячами босих ніг незліченних поколінь, вони не розпилюються у суховії, не розмокають у сльоти.

Вони — незнищимі.

Не коліть їх «шпильками» і не тавруйте фабричним знаком