Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Майже всім видали сірі брезентові полуботинки з чорними головками.

Одержаний одяг і взуття носити в таборі не дозволяється: зразу ж після примірки все має бути упаковане. Якщо група чомусь затримується, обмундирування здається на склад з ярличками, на яких позначено, що кому належить.

Усі оці дрібні й, здавалося б, зовсім незначні деталі, що їх точно підмітив Вайс, мали істотне значення: вони будуть доказами для розпізнання злочинців. Навіть те, що німці не дають своїм агентам можливості обносити одяг, може стати прикметою для пильної спостережливості радянських людей. Необношений одяг в роки війни й злигоднів — мундир щонайменше шахрая або дезертира.

Штейнгліц скептично спостерігав процедуру примірки обмундирування.

До нападу на Радянський Союз, в ході війни з європейськими державами, Гітлер надав побічним воєнним діям широкого розмаху, вкладаючи в них особливий зміст. Він сподівався на вільних і невільних агентів із правлячих класів цих держав, на їхню своєкорисливу честолюбність, авторитарні нахили. Найбільші фінансисти, промисловці успішно співробітничали із своїми німецькими партнерами по міжнародних концернах, багатіючи за рахунок незалежності своїх країн.

Досі німецьке командування основну увагу приділяло не стільки прямим воєнним діям, скільки нападові на противника з тилу в тій чи іншій формі.

Штейнгліц знав: раніше Гітлер починав війну з деморалізації і дезорганізації противника. Отруїти, зламати волю противника до опору — ось найвища мета таємної війни.

А хто ці так звані «агенти»? Покидьки. Падло, поставлене на ноги, щоб, як скотину, гнати на укріплення противника, на його мінні поля. Їхня загибель мала сприяти виявленню таємної небезпеки у ворожому таборі, розставлених там пасток.

Він згадав досвідчених, солідних агентів, завербованих у процвітаючих європейських країнах. І хоча ці люди й були чужі йому, з ними він завжди знаходив спільну мову, добивався взаєморозуміння. Адже й вони, і він мали спільну життєву мету. Вони, як і він, вбачали свій добробут у сумі, записаній на їхньому рахунку в одному з іноземних банків, ї якщо вони зраджували, то не свої власні інтереси, а свій уряд. В разі воєнної поразки змінився б тільки уряд, але не сутність і мета життя кожного, хто хоче і вміє робити гроші байдуже якими способами.

А ці?

Ну, вб'ють, підірвуть, передадуть агентурні матеріали. Та хіба вони здатні отруїти, послабити волю противника по боротьби, викликати в якихось радянських колах співчуття, підтримку? Вивчаючи радянських військовополонених, Штейнгліц давно почав підозрівати, що політична стратегія війни проти Росії була побудована на хибній думні, міфі про існування в Радянському Союзі реальної опозиції ладу і режиму.

Адже коли б це відповідало дійсності, абверівцям досить було б виявляти серед військовополонених відповідно настроєних людей. Та, на жаль, усе було зовсім інакше.

Головний контингент завербованих становили легкодухі, ті, хто, зламані табірним режимом, обрали шлях зради, а не шлях до крематорію.

Ще на початку своєї кар'єри, працюючи в кримінальній поліції, Штейнгліц переконався, що найкращі поліцейські. центи — це колишні карні злочинці. Але їм не потрібне було перевиховання так само, як і політичним агентам абверу, завербованим в інших капіталістичних країнах. І в цьому запорука їхньої надійності.

А ці?

Він зневажав їх так само, як відомий професіонал-криміналіст зневажає тих, хто краде тільки із страху перед голодною смертю.

Штейнгліц мовчки, насмішкувато спостерігав, як агенти приміряють обмундирування. І навіть оцей дешевенький їхній одяг, без якогось європейського лоску і шику, викликав у нього огиду.

Очевидно, те саме відчував і Лансдорф. Він був знайомий з Беніто Муссоліні ще в роки першої світової війни, коли той подвизався як рядовий агент «Другого бюро»: працював на французьку розвідку, не відмовляючи в послугах і Лансдорфу, багатому німецькому аристократові-розвіднику, прийнятому в найкращих родинах Парижа, Рима, Лондона. Сам Уїнстон Черчілль почав свою політичну кар'єру розвідником, і, хто зна, коли б Лансдорф, бувши знайомий з ним у ті роки, вгадав його майбутнє, багато чого було б інакше… А Гітлер? Не випадково при ньому німецька розвідка досягла такого процвітання. Гесс свою дисертацію написав, піддавши роки вивченню японської системи тотального шпигунства, і цю систему потім з колосальним розмахом перенесли на грунт рейху.

Випадок з курсантом Фазою справив на Лансдорфа тяжке враження. Він не зумів розгадати цю сильну особу.

Бесіда з ним вселила йому надію, що цей енергійний освічений юнак, лікарів син, повіривши у фашистські догми, зможе виконати ускладнене, з далеким прицілом завдання. Ї як же він промахнувся! І тепер, керуючись інстинктом суто службової безпеки, він самоусунувся від нових спроб знайти серед курсантів такого блискучого агента, яких йому вдавалося вербувати в багатьох європейських країнах.

Тепер Лансдорф обмежувався доповідями ротмістра Герда, вимагаючи од нього не усної, а тільки письмової інформації, щоб у разі чого пред'явити спеціально підібрані документи й знищити ті, які можуть свідчити не на його користь.

І тільки Дітріх, розлючений випадком з курсантом Фазою, з незвичайною і, мабуть, не властивою йому енергією прискіпливо стежив за всіма етапами підготовки спеціальної групи. Так, він помітив, що один з курсантів недбало приміряє взуття, а коли комірник звернув увагу цього курсанта на те, що підметка на одному черевику начебто відривається, той сказав легковажно: «Ет, дарма, хай уже…» І цього було досить, щоб Дітріх ту ж мить зняв курсанта з особливої групи.

Вайс зробив з усього цього висновок, що напружена увага Дітріха стає зараз особливо небезпечною і для нього самого.

Він тримався з Дітріхом з підкресленою старанністю і уникав розмов, що безпосередньо не стосувалися служби.

Спроби Дітріха вивідати, яке враження справила на нього смерть курсанта Фази, Йоганн обірвав недбалими репліками:

— Істеричне хлопчисько. Боявся агентурної роботи, тому й утік.

— Але ж він відстрілювався до останнього патрона!

— Від страху перед покаранням за втечу. — І додав з усмішкою: — З відчаю. Боявся пороття, та й годі.

Старшиною шкільного табору був військовополонений з кличкою Синиця — обважнілий, брезклий, надзвичайно владний