Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

початися лише в Сині, яким я є. Ти сказав, ми підемо з тобою, а кого ти мав на увазі? Насамперед тебе й Андрія, твого брата, двох синів Зеведейових, Якова й Іоанна, Бог також сказав, що пошле мені на допомогу чоловіка на ім’я Іоанн, але то, певно, буде інший Іоанн, а не той, якого ми з тобою так добре знаємо. Нам і не треба більше людей, адже це не почет царя Ірода. Прийдуть і інші, і хто знає, може, ці інші вже тут і чекають лише знаку, який Бог подасть у мені, щоб у мене увірували й пішли за мною ті, кому він не захоче відкрити свого обличчя. А що ти збираєшся повідомити людям? Щоб вони покаялися у гріхах, щоб підготувалися увійти в Царство Боже, яке вже близько, і що вогненним мечем примусить Бог зігнути шию тих, хто відкинув його слово і плюнув на нього. Ти скажеш їм, що ти Син Божий, ти не можеш їм цього не сказати. Я скажу їм, що мій батько назвав мене своїм сином і я ношу ці слова у своєму серці, відколи народився, але тепер прийшов також Бог і теж назвав мене сином, і хоч це не означає, що я повинен забути свого першого батька, але сьогодні мені віддає накази Бог-Отець, і ми повинні підкорятися йому. У такому разі віддай цю справу мені, сказав Симон, покинув весло, став на носі човна, а що його голос уже можна було почути на березі, то на всю силу своїх легенів вигукнув: Слава Сину Божому, який сорок днів і сорок ночей розмовляв зі своїм Отцем і тепер повертається до нас, щоб ми покаялися у своїх гріхах і підготувалися. Не кажи, що Диявол також там був, поквапно остеріг його Ісус, боячись, щоб усі не довідалися про ситуацію, пояснити яку йому було б надзвичайно важко. Симон видав ще один крик, але тепер набагато лункіший, від якого тремтіння пройняло всіх, хто стояв на березі, а тоді швидко повернувся на своє місце й сказав Ісусові: Віддай мені своє весло, йди на ніс і стій там, але не промовляй жодного слова доти, доки ми не причалимо до берега. Так вони й зробили. Ісус стояв на носі човна, у своїй старій туніці, з порожньою торбиною на плечі, з напівпіднесеними руками, так ніби наготувався привітати або благословити натовп на березі, але його зупинила сором’язливість або невіра в те, що він гідний зробити це. Троє найменш терплячих із тих, котрі чекали його на березі, забрели по пояс у воду, схопили човен Ісуса за борт і стали тягти та штовхати його до берега, тоді як один із них своєю вільною рукою намагався доторкнутися до туніки Ісуса, й не тому, що повірив у правдивість повідомлення Симона, а тому, що цей чоловік перебував у морі протягом сорока днів, зникнувши там без сліду, ніби подався шукати Бога в пустелі, й пропадав у холодних нутрощах непроглядного туману так довго, а тепер повертався звідти живим і неушкодженим, що само по собі здавалося йому чудом незалежно від того, зустрічався він там з Богом чи не зустрічався. Немає потреби говорити про те, що протягом наступних днів у навколишніх селах більш ні про що не балакали, більшість людей, які прийшли сюди здалеку, щоб подивитися на рідкісне природне явище, лише тут, на березі, довідувалися, що десь у тому непроглядному тумані пропав чоловік, і казали: Бідолаха. Човен причалив до берега без поштовху, так плавно та м’яко, ніби крила янголів принесли його з моря на суходіл. Симон допоміг Ісусові вийти на берег, із погано стримуваним роздратуванням відштовхнувши тих трьох, які забрели у воду, а тому вважали, що їм за це належить особлива винагорода. Облиш їх, сказав Ісус, одного дня вони почують, що я помер, і їм стане гірко, що вони не змогли нести мертве тіло моє, тож хай мені допоможуть, поки я живий. Ісус піднявся на пагорок і запитав: Де Марія, і побачив її відразу по тому, як запитав, так ніби її вимовлене ім’я утворило її з нічого або з туману, здавалося, її там не було, але досить було назвати ім’я, і вона виникла. Тут я, мій Ісусе. Ходи до мене, нехай також підійдуть Симон і Андрій, Яків та Іоанн, сини Зеведея, це ті люди, які знають мене й вірять у мене, вони знали мене й вірили у мене вже тоді, коли я ще не міг їм сказати і вам також, що я син Божий, покликаний Отцем своїм, і я був із ним сорок днів у відкритому морі й повернувся звідти, аби сказати вам, що час Господа надійшов, і ви повинні покаятись у гріхах, поки Диявол не підібрав вас, як гнилі колоски, що повідпадали від снопа, який Бог тримає у своїх руках, якщо, на свою погибіль, ви захочете випручатися а його обіймів. Понад натовпом пройшов гомін, прокотившись над ним, як легкі брижі по морю, адже багато з тут присутніх уже чули про чудеса, які творив у різних місцях чоловік, що тепер стояв перед ними, декотрі навіть були їхніми безпосередніми очевидцями і здобули з них користь або вигоду для себе. Я їв той хліб і ту рибу, сказав один. Я пив те вино, сказав другий. Я сусід тієї перелюбниці, що залишилася жива завдяки йому, сказав третій. Та хоч би якими дивовижними здавалися ті чудесні перетворення, від них як до неба від землі було до найбільшого чуда — побачити на власні очі Сина Божого, а отже, й самого Бога — і ця відстань, як відомо, досі ніким не виміряна. З натовпу долинув голос: Доведи, що ти Син Божий, і я піду за тобою. Ти пішов би за мною, якби твоє серце потяглося до мене, але воно залишається замкненим у твоїх грудях, тому ти й просиш у мене доказ, якому повірили б твої чуття, ну то гаразд, я дам тобі доказ, яким задовольняться твої чуття, але твоя голова не захоче йому повірити, і зрештою ти, не знаючи у своїй розгубленості, чому підкоритися — голові чи чуттям, мимоволі будеш змушений послухатися свого серця, а серце приведе тебе до мене. Може, хтось тебе й розуміє, але тільки не я, сказав чоловік із натовпу. Як тебе звуть? Хома. Підійди до мене, Хомо, сюди ближче, до самої води, й дивись-но, зараз я виліплю з мокрого глею