Безмірна залежність - Лола Астра

«Відмінна футболка! Добре тобі відпочити», — написала я, задоволена і розлючена одночасно через його пропущений виклик.

Він не відповів, і наступного дня також мовчав. А мені вже знову не вистачало його милих слів. Дивна я особа: пише — я лякаюся, не пише — сумно…

«Сумую за тобою», — написала я через день.

«Я теж сумую дуже», — просто відповів Ілля, але так і не зателефонував.

— Поліно, оце ти наївна! — сказав мені на роботі колега Андрій, з яким я сиділа в одному кабінеті, який знав нашу з Іллею історію. — Це все несерйозно. Якщо чесно, мені взагалі здається, що він з тобою спілкується від нудьги. Сама поміркуй: йому майже сорок років, і ти хочеш сказати, що у нього нікого немає?

— А ти його зовнішність бачив? — запитала я, намагаючись жартувати, щоб приховати те, як неприємно було чути його слова.

— Ну, це так, — Андрій розсміявся, і розмову було закінчено.

«На мене напали сльози, і я знову беруся за цей щоденник. Це неможливо бути з таким чоловіком, як Ілля: таким чудовим і добрим, милим, зворушливим. Скільки жінок його хотіли, а чого хоче він? Знати б, що він не такий, як усі, і з ним дійсно не потрібно грати, прикидатися. Я плачу. Весь минулий тиждень він дарував мені радість, писав, дзвонив кожного дня. А позавчора взагалі надіслав таку зворушливу пісню. Але вчора я так і не почула його прекрасний голос, і сьогодні він мовчить. Якщо сьогодні від нього не буде звістки, то завтра я буду розбита. Адже повинна розуміти, що він вільний робити все, що хоче і бути з ким хоче. Але я сумую. Хочу до нього. Він подарував мені дуже багато щастя і надії. Я просила цього не робити, а він подарував.

Плачу. Андрій як завжди правду сказав. Ілля пише і телефонує тільки від нудьги, тому зараз і слова не може написати.

Але Ілля все ж зателефонував мені ввечері.

— Я завтра їду на чемпіонат Європи з хокею, — сказав він.

— О ні! Так тебе не буде на зв'язку?

— Не буде, ти ж знаєш: новий мобільний телефон все ніяк не придбаю, а планшет з собою брати не буду.

— Взагалі-то, це чудово. Ти ж любиш хокей, не можна втрачати такий шанс. А з ким їдеш?

— З Михайлом — студентом (тим самим, який познайомив Іллю з Оленою). Він всю поїздку й організував. Три дні на зв'язку мене точно не буде.

— Ох, я буду сумувати. Нехай тебе і не буде на зв'язку, але я все одно буду тобі писати, добре?

— Звичайно, моя маленька. Але ж ти й сама будеш розважатися на Євробаченні.

— Так! Не можу дочекатися! Це просто здійснення мрії!

Так ми і попрощалися. Я навіть злегка зраділа нашій розлуці, мені потрібно було багато чого обміркувати. Але раділа я недовго, і наступного дня в моєму серці з'явилися хвилювання і сумніви: а раптом Ілля мене забуде або знайде собі іншу?

«Невже Ілля був мені посланий в цьому житті тільки для того, аби я змогла забути чоловіка? Ні, я не хочу цього! Я хочу, щоб Ілля був поруч якомога довше. Сьогодні він їде, не знаю, що буду робити без нього. У той же час мені потрібно менше від нього залежати, бути самодостатньою, сильною, вільною. Але чим далі він від мене віддаляється, тим більше я хочу до нього. Ще два дні тому я сумнівалася, а тепер потребую його кожну секунду. Знати б, хто я для нього. Знати б, чи є у нас шанс. Як же я хочу його побачити. Я хочу його принаймні почути! Я дуже сподіваюся, що цей період залежності скоро мине, не можна ж сходити з розуму вічно. Сьогодні потрібно раніше лягти спати і про все забути. Люблю тебе, Ілля. Попрощайся зі мною хоча б сьогодні. Я так хочу почути твій голос ще раз, доки вся ця казка не скінчилася. Тому що я впевнена — ти не потребуєш мене, як я потребую тебе, і скоро ти будеш уникати мене. Я повинна бути до цього готовою. Сама винна, розпустила перед ним нюні, оголила душу.

Від хвилювання я почала коментувати і лайкати записи на його сторінці в соцмережі, відчуваючи при цьому сором від того, що я йому набридаю.

«Здається, я конкретно виношу йому мозок. Не знаю навіть, що тепер робити. Це все через те, що я по вуха в нього закохалася. Забула про себе і своє життя. Поліно, дай йому спокій.

Але Ілля у черговий раз мене приємно здивував, зателефонувавши знову.

— Від'їзд на один день відклали, — лише сказав він, а для мене це було ціле море задоволення — знову з ним спілкуватися.

«Я хочу написати слова подяки Іллі за те, що він багато в чому мені допоміг. Ілля надихнув мене почати жити з чистого аркуша. Він багато чому мене вчить, завдяки йому я розвиваюся. Він робить мені компліменти, і я розквітаю, він вчить мене жити і нічого не боятись. З іншого боку, той факт, що він такий спокійний і безстрашний поруч зі мною, свідчить про те, що він не переживає за наші відносини, він не буде страждати, якщо все закінчиться. Але він ні за ким не буде страждати, ось в чому фішка. Він тільки на вигляд такий пофігист, який нічого не відчуває, а насправді вразливий і моральний, він хоче любові, поваги, дружби, надійності. Я хотіла б це йому дати. Йому теж потрібно чути добрі слова,