Безмірна залежність - Лола Астра

«І все ж я не можу відповідати на твою байдужість байдужістю. Краще я буду слабкою, але подарую тобі всю ту ніжність, яку відчуваю до тебе. Ти мені подобаєшся, Іллюша. Твої очі і перші зморшки під ними, твої щічки і брови, ніжні губи, сильні руки, твої доброта і зворушливість, вихованість, порядність і щось ще: якийсь біль, недовіра, такий сильний контроль себе і своїх емоцій. Ти постійно у захисті. Або я взагалі вже нічого не розумію в цьому житті! Я стільки разів намагалася викликати в тобі емоції, але весь час натикаюся на стіну. Звичайно, я тебе трохи ідеалізую, але я хочу цього, а ще хочу, щоб ти знав, наскільки ти дивовижний. І я не хочу втрачати тебе хоча б як друга, з яким можна бути самою собою.

Ти сильний, а сильний ніколи не скривдить слабшого. Тому ти мене не ображаєш, намагаючись залагодити всі гострі кути, перевести делікатні теми на жарти. Але, напевно, краще просто дружити, аніж фліртувати з жалю. Тому ми можемо все це залишити, забути, і все буде як раніше. Я не хочу втрачати таку прекрасну людину у своєму житті. Я хочу, щоб ти посміхався, радів.

Ти, напевно, знову віджартуєшся, і все буде як раніше, тільки краще тоді без романтики, я заспокоюся рано чи пізно, і все налагодиться.

Тобі все це можна писати, тому що ти не з тих, хто насміхатиметься. Ти завжди будеш в тій ролі, яку сам для себе обереш. А я буду захоплюватися тобою в будь-якому випадку, доки ти будеш мені це дозволяти. Тільки, будь ласка, будь щирим. Не бійся завдати біль, прогнати, не жалій. Ти розумієш зараз, що я маю на увазі, ти все завжди розумієш. Пробач мене, Іллюша, якщо я тебе вчора образила».

З нетерпінням я чекала, коли ж Ілля з'явиться в мережі і прочитає мого листа. І це сталося! Коли я побачила, що він набирає повідомлення, то вся затремтіла.

«Мила, — написав він, — ти просто ангел, але зараз я їду до сестри, вже стою на порозі. Цілую тебе сильно і ніжно. І з добрим ранком, рідна!»

Знову купа смайликів, порожніх слів. Ілля так мене і не почув або взагалі не читав моє повідомлення, тому що поспішав.

Тепер мені залишалося тільки чекати.

«Я написала Іллі дуже ніжного і відвертого листа, щоб помиритися. Він знову почав писати мені порожні слова, які довели, що повідомлення він навіть не читав, як завжди віджартувався. Якщо він повернеться від сестри і продовжить жартувати, хоча я попросила в листі не робити цього більше, то я буду зав'язувати з усім цим і намагатися забути його. Я рада, що написала йому, мені одразу стало легше. Хотілося б, щоб у нас з ним щось вийшло, щоб він був саме таким, яким я його уявляю.

Але Ілля не писав. Я втомилася в очікуванні хоч найменшої звісточки, адже він був у мережі.

«Тепер можна майже з упевненістю сказати, що Ілля відштовхнув мене. Він нічого мені не відповів, сидить онлайн. Напевно, листується з іншою, з якою легше. Сумно. Але не так боляче, як учора. Переживу. Але мені шкода, що Ілля не захотів розкрити мені свій внутрішній світ, поділитися своїм болем. Я намагалася стати йому справжнім близьким другом, але він не захотів відвертості. Сподіваюся, я зможу пережити це швидко і як найменш болісно. Моє серце вже не витримує. Дякую музиці, яку я слухаю, вона принаймні дарує мені віру в себе і своє краще майбутнє.

Я була у розпачі, коли він все ж зателефонував мені (в глибині душі я знала, що це станеться, але не могла дочекатися).

— Алло, — сказала я радісно, налаштовуючись на тривалу та ніжну розмову. Чомусь іншого я не очікувала.

— Маковцева, ти чого мені мозок виносиш? — почав він наче різко, назвавши мене на прізвище, але якось грайливо, жартівливо.

— А чому ти мені нецензурні слова надсилаєш?

— Якщо ти не знаєш англійської мови, то запитай мене, і я перекладу. Я знаю англійську майже ідеально. У цього слова багато значень, а не тільки те, що ти подумала, — я спробувала щось відповісти, але Ілля мене перебив, — думаєш, розмістила кілька записів англійською на своїй сторінці, тож знаєш її? Але це не так!

— Слухай, я маю право говорити те, що хочу і коли захочу, — сказала я впевнено, але намагаючись звести все до жарту. Я хотіла ще щось сказати, але побачила, що розмова перервалася. Я спробувала передзвонити, але Ілля не відповідав.

«Напевно, йому хтось зателефонував по мобільному зв'язку», — подумала я і покірно почала чекати, коли він зателефонує.

«Ілля зателефонував мені. Зараз йому, напевно, хтось подзвонив, тому що розмова перервалася. Сподіваюся, він мені зателефонує знову. Хочу поговорити з ним. Сльози завжди змінюються посмішкою.

Він не телефонує. А я, як справжня дурепа, чекаю. Дідько! Я все більше і більше від нього залежу. Не знаю, як бути. Чому він з кимось зараз так довго розмовляє? Цей хтось йому важливіший за мене. Я допускаю такий варіант, тільки якщо він розмовляє з кимось із рідних чи по роботі. Всі інші варіанти — не варіант, тому що я б з усіма розпрощалася, аби тільки почути його голос. Саме в цьому моя проблема. Як же я хочу, щоб він зателефонував. Іллюша! Почуй мене!

Час минав, а Ілля не телефонував, і через годину я йому написала:

«Невже наша розмова закінчена?», — в