Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
— Але я так хочу віддячити вам, Філіпе. Ви були до мене таким добрим.
— Гаразд, я можу трохи почекати. Коли ви одужаєте, влаштуємо собі невеличкий медовий місяць.
— Ви справжній непослух, — озвалася Мілдред, усміхаючись.
Дівчина чекала на пологи на початку березня, а потім, щойно почуватиметься краще, збиралася вирушити на два тижні до моря: Філіп зможе тим часом безперешкодно підготуватися до екзаменів, а потім на пасхальні канікули вони збиралися разом поїхати до Парижа. Кері безупинно розповідав, що вони там робитимуть. Навесні Париж неперевершений. Вони оселяться у невеличкому готелі в Латинському кварталі, який Філіп знав, і їстимуть у всіх маленьких чарівних ресторанчиках, вони подивляться виставу й ходитимуть до м’юзик-холів. Мілдред сподобаються його друзі. Він розповідав їй про Кроншоу, а тепер вона побачить його на власні очі; а ще там буде Лоусон (він саме повернувся до Парижа на кілька місяців), і вони завітають до «Бал Бюльє»; можна піти на екскурсію; поїхати до Версаля, Шартра чи Фонтенбло[266].
— Це коштуватиме купу грошей, — зауважила дівчина.
— Ой, до біса гроші. Ви тільки подумайте, як я цього чекаю. Невже ви не розумієте, як багато це для мене важить? Я нікого, крім вас, не кохав. І ніколи не покохаю.
У відповідь на його завзяті зізнання Мілдред кидала на юнака веселі погляди. Йому здавалося, що в очах дівчини з’явилася раніше не бачена ніжність, і серце сповнювалося вдячністю. Тепер Мілдред була значно лагіднішою, ніж раніше. Більше не було тієї зверхності, яка так його дратувала. Дівчина так звикла до нього, що вже не мусила нічого вдавати. Вона більше не зачісувала волосся з колишньою вигадливістю, а просто зав’язувала його вузлом; на чоло більше не спускалися густі пасма, і така безтурботна зачіска дуже пасувала дівчині. Обличчя в Мілдред було таким худеньким, що очі здавалися надзвичайно великими, а темні кола під ними і бліді щоки лише підкреслювали їхню синяву. Дівчина виглядала безпомічною і страшенно зворушливою. Філіпу здавалося, що вона нагадує Мадонну. Йому так хотілося, аби їхні стосунки ніколи не змінювалися. Він ще ніколи в житті не почувався щасливішим.
Додому Філіп ішов десь о десятій: Мілдред полюбляла рано лягати, а він мусив ще хоча б дві години попрацювати, аби надолужити згаяний вечір. Перш ніж піти, він зазвичай розчісував Мілдред волосся. Бажаючи дівчині доброї ночі, Філіп вигадав цілий ритуал: спочатку він цілував їй долоні (пальчики стали такими худенькими, але нігті залишалися гарними, недарма вона витрачала на догляд за ними стільки часу), потім заплющені очі — спочатку праве, а тоді ліве — і нарешті вуста. Дорогою додому його серце переповнювало кохання. Філіп відчував, як бубнявіє всередині бажання пожертвувати собою заради коханої, і чекав вдалої нагоди.
Незабаром Мілдред слід було переселятися до пологового будинку, де вона мала народжувати. Філіп міг навідуватися до неї лише у вечірні години. Дівчина вдосконалила свою історію і назвалася дружиною військового, якому довелося повернутися в Індію до свого полку, а Кері представила хазяйці закладу, як чоловіка своєї сестри.
— Мені слід пильнувати, що я кажу, — пояснила Філіпові Мілдред. — Тут є інша пані, чий чоловік працює в Індії державним службовцем.
— Я б на вашому місці не переймався, — заспокоїв її Кері. — Не сумніваюся, що ваші чоловіки вирушили до Індії на одному кораблі.
— На якому кораблі? — наївно перепитала дівчина.
— На «Летючому голландці».
Мілдред благополучно народила дівчинку, і коли Філіпу дозволили їх побачити, дитина лежала поруч із матір’ю. Жінка була дуже слабкою, але відчувала полегшення, що все залишилося позаду. Вона показала Кері немовля й сама з цікавістю роздивлялася його.
— Це маля так кумедно виглядає, правда? Не можу повірити, що це моя дитина.
Дівчинка була червоною, зморшкуватою і химерною. Дивлячись на неї, Філіп усміхнувся. Він не знав, що сказати, і соромився, адже медсестра, яка була тут господинею, стояла поруч, і з її поглядів юнак здогадався, що вона не повірила заплутаній історії Мілдред і вважала батьком його.
— Як ви збираєтеся її назвати? — поцікавився він.
— Не можу вирішити: назвати її Мадлен чи Сесилія.
Медсестра залишила їх наодинці на кілька хвилин, і Філіп, нахилившись, поцілував Мілдред в уста.
— Я такий радий, що все закінчилося щасливо, люба.
Дівчина обійняла його шию тонкими ручками.
— За вами, любий Філе, я була як за стіною.
— Тепер я нарешті відчуваю, що ви моя. Я так довго чекав цього, дорогенька.
Вони почули, що за дверима з’явилася медсестра, і Філіп поспіхом підвівся. Жінка увійшла всередину. На її вустах грала легенька посмішка.
73
За три тижні Філіп проводжав Мілдред і її дитину до Брайтона. Дівчина швидко одужала і тепер виглядала чарівніше, ніж йому доводилося колись її бачити. Вона збиралася до пансіонату, де зупинялася на кілька тижнів з Емілем Міллером, і написала господарям, що її чоловік поїхав у справах до Німеччини, а вона поживе у них із дитиною. Мілдред подобалося вигадувати різноманітні історії, а до деталей вона мала справжній хист. У Брайтоні дівчина збиралася знайти жінку, яка захоче попіклуватися про дитину. Кері лякала безсердечність, з якою вона намагалася позбутися дівчинки, аргументуючи свої наміри тим, що краще віддати бідолашне маля, перш ніж воно до неї звикне. Філіп сподівався, що після кількох тижнів, проведених із дитиною, у Мілдред прокинеться материнський інстинкт, який допоможе йому переконати її залишити доньку, але нічого такого не сталося. Дівчина була доброю до дитини, робила все необхідне; немовля розважало її, і вона радо про нього базікала, але в глибині душі залишалася байдужою. Мілдред не вважала доньку частиною себе і вигадувала, буцім дівчинка вже схожа на батька. Вона постійно непокоїлася, що робитиме, коли донька подорослішає, і карталася, що була такою дурепою і народила її.
— Якби я знала тоді все, що знаю тепер.
Дівчина кепкувала з Філіпа через те, що він переймався долею дитини.
— Ви так непокоїтеся, наче вона ваша, — казала Мілдред. — Хотіла б я бачити, як Еміль через неї ночей не спить.
У голові у юнака юрмилися почуті історії про життя дітей, яких віддали на виховання, і про нелюдів, що знущалися над малюками, яких жорстокі егоїстичні батьки покинули напризволяще.
— Не будьте таким дурником, — заспокоювала Мілдред. — Таке трапляється, якщо за догляд за дитиною платити наперед. Але якщо розраховуватися щотижня, в їхніх інтересах буде ставитися до малої порядно.
Філіп наполягав, що Мілдред слід віддати доньку людям, у яких немає власних дітей і які пообіцяють більше нікого
