Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Я радо прийшов би, якби міг.

— Я не надто багато вимагаю, правда ж? Нечасто набридаю своїми проханнями. То чи не могли б ви скасувати свою неприємну справу, лише цього разу?

— Мені страшенно шкода, але не думаю, що можна щось змінити, — похмуро відповів Філіп.

— Скажіть мені, що це за справа, — попросила жінка лагідно.

Йому вистачило часу, щоб вигадати дещо.

— Двоє Ґріффітсових сестер приїжджають на вихідні, і ми мусимо показати їм місто.

— Оце й усе? — радісно перепитала Нора. — Ґріффітс із легкістю знайде когось іншого.

Філіп пошкодував, що не вигадав чогось терміновішого. Яка незграбна брехня.

— Ні, мені страшенно шкода, я не можу… Я пообіцяв і збираюся дотриматися обіцянки.

— Але мені ви теж пообіцяли. Безсумнівно, ця обіцянка важливіша.

— Мені не хотілося б, щоб ви продовжували наполягати, — попередив він.

Нора не витримала:

— Ви не прийдете, тому що не хочете. Не знаю, чим ви займалися останнім часом, але вас немов підмінили.

Філіп кинув погляд на годинник.

— Боюся, мені вже час, — кинув він.

— Ви завтра не прийдете?

— Ні.

— Тоді можете взагалі більше не приходити, — крикнула Нора; терпець їй нарешті увірвався.

— Як хочете, — відрубав Кері.

— Більше вас не затримуватиму, — іронічно додала жінка.

Філіп здвигнув плечима і вийшов. Усе могло бути значно гірше, і від цієї думки на серці полегшало. Сліз вдалося уникнути. Дорогою Кері подумки привітав себе, що так легко розірвав ці стосунки. Він пішов на Вікторія-стрит і купив для Мілдред квіти.

Невеличка вечеря минула з гучним успіхом. Філіп приніс слоїчок ікри (він знав, що Мілдред її обожнює), а господиня — відбивні з овочами і солодощі. Він замовив бургундське — улюблене вино Мілдред. У кімнаті із запнутими завісами, яскравим полум’ям в каміні й одним із привезених абажурів на лампі було затишно.

— Тут справді зовсім, як удома, — усміхнувся Філіп.

— Могло бути гірше, правда? — озвалася дівчина.

Повечерявши, Кері поставив два крісла навпроти каміна, і вони з Мілдред зручно там влаштувалися. Юнак задоволено запалив люльку. Він почувався щасливим і щедрим.

— Чим хочете зайнятися завтра? — поцікавився Філіп.

— О, я збираюся до Тулз-Гілл. Пам’ятаєте нашу завідувачку з кафе? Так от, вона вийшла заміж і запросила мене на день у гості. Звичайно, вона думає, що я теж маю чоловіка.

Філіпове серце стиснулося.

— Але я відмовився від запрошення на вечерю, щоби провести неділю з вами.

Він подумав, якщо Мілдред кохає його, то запропонує в такому разі залишитися. Він добре знав, що Нора не вагалася б жодної миті.

— Ну й дурницю ви вчинили. Я пообіцяла ще понад три тижні тому.

— Але хіба ви можете поїхати сама?

— Ох, я скажу, що Еміль поїхав у справах. Її чоловік продає рукавички, розкішний пан.

Філіп мовчав, на душі зробилося похмуро. Мілдред глипнула на нього краєм ока.

— Ви ж не позбавите мене цього маленького задоволення, Філіпе? Розумієте, потім я довго нікуди не зможу піти, до того ж я пообіцяла.

Він узяв її за руку й усміхнувся.

— Ні, люба, я хочу, щоб ви гарненько розважилися. Усе, чого я хочу, щоб ви почувалися щасливою.

На дивані долілиць лежала розгорнута тоненька книжечка в синій паперовій обкладинці, і Філіп мимохіть підняв її. Це був романчик за два пенні Кортні Пейджета. Один із Нориних псевдонімів.

— Я обожнюю його книжки, — повідомила Мілдред. — Усі перечитала. Вони такі вишукані.

Філіп пригадав, як Нора якось сказала про себе: «Я маю неабиякий попит серед посудомийок. Вони вважають мене такою шляхетною».

71

У відповідь на відверті зізнання Ґріффітса Філіп розповів йому деталі своїх власних заплутаних стосунків. У неділю, після сніданку, хлопці посідали біля каміна в халатах, запалили люльки, і тоді Кері змалював учорашню сцену. Ґріффітс привітав друга, що тому так легко вдалося виплутатися із непростої ситуації.

— Закрутити з жінкою роман — найпростіша на світі річ, — зауважив він повчально, — але позбутися її потім збіса складно.

Філіпу хотілося поплескати себе по плечу за ту вправність, із якою він вирішив справу. Він подумав про Мілдред, яка розважалася у Тулз-Гілл, і по-справжньому зрадів, що вона щаслива. Відпустивши її, він пожертвував собою, адже заплатив за розваги дівчини власним розчаруванням, і тепер серце йому зігрівала думка про цей благородний вчинок.

Але в понеділок уранці Філіп знайшов на столі листа від Нори. Вона писала йому:

«Мій найдорожчий!

Перепрошую, що розгнівалася в суботу. Пробачте мене і приходьте, як завжди, на чай. Кохаю вас.

Ваша Нора»

Серце Філіпа втекло у п’яти, він і гадки не мав, що робити, тому прихопив записку до Ґріффітса і показав йому.

— Краще не відповідайте на неї, — порадив той.

— Ох, я не можу! — вигукнув Філіп. — Я збожеволію, уявляючи, як вона чекає й чекає на мене. Ви не знаєте, як жахливо чекати, поки у двері постукає листоноша. А я знаю, і не можу нікого змусити так страждати.

— Мій любий друже, коли розривають такі стосунки, хтось завжди страждає. Стисніть зуби — і вперед. Принаймні все швидко закінчиться.

Філіп відчував, що Нора не заслуговує страждати через нього. Хіба Ґріффітсу відомо, скільки вона здатна пережити? Він пригадав свій власний біль, коли Мілдред повідомила, що виходить заміж. Нікому не побажаєш того, що він тоді пережив.

— Якщо ви так боїтеся завдати їй болю, поверніться до неї, — запропонував Ґріффітс.

— Я не можу.

Він підскочив і нервово забігав кімнатою. Кері сердився на Нору через те, що вона не давала йому спокою. Невже вона не розуміє, що у нього не залишилося до неї почуттів. А кажуть, що жінки одразу помічають такі речі.

— Ви можете мені допомогти, — звернувся хлопець до друга.

— Мій любий друже, не робіть із цього такої історії. Усе минається, самі знаєте. Можливо, вона не так безтямно кохає вас, як ви собі думаєте. Ми завжди схильні переоцінювати пристрасть, яку відчувають до нас інші.

Ґріффітс змовк і зачудовано подивився на Кері.

— Послухайте, у вас є єдиний вихід. Напишіть їй, що все скінчено. І зробіть це так, аби не залишалося жодних сумнівів. Їй буде боляче, але не так неприємно, як у разі, якщо ви продовжите ходити околяса.

Філіп сів і написав такого листа:

«Люба Норо!

Мені шкода, що я змушую вас страждати, але, гадаю, краще нам залишити все так, як було вирішено в суботу. Не бачу сенсу в продовженні стосунків, які більше не дарують