💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Марія Стюарт - Стефан Цвейг

Марія Стюарт - Стефан Цвейг

Читаємо онлайн Марія Стюарт - Стефан Цвейг
та Мелвілла, що ніс шлейф, Марія Стюарт зайшла вслід за шерифом і Шрузбері з Кентом до великої зали замку Фотерінґей.

У тій залі цілу ніч стукотіли молотки. Прибрали столи та стільці, в кінці зали спорудили поміст заввишки два фути й накрили, немов катафалк, чорним полотном. Перед оббитою чорною тканиною колодою посередині вже стоїть дбайливо поставлений чорний ослінчик із чорними подушками, там королева має схилити коліна, щоб отримати смертельний удар. Праворуч і ліворуч стоять крісла для графів Шрузбері та Кента як розпорядників Єлизавети, а під стіною стоять, застиглі, немов металеві, вбрані в чорний оксамит і приховані чорними масками дві постаті без облич: кат і його помічник. На ту жорстоку й величну сцену мають ступити тіль­ки жертва й кати, але в глибині зали все-таки тиснуться й глядачі. Там стоїть бар’єр, який охороняють Політ і його солдати, за бар’єром стоять двісті дворян, які притьмом прибули з усіх околиць дивитись унікальну й доти нечувану виставу, як страчуватимуть помазану королеву. А перед зачиненою брамою замку тиснуться, крім того, сотні й сотні просто­люду, привабленого новиною, проте їм заборонили доступ. Тільки шляхетна кров може бачити, як проливають коро­лівську.

Марія Стюарт спокійно заходить до зали. Королева з першого року життя, вона змалку навчилася поводитись по-королівському, і це високе мистецтво не покидає її і в найтяжчу мить. Із піднятою головою вона піднімається на дві сходинки до ешафота. Так само вона піднімалась і сходинками вівтаря в Реймському соборі, коли, п’ятнадцятирічна, зійшла на трон Франції. Отак вона зійшла б і на трон Англії, якби інші зорі стояли над її долею. Отак смиренно й водночас гордо схиляла вона коліна поряд із королем Франції, поряд із королем Шотландії, щоб прийняти благословення священика, як тепер схиляє голову, щоб прийняти благословення смерті. Марія Стюарт байдуже слухає, як секретар ще раз читає смертний вирок. Риси її обличчя засвідчували при цьому такий приязний і майже радісний вираз, що навіть Вінґфілд, жорстокий ворог, у своєму рапорті Сесілу був змушений згадати, що вона слухала оголошення свого смертного вироку як звістку про помилування.


Але суворе випробування ще чекає попереду. Марія Стюарт хоче, щоб її останні години були чисті й величні; вона має сяяти над світом як маяк віри, як пишний вогонь католицького мучеництва. Але протестантські лорди прагнуть запобігти тому, щоб останні жести її життя піднеслися до виразного віровизнання побожної католички, і спробували останньої миті принизити величне поводження Марії Стюарт дріб’яз­ковою злобою. Королева на короткому шляху зі своєї кімнати до зали страти не раз була змушена озиратися, чи немає все-таки серед присутніх її сповідника, щоб вона принаймні завдяки якомусь мовчазному знакові могла прийняти відпущення гріхів і благословення. Проте марно. Її сповідник не міг вийти зі своєї кімнати. А тепер, коли Марія Стюарт уже приготувалася зустріти смерть без релігійної розради, на ешафоті раптом з’явився доктор Флетчер, реформований священний із Пітерборо; аж до останньої секунди життя тривала моторошно-жорстока боротьба двох релігій, яка затьмарила її юність і занапастила долю. Щоправда, лорди завдяки тричі повтореній відмові Марії Стюарт достеменно знають, що ця побожна католичка радше помре без духовної під­тримки, ніж із підтримкою священика-єретика. Але, як Марія Стюарт хоче вшанувати свою віру перед ешафотом, так і протестанти, вони теж вимагають присутності свого Бога. Під приводом ніжної турботи про спасіння душі реформований священик починає вкрай пересічну проповідь, яку Марія Стю­арт, нетерпляча, щоб швидше померти, марно намагається урвати. Тричі, вже й учетверте просить вона доктора Флет­чера не завдавати собі клопоту, вона твердо дотримуватиметься католицької віри, за оборону якої завдяки Божій ласці може тепер пролити свою кров. Але дрібний священик має небагато поваги до волі вмирущої і забагато пихи. Він старанно підготував свою проповідь і почувається високо вшанованим, що має змогу прочитати її перед такими шляхетними слухачами. Він просторікує й розводиться далі, Марія Стюарт зрештою вже не знає ніякого іншого способу захисту від огидного проповідника, як узяти в одну руку, наче зброю, роз­п’яття, в другу — молитовник, упасти навколішки і голосно молитися латиною, щоб святими словами заглушити базікала. Замість спільно підняти голос до спільного Бога за душу відданої в жертву людини обидві релігії за два кроки від ешафота поборюють одна одну; як і завжди, дріб’язкова злоба сильніша за повагу до чужого лиха. Шрузбері, Кент, а з ними й більшість зібраних дворян моляться англійською мовою. Марія Стюарт та її челядь — латиною. Тільки тоді, коли пастор нарешті замовк і знову запанувала тиша, Марія Стюарт узяла слово, теж англійською мовою, і гучно виступила на захист покривдженої церкви Христової. Подякувала за кінець своїх страждань, голосно проказала, притискаючи розп’яття до грудей, що сподівається на спасіння через кров Ісуса Хри­ста, чий хрест вона тримає в руках і ладна пролити кров за нього. Тільки раз фанатичний граф Кент спробував пере­шкодити її чистій молитві, закликав її відкинути ту “popish trumperies”, «папістську облуду». Але вмируща вже далека від усякої земної боротьби. Не відповідає жодним звуком і жодним поглядом, а підносить гучніше голос над залою і прощає від усього серця всім своїм ворогам, які так довго жадали її крові, й просить Бога привести їх до істини.

Настає тиша. Марія Стюарт знає, що тепер станеться. Ще раз цілує розп’яття, хреститься й каже: «Ісусе Христе, як простерті руки твої на цьому хресті, так і прийми мене у свої співчутливі руки й прости мені всі гріхи. Амінь».


Середньовіччя жорстоке й пронизане насильством, але не позбавлене душі. В багатьох своїх звичаях воно глибше усвідомлювало свою нелюдськість, ніж наша доба. Кожна страта, хоч яка варварська, мала тоді коротку мить людської величі серед жаху: перше ніж кат накладе руку, щоб убивати чи катувати, він мав просити у жертви прощення за провини на її живому тілі. Тож і тепер кат і його помічник стають у масках навколішки перед Марією Стюарт і просять прощення за смерть, яку змушені заподіяти їй. Марія Стюарт відповідає: «Я прощаю вам від щирого серця, бо сподіваюся, що ця смерть означатиме кінець усіх моїх мук». Лише тоді кат і його помічник підводяться й готуються до роботи.

Водночас дві жінки почали роздягати Марію Стюарт, во­на й сама допомогла

Відгуки про книгу Марія Стюарт - Стефан Цвейг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: