Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Колишнього карного злочинця з кличкою Чуб, що перелічив усі статті й терміни ув'язнення, до яких він засуджувався, а також обставини, за яких він попадався, вважали за постать малоперспективну. Адже коли він завжди діяв сам-один, виходить, позбавлений організаторських здібностей. А всі солідні європейські криміналісти-професіонали вже давно засвоїли практику поділу праці, здійснювану шляхом найсуворішої дисципліни і організованості.

Ернст Гаген повчально казав Вайсові:

— Зважте, Йоганне, росіяни здебільшого позбавлені практицизму й елементарної житейської мудрості. До речі, цю рису геніально підмітив Достоєвський, а більшовики розвинули її до краю. Ми даємо тут цим людям певні професіональні знання. Подальше виховання робить їх до деякої міри придатними для служби. Її специфіка в тому, що відпадає потреба в різних там моральних уявленнях. Я хочу сказати, що вони звільняються від багатьох норм, вироблених для того, щоб особа була суворо прикута до таких умовностей, як поняття батьківщини, обов'язку, честі тощо.

Людина, яку вербують в одній країні для потреб іншої країни, звільняється від національної прив'язаності, політичного егоїзму і віддано, як ніхто інший, служить власним інтересам, самій собі.

Саме таке усвідомлення свого призначення притаманне найкращим агентам, яких ми завербували в різних європейських країнах. А ці росіяни переживають якусь трагедію, не сплять, нервуються, і зовсім не тому, що на них чигатиме небезпека, коли їх закинуть у тил. Ні. Вони шукають самовиправдання. В чому? У тому, що, за логікою обставин, вони вчинили розумно і як переможені опинилися на службі в переможців!

І, ви зважте, зовсім небагато з них запитують про форму винагороди. Спершу це мені здавалося підозрілим. Та згодом я переконався, що їх настільки поглинули болісні, чутливі спогади про своє минуле, що вони не здатні не тільки тверезо, по-житейському цікавитися своїм майбутнім, а навіть досить чітко оцінити своє сьогоднішнє, привілейоване становище, порівняно з тим, в якому перебувають їхні ж співвітчизники в наших концтаборах. Вони не здатні зрозуміти, втовкмачити собі те, що за таких обставин спадає на думку кожній нормальній людині. Якщо вони погодилися, щоб їх узяли з таборів, значить, ми їх врятували од смерті. Значить, їхнє життя належить нам. Вони позбавили себе права власності на своє життя, як позбавляється права на власність банкрут. Та ми повертаємо їм життя, їхню власність, зберігаючи за собою тільки право розумного й доцільного використання їхнього життя.

— Ви не пробували переконати їх у цьому? — зацікавився Вайс.

Гаген промовив замислено:

— Пробував. Говорив з одним у такому дусі, але, мені здалося, він слухав мене, як християнин може слухати язичника.

— Даруйте, я не зрозумів, — сказав Вайс, хоч він і зрозумів: йому хотілось уточнити слова Гагена. — Адже здебільшого вони атеїсти.

— Я не в буквальному, а в переносному розумінні вжив слово «християнин» — як синонім такої собі несамовитої віри.

— І хто це був?

— Я не пам'ятаю, — ухильно відповів Гаген і додав суворо: — Це свідчить про те, що навіть тут трапляються екземпляри такі самі рідкісні, як і небажані.

— Смію вам заперечити, — сказав Йоганн. — Серед них є чудові екземпляри — безсумнівні ненависники радянської державності.

— Ви маєте на увазі тих, хто прибув до нас із Бєльчинської, Брайтенфуртської та Нойкуренської підготовчих шкіл?

Вайс кивнув.

Гаген знову замислився.

— Найцінніші серед них — націоналісти. Їхні ідеї — найдійовіший підривний засіб для підкорення нами того народу, який вони представляють. Випробуваний метод Англії поділяти, щоб панувати, підтверджує цю істину. Та всі вони, власне, фанатики-фантазери.

— Чому фантазери?

— А тому, — повчально пояснив Гаген, — що ці націоналістичні елементи потрібні нам зараз тільки для того, щоб використати їх на окупованих територіях. Вони потрібні нам для розкладу противника, для послаблення його єдності. Але згодом існування націоналістів стане несумісним з германізацією і колонізацією національних територій навіть у тому випадку, коли ми розглядатимемо ці території тільки як експортний простір і сировинні придатки або, вже абсолютно ліберально, мов якихось сателітів. Це саме однаковою мірою стосується і монархістів, і тих, хто гадає, що з допомогою німецької армії в Росії буде реставровано буржуазно-демократичне правління в дусі Керенського.

— А чому б і ні?

— А тому, — сердито сказав Гаген, — що міжнаціональний Радянський Союз складається з націй, які на практиці випробували вигідність цього союзу. І вони вже звикли обчислювати свою могутність і велич сукупністю спільної економіки і, користуючись вигодою цієї сукупної економіки, звикли до певного рівня життя і правової рівності.

— І що ж?

— А те, що рубати їх на шматки, сподіваючись, що ці шматки не прагнутимуть возз'єднатися, — це однаково, що силкуватися клинком опорожнити водоймище.

— Який же може бути шлях?

— Я гадаю, — твердо промовив Гаген, — той єдиний, який ми обрали по відношенню до цієї країни. І якщо деяким підхід фюрера до розв'язання проблеми здавався раніше надто прямолінійним, то тепер ми переконані: іншого шляху немає й не може бути. Тільки застосовуючи крайню міру насильства, можна зберегти ці території за рейхом. Треба спорожнити гігантський людський резервуар, і спорожнити якнайрішучіше. А те, що залишиться на дні, використати як допоміжну робочу силу, регулюючи народжуваність так, щоб у майбутньому нам ніщо не могло загрожувати потопом. — Додав повчально — Зрозумійте, мій молодий друже: нації, які довгочасно перебувають під впливом радянського устрою і вигодувані його плодами, подібні до Ромула і Рема, вигодуваних вовчицею. Вовчицю можна вбити, та її молоко уже всмоктане. І ті, що, потрапивши до нас, називають цю вовчицю звіром і, закликаючи до її вбивства, звірствують над тими, хто має її за матір, можуть сподіватися на підтримку тільки окремих індивідуумів. Але не на плем'я.

— На кого ж тоді нам покладатися?

Гаген усміхнувся й сказав, підкреслюючи поблажливою усмішкою перевагу своєї логіки:

— Саме на цих націоналістів, підтримуючи в них ілюзії самостійного сепаратизму, буржуазію демократичного реставраторства, і на тих, хто брав тут участь у стратах своїх співвітчизників,