Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков
Інформація Туза про плани створення Союзу військовополонених була вкрай лаконічна. Можливо, Туз ущільнював її так, враховуючи обмеженість часу, відведеного на їхню зустріч, але не виключено також, що він хотів дати відчути Вайсові ту сувору діловитість, якою пройнята робота табірного комітету.
Та й цього було досить, щоб Йоганн відчув незламну непокору, яка підносить душу, могутню життєздатність радянських людей, вбити її неможливо так само, як і життя на землі.
В Йоганнових очах немовби померх ореол якоїсь винятковості, яким, так йому здавалося раніше, осяяна його місія, бо тисячі людей, як от і цей в'язень № 740014, вершать подвиг боротьби у ворожому тилу, такий, як і його, подвиг, використовуючи методи такі самі, як і він. І, по суті, їм незрівнянно важче боротися в таборі, перебуваючи немовби на дні гігантської могили, тоді як Йоганн опинився майже в привілейованому становищі, хоч найменша помилка може приректи його на триваліші й нестерпніші, ніж дія них, муки перед неминучою стратою.
Майор Штейнгліц, натхненний старопрусським заповітом «людина — ніщо, організація — все», геть поринув в адміністративну діяльність. Потоковий спосіб масового виробництва розвідників, до якого він напочатку ставився скептично, поступово захопив його можливістю блиснути канцелярським розмахом рапортів, які надсилалися в Берлін. Разом з Гагеном вони готували статистичні доповідні, де, грунтуючись на майбутніх перемогах вермахту, відраховували проценти від людського складу переможених армій в сітку своїх шкіл. І ці прогнозовані підрахунки були грандіозні, вагомі.
Встановлений у школі розпорядок дня ніколи не порушувався. Встають о 6-й годині, навчання — од 8-ї до 12-ї години і з 14-ї години до 18-ї години, перевірка — о 21-й годині 30 хвилин. Відбій — о 22-й годині.
В неділі занять немає. Курсантам пошту привозять просто в барак, це всіляка антирадянська і білоемігрантська література й газети, іноді коротка лекція на тему «Історія Радянської держави».
Обмірковуючи безвідмовно діючу систему організації і виховання, її швидку результативність, Штейнгліц висловив побоювання, коли б за таких ідеальних умов, зріднившись, так би мовити, з німецьким способом життя і порядком, курсанти не забули про ті умови, за яких їм доведеться орудувати, і тому дав вказівку розвісити в бараках радянські трофейні плакати. Він наказав також, щоб курсанти зверталися один до одного із словами «товариш» і в неділі обов'язково співали хором своїх народних пісень.
Дітріх був заклопотаний створенням надійної системи так званого «негласного оперативного обслуговування складу слухачів школи».
Він підібрав серед курсантів найнадійніших для виконання функції провокаторів. Дав завдання доставити в розташування школи кількох жінок, здатних — головним чином, в інтимних умовах — перевірити політичну надійність окремих сумнівних осіб. Вирішив дати цим останнім можливість виходити за межі школи, щоб стежити за їхньою поведінкою на волі. Наказав виділити в його особисте розпорядження велику кількість спиртного для проведення експериментів, і курсантів підпоювали, сподівались одержати від п'яних хоч якусь варту уваги інформацію про їхні настрої. Старанно продумував всілякі перевірні комбінації для тих, чия поведінка здавалася йому підозрілою. Наказав поставити мікрофони в гуртожитку.
Одним словом, кожен поринув у свою діяльність.
І лише Лансдорф не порушував звичного, встановленого ним ритму життя і без піднесення вислухував хвальковиті рапорти підлеглих.
Штейнгліца він завжди пригнічував своєю розумовою перевагою і вбивчим скептицизмом.
— Будьте ласкаві, майоре, нагадайте мені, від кого ми одержали згубні для Франції відомості про її воєнний потенціал?
Штейнгліц з готовністю перелічував імена відомих йому шпигунів.
— Дурниці! — зневажливо відповідав Лансдорф. — Дріб'язок. У 1938 році французький генерал Шовіно опублікував книжку «Можливості вторгнення», з передмовою маршала Петена. Вона стала для нас настільним довідником. — Розглядаючи нігті, поцікавився: — А по Англії?
Штейнгліц, виструнчившись, мовчав, хоч йому дуже кортіло нагадати про свого особисту заслугу.
— Знаменитий англійський воєнний історик Ліддель Гарт опублікував працю «Оборона Британії». Фюрер високо оцінив цю книгу. А Гесс відзначив, що вона важлива для правильної оцінки всієї ситуації в цілому і зміст її знайде важливе практичне застосування. — Дорікнув: — Ви не тривожитесь про підвищення своїх знань, майоре. І даремно. — Докинув багатозначно: — Ключі від державних таємниць не завжди обов'язково красти, видирати, добувати підступними способами чи за допомогою масового виробництва поганеньких відмичок. Люди мислячі можуть їх дістати від учених, істориків, дослідників, які часом дбають про свою пиху більше, ніж про інтереси власної держави.
Штейнгліц образився, сказав стримано:
— В салоні леді Астор, поклонниці нашого фюрера, будь-який агент-практикант може дізнатися, що годину тому казав Черчілль, — для цього йому тільки не слід приховувати, що він наш агент. У Франції я можу вам назвати імена кількох міністрів, які щомісячно одержували із спеціальних фондів адмірала Канаріса винагороду, що значно перевалила їхнє міністерське жалування. Що ж до асигнувань на радянську агентуру, то тут, на жаль, ми досягли такої економії коштів, яка може поставити під сумнів усю нашу роботу. Якщо, звичайно, — додав він, — не рахувати витрат на допомогу емігрантам і на пенсії родинам наших агентів-німців після того, як радянські органи перепинили їхню діяльність.
— Ну-ну, не треба гарячкувати, — заспокійливо, мирним тоном сказав Лансдорф. — Я ціню ваші зусилля і розумію ваші труднощі. — Промовив замислено: — Очевидно, більшовикам вдалося вселити народові думку, що держава — це в якійсь мірі власність кожного, і вони дорожать інтересами держави так само, як ми з вами своїм майном. — Зазначив діловито: — Я переглядав протоколи допитів різних військовополонених. Деяким з них, виявляється, легше розстатися з власним життям, ніж з тими відомостями, які вони мають. Трудний матеріал, трудний. І тому ще раз нагадую: гнучкіше, гнучкіше з ним. І якщо ви вважатимете за потрібне, тих, хто особливо подає надії, слід було б на кілька днів повезти до Берліна, щоб вразити їхню уяву рівнем нашої цивілізації,
