Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Вийшло в мене добитися того, чого він сам не хотів? Звісно, ні!

— Торі та Рікі. Це ще дві ваші подруги? І чому вони не зустрічалися із футболістами?

Він вирішив змінити тему, а я не була проти. До того ж, мене здивував факт того, що Сем уважно слухав мою історію.

— Ні, це все ті ж Вікторія та Еріка. Коли ми були маленькими, вигадали одна одній такі скорочення імен, — пояснила я.

— Очевидно, у Джессіки прізвисько Джессі, ви вчора про це говорили. А яке ж у тебе? — з неприхованою цікавістю запитав Сем.

— Мері.

На його обличчі розповзлася широка усмішка, оголюючи зуби. Він усміхався, причому щиро. До того ж так, як я ще не бачила.

— Що? — не витримала я.

— Нічого, — Сем знизав плечима. — Просто тобі дуже підходить, Мері.

Перед ім'ям він зробив невелику паузу і сказав його, як мені здалося, м'якше.

— Гей, — захихотіла я й жартома пригрозила вказівним пальцем у нього перед носом. — Це лише для дуже близьких людей.

Сем з усмішкою відштовхнув мою руку й запитав:

— То все ж таки, чому Вікі та Еріка не зустрічалися з футболістами?

І чому раптом його це так цікавило? Дивний, дуже дивний хлопець!

— Ти був футболістом? — припустила я.

— Мені просто цікаво.

Сем знову знизав плечима і зробив незацікавлене обличчя, але я бачила, що це не так.

— У них дуже чисті серця для таких хлопців. Розумієш про що я?

— Не впевнений.

— От якби ми вчотирьох були складовими однієї людини, то я була б розумом, Джесс — характером, Вікі — душею, а Еріка — серцем. Душа та серце — це те, що найбільш не захищене, розумієш? — Не чекаючи відповіді, я продовжила: — Їх якраз захищають розум і характер. А хлопці футболісти зазвичай самозакохані та далеко в майбутнє не дивляться. Такі пограються та кинуть.

— Тоді, з ким вони зустрічалися? — не вгавав Сем.

— Вікі з хлопцем з оркестру, а Еріка із плавцем.

На мій подив, після почутого він досить голосно розсміявся.

— Ти чого? — Сем же не міг читати мої думки, адже так?

— Ти не повіриш, — мотаючи головою, посміювався він. — Навіть я не вірю в такі збіги.

— Викладай давай, — я повела підборіддям, а потім піднесла до губ стаканчик.

— В академії Джон грав у одному гурті, а Джейк був капітаном команди плавців. Він досі займається плаванням, а Джон усе ще грає.

Від почутого я мало не поперхнулась. Як таке взагалі було можливим? Дві абсолютно різні компанії приїхали на один і той же пляж одночасно. Еріка зустріла Джейкоба ще першого дня, а потім познайомилися всі. Хлопці були тут самі, як і ми. Сем був мало не моїм двійником, тільки чоловічої статі. А в наших абсолютно різних компаніях знайшлося набагато більше спільного, ніж здалося під час знайомства. Чорт, та таке було можливим лише у фільмах чи книгах!

Я ніколи не вірила в долю, але з кожною хвилиною, проведеною на цьому пляжі, починала сумніватися у своїх переконаннях.

— Так, справді слабко віриться в такі збіги, — задумливо промовила я.

— Я не обманюю, якщо ти на це натякаєш, — сказав Сем, вдивляючись у моє обличчя.

— Ні, просто кажу, що це все й справді дивно.

На якийсь час знову повисла мовчанка, але я не відчувала себе ніяково. Неймовірно, але поряд із Семом навіть тиша була приємною. Не можна сказати, що я закохалася в цього хлопця, та він був мені симпатичний. Ну, може, дуже симпатичний, але не більше. У будь-якому разі для нього я була другом і крапка. Але ж я могла пізнати друга краще, правильно?

— А якби ви з друзями були складовими однієї людини? — з усмішкою спитала я.

— Хм, цікаве питання, — промовив Сем і, перевівши погляд на океан, замислився. — Мабуть, я був би розумом, а Джейкоб серцем чи душею. Джон, мабуть, характером. Або Джеймс був би характером, — зробивши паузу, він кілька разів похитав головою, а потім сказав: — Не готовий дати тобі відповідь, особливо у світлі останніх подій.

Манера спілкування Сема сподобалася мені ще першого вечора. Здавалося, він обдумував кожне слово, перш ніж озвучити, і завжди висловлювався правильно.

— Отже, ти можеш сказати за себе і Джейка, а за Джона та Джеймса ні? Ви ж дружите із шостого класу.

Мене здивував той факт, що Сем не дуже добре знав своїх друзів. Мені завжди здавалося, що давні друзі повинні знати один про одного, якщо не все, то дуже багато.

— Перший з ким я познайомився, переїхавши до Лос-Анджелеса, був Джейк. З того дня ми найкращі друзі. Частково через нього зі мною і спілкувалися Джон та Джеймс.

Примітно, що, розповідаючи про друзів, голос Сема був беземоційним, якимось рівним, чи що, у той час як я говорила про подруг із теплотою.

— Мені здавалося, що у вас дружба, як у нас, — зізналася я.

— Ні, зовсім ні. У вас зв'язок міцніший і набагато глибший. У нашому випадку сполучна ланка — Джейкоб. Хоча останнім часом із цим обов'язком краще справлявся Джон, — ніби професор якихось напрочуд занудних наук, пояснив Сем.