Фараон - Болеслав Прус

Віддавши своєму синові Техенні дві тисячі колишніх воїнів і чотири тисячі лівійської голоти, Мусаваса наказав йому, щоб він якнайшвидше вдерся в Єгипет і, пограбувавши, що може, приготував запаси для справжньої армії. Сам він збирав головні сили і, розіславши гінців по оазисах, скликав під свої стяги всіх, кому нічого було втрачати.

Давно в пустелі не було такого руху, як зараз. З кожного оазису гурт за гуртом виходила така страшна голота, що, хоч кожен і так був майже голий, його все одно можна було назвати обідранцем.

Опираючись на свідчення своїх радників, які ще місяць тому були офіцерами його святості, Мусаваса цілком резонно припускав, що його син встигне пограбувати кількасот сіл і містечок від Теренутіса до Сенті-Нофер, перш ніж зустріне якісь солідні єгипетські сили. Крім того, йому донесли, що на першу звістку про рух лівійців не тільки втекли всі робітники з великої скляної гути, але й відступило військо, яке займало фортецю в Сохет-Гемау над Содовими озерами.

Це був добрий знак для варварів, бо ця скляна гута була великим джерелом прибутків для фараонової скарбниці.

І от Мусаваса зробив ту саму помилку, що й найвища рада жерців, — не побачив військових здібностей Рамзеса. І сталося те, чого ніхто не чекав: поки перший лівійський корпус дійшов до околиці Содових озер, там уже стояла вдвічі більша за їхнє військо армія наступника трону.

Лівійцям навіть не можна було закинути необачність. Техенна та його штаб Організували непогану розвідку. їхні шпигуни не раз були в Мелкатісі, Навкрітісі, Саї, Менуфі, Теренутісі і перепливали Канопський і Болбітінський рукави Нілу. Але вони ніде не зустріли війська, пересування якого затримав би розлив Нілу, і майже всюди бачили переполох серед населення, яке тікало з прикордонних сіл.

Отже, вони приносили своєму полководцеві якнайвідрадніші відомості. А тим часом військо царевича Рамзеса, незважаючи на розлив, за вісім днів досягло пустелі і, добре забезпечене водою й харчами, зникло між горами Содових озер.

Якби Техенна міг, як орел, піднятись над табором своєї ватаги, він перелякався б, побачивши, що в усіх ущелинах цієї околиці ховаються єгипетські полки і що кожної хвилини його корпус може бути оточений.

Розділ сорок третій

З того часу як військо Нижнього Єгипту вирушило з ПіБаста, святий пророк Ментезуфіс, що супроводив царевича, одержував і надсилав щодня по кілька депеш.

Одне листування він вів з міністром Гергором. Ментезуфіс надсилав до Мемфіса звіти про пересування війська та про діяльність наступника трону, не приховуючи свого захоплення; але достойний Гергор відповідав, щоб царевичеві дали цілковиту свободу, і натякав, що, якби Рамзес програв першу битву, найвища рада не була б тим засмучена.

«Невелика поразка, — писав Гергор, — навчила б царевича Рамзеса обережності й покори, бо він уже зараз, ще нічого не зробивши, вважає себе рівним найдосвідченішим полководцям».

Коли ж Ментезуфіс відповів, що важко навіть уявити, щоб наступник трону зазнав поразки, Гергор дав йому зрозуміти, що в такому разі тріумф від перемоги не повинен бути надто великий.

«Держава нічого на тому не втратить, — писав він, — якщо войовничий і запальний наступник трону кілька років матиме забавку на західному кордоні. Він сам набереться досвіду у військовій справі, а розбещені й зухвалі наші воїни матимуть відповідну для себе роботу».

Друге листування Ментезуфіс провадив із святим отцем Мефресом, і воно видавалося йому важливішим.

Мефрес, ображений колись царевичем, тепер прямо обвинувачував Рамзеса в убивстві Сариної дитини, яке він нібито вчинив під впливом фінікіянки Ками. А коли протягом тижня з’ясувалася невинність Рамзеса, верховний жрець, ще більше роздратований, не переставав доводити, що царевич здатний на все, як ворог вітчизняних богів і спільник невірних фінікійців.

Справа вбивства Сариної дитини перші дні виглядала так підозріло, що навіть найвища рада з Мемфіса запитала Ментезуфіса: що він про це думає? Ментезуфіс, однак, відповів, що він весь час придивляється до царевича, але ні на хвилину не припускає, щоб той був убивцею.

Ці листи, мов зграя хижих птахів, кружляли навколо Рамзеса в той час, як він виряджав розвідників у напрямі ворога, радився з полководцями чи заохочував військо до швидкого походу.

На чотирнадцятий день все військо наступника трону зосередилось на південь від міста Теренутіса. На велику радість царевича, сюди прибув і Патрокл з грецькими полками, а разом з ними жрець Пентуер, що його Гергор вислав як другого доглядача при особі головного полководця.

Така кількість жерців в обозі (бо були ще й інші) не дуже подобалась Рамзесові. Проте він вирішив не звертати на них ніякої уваги, а під час військових рад зовсім не питав їхньої думки.

І стосунки якось налагодились. Ментезуфіс, з наказу Гергора, не набридав порадами Рамзесові. Пентуер узявся за організацію лікарської допомоги пораненим.

Воєнна гра почалась.

Насамперед Рамзес з допомогою своїх агентів пустив у багатьох прикордонних селах чутки, що лівійці насуваються на Єгипет величезною лавиною, що вони будуть все нищити і всіх убивати. Перелякані люди почали тікати на схід і наткнулись на єгипетське військо. Тоді царевич забрав чоловіків, щоб вони носили вантажі за військом, а жінок і дітей вирядив у глиб країни.

Потім головний полководець послав вивідувачів назустріч лівійському війську, яке наближалось до нього, щоб дізнатись про його кількість та розташування. Вивідувачі незабаром повернулись з цілком докладними відомостями про місце перебування ворога. Відомості щодо кількості війська, однак, були дуже перебільшені. Вивідувачі помилково, хоч і цілком впевнено, доводили, що на чолі лівійських ватаг іде сам Мусаваса разом із своїм сином Техенною.

Царевич-полководець, почувши це, аж почервонів від радості, що в першій же своїй битві матиме перед собою такого досвідченого ворога, як Мусаваса.

Перебільшуючи небезпеку сутички, він став удвічі обережніший. Щоб забезпечити собі перевагу, Рамзес вдався до хитрощів. Він надіслав до лівійців надійних людей, наказавши їм вдавати з себе втікачів, щоб пробратися до ворожого табору й відвернути від Мусаваси його найбільшу силу, вигнаних лівійських воїнів.

— Скажіть їм, — мовив Рамзес до своїх агентів, — що я маю сокири для зухвалих і милосердя для покірних. Якщо вони в бою кинуть зброю і залишать Мусавасу, я прийму їх назад у військо його святості і накажу виплатити належну їм платню, наче вони ніколи й не покидали служби.

Патрокл та інші полководці визнали такий захід досить мудрим; жерці