💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Читаємо онлайн Останні орли - Михайло Петрович Старицький
посланцi вiд настоятелiв православних церков з проханням прислати їм списки королiвського декрету, щоб прочитати народовi, i вся монастирська братiя, разом з Мельхiседеком, проводила цiлi днi в посилених трудах i клопотах, то переписуючи копiї королiвських декретiв i грамот, то приймаючи нових прочан, то їздячи в сусiднi села на церковнi треби.

Непомiтно пролетiв тиждень.

Повернувшись з Лебединського монастиря, Найда привiз тривожнi вiстi про дiї унiатiв. Достеменно вiн нiчого не взнав, але чув, що в кiлькох селах пани й унiати чинили страшнi свавiльства, грабунки й страти.

Звiстки, якi привiз Найда, пiдтверджувалися i втiкачами з пограбованих сiл, але Мельхiседек ще не надавав особливого значення цим фактам i заспокоював усiх, проповiдуючи терпiння й надiю.

Якось увечерi, коли в монастирi були вже позамиканi всi ворота й Мельхiседек вiддавав у своїй келiї останнi накази Найдi, почувся дуже сильний стук у монастирську браму.

Найда й Мельхiседек здригнулись i тривожно перезирнулися. За кiлька хвилин у келiю ввiйшов послушник i сказав, що до монастирських ворiт пiд’їхав полковник Залiзняк з козаками, привiз когось хворого й просить, щоб пустили в монастирський двiр.

— Впустiть, усiх впустiть! — швидко мовив Мельхiседек. — Залiзняк наш перший лицар. Скажи, щоб добре нагодували чесних козакiв, а пана полковника проси сюди та передай отцю економовi, щоб прислав найкращого меду, хай гiсть пiдкрiпиться з дороги.

Послушник уклонився й вийшов.

За кiлька хвилин почувся брязкiт засувiв, i двiр одразу сповнився гамором, тупотом коней i покриками козакiв.

Почувши про приїзд Залiзняка, Найда страшенно збентежився.

«Знову Залiзняк? Видно, сам бог посилає цю людину назустрiч йому. Чим же закiнчиться теперiшнє їхнє побачення? Чи дiйде ж вiн, Найда, якогось рiшення?»

Недаремно ставив перед собою це питання Найда. Вiн почував усiм своїм серцем, що ця зустрiч iз Залiзняком матиме для нього вирiшальне значення…

Дверi вiдчинилися — i в келiю ввiйшов Залiзняк, а за ним отець Єлпiдифор, отець Аркадiй i брат Антонiй Молдован. Отець Єлпiдифор сiв на широкiй лавi, спершись руками на патерицю, а Аркадiй та Антонiй зупинилися коло дверей.

Широкими кроками пiдiйшов Залiзняк пiд благословення Мельхiседека й шанобливо поцiлував його в руку.

— Ну що, як живеш, пане полковнику? — звернувся до нього Мельхiседек.

— Та поки що бог милує i земля, на досаду ляхам, носить, — вiдповiв Залiзняк, по-молодецькому трiпнувши головою, i нараз побачив Найду, що стояв збоку.

— Що це, брате Iване, й ти тут? — вигукнув вiн, засяявши вiд радостi, й, пiдiйшовши до Найди, вхопив його в свої широкi обiйми. — А як ти потрапив сюди? Ну, та однаково!.. Ех, брате, сам бог послав менi тебе назустрiч, — казаз вiн, перериваючи свої слова козацькими поцiлунками. — Рук багато, голiв мало… гадаю, тепер уже ти не будеш вiдмовлятись i покликатися на спасiння душi. Настав час!..-

I нараз, схаменувшись, Залiзняк круто урвав мову й, обернувшись до Мельхiседека, сказав, нахиливши голову:

— Прости, превелебний отче, спалах радостi, — побачив старого бойового товариша, й серце затремтiло. А я до твоєї милостi не сам завiтав, а з гостем.

— Радий, радий, тiльки чому ж ти не попросиш його сюди? — здивувався Мельхiседек.

— Трудно, може, вiн у цю хвилину боговi душу вiддає… ледве довезли!

— Хто ж то?

— Священик села Турової.

— Його вже оглянув брат наш Антонiй, — сказав отець Аркадiй, — каже, що коли господь допоможе, то можна сподiватись удержати його життя. Антонiй на знак згоди нахилив голову й додав:

— Зело занепав вiн на силах: я дав йому келих нашої настоянки… лiпше стало… заснув…

— Та що ж з ним? — стурбовано спитав Мельхiседек.

— Хвороба звичайна, — з їдкою усмiшкою вiдповiв Залiзняк, — тепер вона скрiзь ходить. Спершу дали двiстi барбар ляхи, потiм душили димом у ямi гнойовiй.

— Де? Коли?! — скрикнув Мельхiседек, а разом з ним Аркадiй i Єлпiдифор.

— Та в селi Туровiй… пан офiцiал Мокрицький приводив людей до унiї!

I Залiзняк розповiв присутнiм про звiрства, якi чинив Мокрицький у Туровiй.

Ця жахлива розповiдь приголомшила всiх. Залiзняк закiнчив, а Мельхiседек усе ще сидiв мовчки в своєму крiслi, скорботно похиливши голову на схрещенi на патерицi руки…

Якусь хвилину всi мовчали.

— От, чесний отче, — першим перервав мовчанку Аркадiй своїм густим басом, що дрижав тепер од внутрiшнього обурення. — А ти ще вмовляв нас бути терпеливими й покiрними, хотiв примусити, щоб ми повiрили в силу королiвських декретiв… Ну, чим же допомогли вони? Чи приборкали Мокрицького й шляхту?

— Вони ще не знають про декрет, — вiдповiв Мельхiседек, пiднiмаючи голову i обводячи всiх скорботним поглядом.

— Нi, знають! — упевнено мовив на це Залiзняк. — Знають i вирiшили — шляхта й слуги папежа — знищити королiвський декрет!

— Звiдки ти знаєш це? — спитали разом усi присутнi.

— Знаю достеменно! В уманського губернатора Младановича зiбралася цього вiвторка вся мiсцева й навколишня шляхта, числом до трьохсот душ, — заговорив схвильовано Залiзняк. — Зiбралися всi для того, щоб обмiркувати, як боротися з гайдамаками i як вирвати з коренем схизму, котра знову пiдвела голову, завдяки трудам твоїм, чесний отче! На зiбрання се прибув архiєпископ гнєзнинський i прочитав. усiм присутнiм милостивий папiр од папи Климента XIII. Папа звертається до всiх вiрних католикiв — шляхтичiв польських, заклинає їх лишатися вiрними лицарями римського костьолу й вирвати з коренем раз назавжди схизму, що проявилася на їхнiй землi, а для цього не спинятися нi перед чим. I шляхтичi всi до єдиного за-присяглися виконати заповiт папи!

Глибокий стогiн вирвався з грудей Мельхiседека.

— О господи! — прошепотiв вiн. — Святi слова твої обернули на отруйнi жала, а заповiт твоєї любовi — на криваву ворожнечу й

Відгуки про книгу Останні орли - Михайло Петрович Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: