Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
— Чому? — запитав Тимплару.
— А навіщо даремно витрачати час? Мені було байдуже, кудою увійде в замок старшина Доробец чи Некулай, коли комусь з них доведеться проникнути в шифрувальний відділ. Мене зацікавило інше: як зуміють шпигуни пробратися на перший поверх, коли обидва входи завжди охороняють вартові? Признаюсь, мені нелегко було знайти галерею, що сполучає вежу з бібліотекою. Якось, піднявшись на другий поверх, я звернув увагу на те, що там коридор набагато ширший, ніж на першому, хоч кімнати були розташовані однаково. Спершу подумав, що нижній коридор трохи зрізано, щоб просторішою стала бібліотека. Але перш ніж щось вирішити, я завжди перевіряю факти. Так зробив і на цей раз. Скоро знайшов можливість, звичайно, без допомоги шановного приятеля, старого управителя, проникнути в бібліотеку, і зміряв усе приміщення. І що, ви думаєте, я помітив? Виявилось, що не бібліотека поширшала за рахунок коридора, а стіна. Вона мала в товщину шістдесят сантиметрів. Не бувши архітектором, я, проте, збагнув, що це не викликано архітектурними міркуваннями! І взявся оглядати її. Двічі здіймав я з стелажів сотні томів, поки нарешті не натрапив на потайний хід. Щоправда, попрацювати довелось чимало, але я не жалкую. Бо, виявивши цей таємний хід, я міг спокійно сидіти в шифрувальному відділі і чекати тут на старшину Доробеца.
— Кінець кінцем, що за людина оцей Доробец? — запитав Смеу. — Мабуть, він такий наш старшина, як я папа римський.
— Запитання пана капітана Смеу змушує мене повідомити вам деякі факти з біографії цих агентів. Почну з Доробеца. Зрозуміло, він приховувався весь час під чужим прізвищем і військовим званням. Його справжнє ім'я Олівер Зеган. Служить у німців з 1937 року. Він працював тоді в Орадії[45] і одержував мізерну плату. А проте приятелька, з якою він познайомився, вимагала все більше грошей. За місяць він не тільки розтринькав усі свої заощадження, а й дуже заборгувався. Якось у неділю до нього підсів в кафе пан середніх літ. Повівши мову про те та се, вони вийшли на вулицю майже приятелями. Незнайомий назвав себе публіцистом, похвалився, що пише книгу про їхнє місто. Зрештою зауважив, що робота посувається дуже повільно, бо йому ніколи збирати потрібний матеріал. Признався, що розшукує. людину, яка погодиться за гроші роздобувати різні відомості для нього. І запитав, чи не хоче він спробувати сам? За перші відомості невідомий обіцяв стільки грошей, що важко було повірити. І Зеган, звичайно, погодився, особливо коли той приємний пан вийняв з кишені кілька банкнот. Хоч обіцяна сума була неймовірно великою, проте Доробец не збагнув, що потрапив у пазури шпигунів. А пізніше, зрозумівши все, він не зміг викрутитись. Проте потреба в грошах дедалі зростала, бо його безсовісна приятелька ставала все ненаситнішою. Спритний, сміливий і досить розумний, Зеган-Доробец за короткий час зумів відзначитися. Він виконував чимраз важчі завдання, в свою чергу вербуючи нових шпигунів. Той факт, що саме йому доручили операцію з шифрувальною машиною, говорить про те, як високо його цінив абвер. А справжній старшина Доробец загинув у Росії, під Севастополем. Що стосується Некулая Сермешана, прозваного Некулаєм Телимбу, то можу сказати, що це Генріх Ріхтер родом з Ардялу. Коли Гітлер прийшов до влади, Ріхтер поїхав у Німеччину. Там вступив до фашистської партії. Жорстокий і досить фанатичний, він скоро піднявся до звання оберштурмфюрера. В 1938 році як представник німецької музичної фірми прибув до Румунії. Мабуть, можна не говорити, що справжнього Некулая Сермешана теж уже немає в живих. Тепер щодо нашої красуні кастелани. Про її життя можна написати цілий роман. Ця авантюристка світового масштабу була завербована німецькою розвідкою ще до приходу Гітлера. Успішно займалася шпигунством в Іспанії, в країнах Латинської Америки і в Франції. Шефи цінували її як чудову конспіраторку. На закінчення я мушу ще додати кілька слів про управителя. Але, як вам відомо, він уже мертвий, через це й наша цікавість не може бути до кінця задоволеною. А проте можна допустити, що й його послужний список не гірший, ніж у цих трьох.
— У мене є ще запитання, — промовив Смеу. — Капітан Георгіу розповідав, що Некулай останнім часом дуже цікавився радіотелеграфією. Навіщо вона була йому потрібна?
— Щоб у потрібний час передати певне повідомлення абверу. Ви мусите знати, що Доробец сподівався одержати в замку поповнення. Йому треба було якось сповістити абвер про успішне викрадення секрету шифрувальної машини. Раз ми розмістилися в замку, то агентам не залишалося нічого іншого, як скористатися дивізійною радіостанцією. Ця ідея належала Некулаю, який чудово зіграв роль затурканого селянина. Бувши впевненими в успішному завершенні своєї операції, шпигуни заздалегідь повідомили свого шефа про те, що «зірка впаде опівночі». Та вороги жорстко прорахувалися: ніякої зірки не впало опівночі, агенти лише викрили себе.
— А коли б їм вдалася операція, то яким чином вони передали б інформацію? — поцікавився капітан Смеу. — Знову за допомогою радіо?
— Ні! Абвер, одержавши повідомлення шпигунів, мусив був потурбуватися, щоб забрати у них фотоплівку. Хочете знати як? Цієї ночі на невеличкій галявині в лісі, недалеко від замка, мав приземлитися літак. На мотоциклі, захованому в соломі, у призначений час. туди мусив був поїхати управитель, щоб запалити вогні, а потім передати льотчику пакет. Ось такий їхній план. І його буде виконано, лише з деякою зміною. Вогні для льотчика запалимо ми. Літак таки приземлиться, але він уже не повернеться на свій аеродром.
