Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

біса, ті небеса? Вгорі? Внизу? Але ж нема ні «гори», ні «низу» в цім скінченнім, але й нескінченнім, дедалі ширшім всесвіті, де навіть неосяжне, палаюче, сліпуче, величне сонце поступово згасає, і це, кінець кінцем, призведе до загибелі самої Землі! А де вони, ті чудеса, коли всі молитви залишаються без відповіді і нещастя з однаковою невблаганністю спадають на голови грішних та праведних; тож як людина вольова й сумлінна капелан уже б давно прислухався до голосу розуму і зрікся б віри в бога, успадкованої від батьків, — більше того, склав би з себе й духовне звання й офіцерський чин і пішов би рядовим до піхоти, артилерії, ба навіть капралом до десантних військ, — коли б не низка загадкових подій останнього часу, як-от поява голого чоловіка на дереві кілька тижнів тому, коли ховали бідолашного сержанта, та зовсім недавня зустріч у лісі, коли святий відлюдник Флюм промовив незабутні, натхненні й віщі слова:

— Скажіть їм: я повернуся, тільки-но прийде зима.

26. Аарфі

Винуватий в усьому почасти був Йоссар’ян, бо якби він не пересунув на карті лінію фронту під час Великої Облоги Болоньї, майор …де Копитляй, можливо, не згинув би й міг стати йому у пригоді; а якби Йоссар’ян не заповнив квартири для нижніх чинів бездомними дівчатами, Кристі, можливо, не закохався б у свою кралю, побачивши її голою від пупка до п’ят в одній із кімнат, де йшла азартна гра в очко і де ніхто не звертав на дівчину жоднісінької уваги. Кристі сидів у жовтому м’якому кріслі й крадькома позирав на неї, зачарований тією флегматичною незворушністю, з якою вона сприймала загальну до себе байдужість. Дівчина позіхнула і вразила Кристі до глибини душі. Йому зроду не доводилось бачити такого героїчного самовладання.

Вона подолала п’ять крутих сходових прольотів, марно сподіваючись продати себе пересиченим солдатам, у яких цього добра було під рукою донесхочу й задарма; платну дівку не захотів ніхто за жодну ціну, навіть коли вона немов знехотя виконала перед ними стриптиз у надії спокусити, кого-небудь своїм струнким, міцним, зрілим, справді розкішним тілом. Ніхто не звернув на неї уваги, і вона, скоріш утомлена, ніж розчарована, почала була вдягатись, але потім сіла в крісло і якийсь час відпочивала, безтямно споглядаючи гру й намагаючись зібратися з духом, щоб довершити нудну процедуру вдягання і знову йти на панель. Вона потяглася. Потім, мимовільно зітхнувши, підвелась, недбало натягла на себе тісні бавовняні штанці й чорну спідничку, ступила в черевички і вийшла геть. Кристі вислизнув слідом, а коли години за дві Йоссар’ян із Аарфі повернулись до офіцерської квартири, вона там знову натягала свої штанці й спідничку, і Йоссар’ян раптом пригадав капелана з його настирливими відчуттями, що подібне з ним уже було. Повноту враження порушував тільки Кристі, що стояв, засунувши руки в кишені, і здавався глибоко нещасним.

— Вона збирається йти, — кволим, якимось не своїм голосом промовив він. — Вона не хоче залишатись.

— А ти заплати їй наперед — до самого вечора, — порадив йому Йоссар’ян.

— Вона повернула мені гроші назад, — признався Кристі. — Їй зі мною нудно, і вона хоче пошукати когось іншого.

Взувшись, дівчина на мить завмерла, понурим поглядом пропонуючи себе Йоссар’янові й Аарфі. Тонкий білий светрик без рукавів спокусливо облягав її масивні високі груди й круті звабливі стегна. Йоссар’ян відповів на її погляд — він її таки оцінив. Потім похитав головою.

— Баба з воза, коням легше, — байдуже зауважив Аарфі.

— Не кажи так про неї,— благально, але з гнівним докором запротестував Кристі.— Я не хочу її відпускати.

— А що в ній такого особливого? — по-блазенськи ошкірився Аарфі.— Шльондра як шльондра.

— І не називай її так!

Дівчина байдужно знизала плечима і, не поспішаючи, легко попрямувала до виходу. Кристі розпачливо кинувся вперед відчинити їй двері. Коли вона пішла, він, наче прибитий горем, заціпенів. На його промовистому обличчі залягла печать глибокого смутку.

— Не горюй, Кристі,— спробував, як міг, утішити його Йоссар’ян. — Ти ще не раз її побачиш. Ми ж знаємо, де збираються всі римські шльондри.

— Прошу тебе, не називай її так, — мало не плачучи, тихо мовив Кристі.

— Ну, даруй, — пробурмотів Йоссар’ян.

— На вулицях аж роїться від проституток, нічим не гірших за цю, — по-своєму спробував підбадьорити його Аарфі.— До речі, ця не така вже й краля, — додав він тоном знавця і самовпевнено, спогорда посміхнувся. — А ти так рвонув відчиняти перед нею двері, неначе й справді в неї закохався.

— Здається, я й справді закохався, — соромливо признався Кристі глухим, очужілим голосом.

— Хо-хо-хо! — гучно зареготав Аарфі, зобразивши комічний подив. Він наморщив своє гладеньке рожеве округле чоло й заходився весело плескати руками по широких болотно-зелених боках нової офіцерської куртки. — Ну, ти даєш, малий! Ти закохався в неї? Ну і ну! — В Аарфі того вечора мало відбутись побачення з медсестрою з Червоного Хреста, єдиною донькою власника великого хімічного заводу, яка щойно закінчила шикарний аристократичний коледж. — Ось серед яких дівчат ти повинен шукати собі подругу, а не вклепуватись у першу стрічну потіпаху. До речі, схоже, що вона всю війну не милася.

— А мені однаково! — відчайдушно заволав Кристі.— І затули пельку. Я не бажаю розмовляти з тобою на цю тему.

— Затули пельку, Аарфі,— мовив Йоссар’ян.

— Хо-хо-хо! — не вгавав Аарфі.— Уявляю тільки, що сказали б твої батько й мати, коли б дізнались, за якими брудними блудяжками ти тут упадаєш. Не забувай, твій батько неабихто!

— А я нічого не збираюсь йому казати, — рішуче заявив Кристі.— Ні йому, ні матері. Вони дізнаються про все після того, як ми поберемося.

— Поберетеся?! — Аарфі аж розпирало від самовдоволеності і зневажливої втіхи. — Хо-хо-хо-хо! Та ти просто здурів, малий! Що можеш знати ти, у твоєму віці, про справжню любов?

Аарфі був неабияким спецом у галузі справжньої любові — він-бо давно вже палав щирою любов’ю до Кристієвого батька, в якого сподівався дістати по війні тепленьку місцинку як винагороду за дружбу з Кристі. Аарфі став чільним штурманом ескадрильї, але він так і не знайшов свого місця в житті, відтоді як скінчив коледж. Це був незлобивий і великодушний чільний штурман; він легко прощав веденим найлютіші прокляття, коли збивався з курсу на шляху до цілі і підставляв усіх під прицільний загороджувальний вогонь. Того вечора, коли Кристі закохався в свою апатичну кралю, він збився з курсу на вулицях Рима і так і не здибав своєї добропорядної медсестри зі служби Червоного Хреста, випускниці Смітівського коледжа, яка