Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

намагаються так зрозуміти цю фразу, знайти для неї такі тлумачення та відтінки значень, які пом’якшили б її брутальність, якщо можливо, а якщо ні, то вдати, ніби вони й не звучали, або наповнити їх протилежним змістом, тож у майбутньому стали писати, ніби Ісус сказав: Навіщо ти мене турбуєш такими дрібницями, або: Яке мені до цього діло, або: Навіщо ти втручаєшся в це, жінко, або: А до чого тут ми з тобою, жінко, або: Я й сам знаю, що мені слід робити, й не потребую твого прохання, або: Чому ти не попросиш мене відкрито, я залишаюся твоїм слухняним сином, або: Я зроблю, як ти просиш, між нами немає різниці в думках. Марія прийняла удар в обличчя, витримала погляд, яким син відкинув її втручання, і щоб відрізати йому всі шляхи до відступу, повторила свій виклик, наказавши слугам: Зробіть усе, що він вам скаже. Ісус бачив, як мати відійшла, але не промовив жодного слова, не спробував її затримати, він зрозумів, що Бог скористався нею, як раніше скористався зі шторму на морі, а ще раніше — з потреб рибалок. Він узяв свій келих, у якому ще залишалося трохи вина, і сказав слугам: Налийте води в оті кам’яні посудини, там було шість кам’яних посудин, якими користуються для очищення юдейського і кожна з яких уміщала дві або три міри, і слуги наповнили ті посудини по вінця. Піднесіть їх ближче до мене, промовив Ісус, і слуги зробили так, як він їм сказав. Тоді Ісус долив у кожну посудину по кілька крапель вина зі свого келиха і звелів: А тепер віднесіть ці посудини до розпорядника бенкету. Розпорядник, що не знав, звідки принесено ті посудини, покуштував воду, яку долита в неї крапля вина навіть не забарвила, а тоді покликав нареченого і сказав йому: Усі спочатку мають звичай подавати вино добре, а коли гості сп’яніють, тоді їм можна подати й вино погане, ти ж, навпаки, приберіг своє найкраще вино до цієї миті. Наречений, який ніколи у своєму житті не бачив, щоб у ті кам’яні посудини наливали вино, а крім того знав, що вино закінчилося, покуштував воду з посудини теж і з удаваною скромністю людини, яка підтверджує те, в чому й так ніколи не сумнівалася, ствердно кивнув головою на знак того, що вино і справді найвищого ґатунку. І якби не голос народу, в цьому випадку представленого слугами, які наступного дня дали волю своїм язикам, то про це чудо так ніхто ніколи й не довідався б, бо розпорядникові бенкету нічого не було відомо про перетворення води на вино, нареченому, звісно, було приємно приписати чуже діяння собі, а Ісус не був тією людиною, яка ходить і всюди повідомляє: Я сотворив таке-то й таке чудо, Марія Магдалина, від самого початку втаємничена в цю історію, не стала б ходити вулицями й повторювати: Він учинив чудо, він учинив чудо, а Марія, мати Ісусова, тим більше, бо для неї головним було те, що відбулося між нею і сином, а все інше, що сталося потім, було, так би мовити, додатком, і нехай підтвердять мої слова гості на весільній учті, чиї келихи знову наповнилися вином.

Більш ніколи не розмовляли між собою Марія з Назарета та її син. Ще до настання вечора, не попрощавшись ні з ким із родини, Ісус у супроводі Марії Магдалини покинув Кану й пішов у напрямку на Тиверіаду. Йосип і Лідія, ховаючись, провели їх до виходу із села й дивилися їм навздогін, аж поки вони не сховалися за поворотом дороги.

* * *

І тоді настав час великих сподівань. Ті знаки своєї присутності, які досі Господь виявляв в Ісусі, були собі такими чудесами повсякденного характеру, того виду, про які ми кажемо «спритність рук і ніякого обману», по суті вони дуже мало відрізнялися від тих фокусів, які так майстерно вміють виконувати на Сході тамтешні маги й чарівники, що, наприклад, підкидають у повітря один кінець мотузки й потім лізуть по ній угору, причому глядачі не помічають, що один з її кінців прив’язаний до міцного гака або її тримає у своїх руках невидимий помічник автора фокусів. Щоб проробити щось подібне, Ісусові було досить одного бажання, але якби хтось його запитав, навіщо він це робить, він би не зміг йому відповісти або сказав би, що так треба, адже рибалки не можуть жити без риби, а шторм на морі загрожував потопити людей, та й пригода з вином на весіллі відбулася ще в той час, коли Господь не почав говорити його устами. На тому галілейському узбережжі стала ширитися чутка про такого собі назарянина, наділеного могутністю, яку лише Бог міг йому дарувати, Ісус цього не заперечував, але разом з тим не давав ніякого пояснення ані причинам, ані міркуванням, ані аргументам, що спонукали його на ті або ті незвичайні діяння, і людям залишалося лише здобувати з них вигоду й не сушити собі голову запитаннями. Безперечно, Симон і Андрій думали не так, не так думали й сини Зеведея, але ті люди були його друзями й боялися за нього. Щоранку прокидаючись, Ісус мовчки себе запитував: Сьогодні? — кілька разів він запитував про це й уголос, щоб Марія Магдалина почула, але вона мовчала, зітхала, потім обхоплювала його руками за шию, цілувала в чоло, в очі, він же вдихав ледь чутне запашне тепло, яким віяло від її грудей, і були дні, коли знову провалювався в сон, а були й такі, коли забував про Тривогу, яка його катувала, й поринав у тіло Магдалини, так ніби ховався в коконі, з якого тільки й міг вийти перетвореним. Потім ішов до моря, до рибалок, які на нього чекали, багато з яких не могли його зрозуміти, вони запитували, чому він не купить собі човна в рахунок майбутніх прибутків і не почне працювати на самого себе. Бували випадки, коли у відкритому морі човен надто довго виконував певні маневри, без яких риболовля неможлива, навіть тепер, коли наловити риби стало не важче, ніж позіхнути, Ісуса опановувало несподіване передчуття, і серце йому стискалося, а очі дивилися не в небо, де, як відомо, мешкає Бог, ні, його погляд з якоюсь дивною одержимістю прикипав до спокійної поверхні озера, до тихої води, яка блищала, наче відполірована шкіра, здавалося, те, чого він чекав зі страхом і нетерпінням, мало прийти до нього з підводних глибин, звідки рибалки чекали рибу, а він — таємничий голос,