Людолови. Том 2 - Зінаїда Павлівна Тулуб
Дівчина відсахнулася з жахом, затулила очі руками і так стояла, аж поки Гюль-Хуррем не зникла за поворотом.
Того ж дня з'явилася до палацу Назлі-ханум. Плутаючи язиком, белькотіла вона щось улесливе і лізла до Насті з огидними обіймами і поцілунками, потім одразу почала просити за якихось вельмож.
І раптом вибухнула Настя:
— Не проситиму ні за кого ані зараз, ані згодом! Докучай сама падишахові, але не вплутуй мене у свої справи, — гостро відповіла вона, звільняючись від обіймів старої.
— Я… як-к-то?! — виструнчилася стара. — Т-ти м-моя донька!.. Я наказую тобі!.. Ти скажеш с-своєму ч-чоловікові, щоб він…
— І не подумаю! Я тобі не рабиня, а цариця Стамбула.
Назлі-ханум довго мовчала, дивилася на неї одним мертвим оком, а другим — живим, повним, гніву та обурення.
— Д-доб-бре! — просичала вона нарешті. — Я проклинаю тебе, гадюко, вигріта на моєму серці! І син твій ніколи не буде султаном Стамбула, і інша заступить тебе на султанському ліжку.
— Побачимо! — тріпнула головою Настя. — Мо, й буде інакше!
Стара щось хотіла додати, але їй відібрало мову. Рухом покликала вона рабинь і наказала нести себе до каїка.
— Шкода, що ти не стрималася, господине, — похитав головою Гасан, коли килимова запона впала за старою Назлі. — Вона отрутна, як павук-каракурт з далекого степу Узбекистану, а кизляр-ага її приятель і одвічний порадник.
— А що вони мені можуть зробити?! — презирливо фиркнула Гюль-Хуррем. — Кохання падишахове — найміцніше передмур'я, а за півроку в мене буде дитина. Я відчуваю, знаю, що це буде син. А хто зможе суперничати з матір'ю майбутнього падишаха?
— Майбутнє заховано в серці аллаха, господине. Спитай астрологів мечеті Селіміє, старого дервіша Тхаліб-ефенді та інших. Хай прочитають вони книгу зір. Навряд чи дитина твоя колись опережеться мечем предків у мечеті Еюба.
Тон Гасана серйозний і навіть суворий. Та й не насмілився б він жартувати такими речами. Хоч яка певна у собі Гюль-Хуррем, але мимовільний холод війнув їй в обличчя, здуваючи червінь з її щік.
— Що це означає, Гасане? — схвильовано спитала вона.
— Хай захистить тебе аллах з Мохаммедом, пророком його, — молитовно підвів долоні Гасан. — Не лякаю я тебе, божественна мушле, в якій стигне перлина роду Османів. Але є на світі закон, а закону скоряється усе живе. А за цим законом старіший в роді Османовому оперізується мечем предків, а в падишаха — шість братів, і кожен з них старший від твого сина.
Ноги підломилися у Насті. Вона схопилася за різьблене підвіконня і довго мовчала.
— Але чому ж, — заговорила вона нарешті, - падишах ніколи не говорив мені про це?
— Не знаю, мудра господине і володарко. Якщо ти не ймеш віри моїм словам, спитай муфті Есаада, спитай ходжу Омер-ефенді, спитай великого стамбульського каді, - кого бажаєш. Я, вірний раб твій, мушу застерегти тебе проти каверз старої султани. Наш милостивий падишах даремно відступив від стародавнього звичаю і, оперізуючись мечем предків у мечеті Еюба, не наказав скарати своїх братів, як це робили султани минулих століть. Тоді були вони неповнолітні, а зараз вони підросли, і син султани Кьозем міг би навіть сьогодні оперезатися, коли б невблаганна доля урвала життя нашого падишаха.
Настя слухала і мовчала. Кожне слово Гасана падало їй у мозок льодовим каменем, стискало серце жахом, наче біля ніг її раптом розкрилася прірва. Життя, що за кілька хвилин здавалося їй таким тривким і непорушним, виявлялося повним непередбачених небезпек. Отже ж, тоді і її кинуть у Босфор або надішлють до Ескі-сарая. Але тепер, ковтнувши влади і казкової розкоші султанського палацу, було б надто важко обмежитися нудним животінням в його мовчазних мурах.
— Що ж робити, Гасане? — простягла вона до нього руки, і в її тоні забриніла безпорадна дитяча розгубленість.
Гасан задоволено посміхнувся.
— Треба довіряти своїм вірним слугам і друзям, господине. Ти знаєш, що Назлі-ханум ненавиділа померлого падишаха і намагалася отруїти його. Але добитися смертної кари Назлі-ханум досить важко: вона — султана крові Османів, а не колишня наложниця падишаха. Проте я маю свідків. Їх твердження подіють вірно, як отрута гаспида, якою вона випровадила у могилу свого чоловіка.
— Хто вони? Я скажу падишахові, - схопила Настя за руку Гасана, за6увши двірський етикет.
Гасан самовпевнено розреготався.
— Е, ні, господине! Не такий вже я дурень, як ти гадаєш. За цю послугу мушу я принаймні стати капу-агою[252]. Я особисто розповім усе падишахові.
— Почекай, Гасане! Дай мені зрозуміти, розплутати… Я надто схвильована. Приходь до мене по обіді, - пробелькотіла Настя і пішла геть непевною ходою, наче хвора.
Що робити? Довіритися Гасанові або самій заговорити з падишахом? Братів він любить. Недурно помилував він їх у день свого оперезання. Вимагати їх смерті — значило рискувати всім. Самій залишитись у тіні і покластися на Гасана? Але де запорука, що згодом Гасан не зрадить її так само, як він зараз зраджує Назлі-ханум, з якою кілька років тому робив корисні справи. Проте заправив він небагато, а небезпека зростає, наближається щохвилини. І Любка вже доповідає, що кизляр-ага вчащає до Назлі-ханум… Адже не кохання вабить євнуха до старої султани…
І знов щось різонуло в грудях льодовим ножем…
В цю мить з-за кущів сірої мімози в золотавих гронах квітів вистрибнув широкогрудий вовчук, а за ним вибігла розкуйовджена дівчина в червоному ізарі. Побачивши її, Настя стріпнулася, і несподівана думка майнула у неї в голові.
— Іди сюди, — покликала вона.
Дівчина ступила кілька кроків і зупинилася.
— Не бійся! Іди сюди! Та ближче! — кликала Настя, і голос її бринів м'яко, без звичної владності.
Дівчина боязко наблизилася і схилила коліна.
— Приходь сюди завтра опівдні з обома вовчуками. Падишах хоче їх бачити. А коли він спитає, звідки ти і як потрапила до сералю, — розкажи йому, як Джафар-баша відібрав у вас останнє. Розкажи, як вас вигнали з саклі, як продали саклю, маслини — усе.
— Так, господине, але ж не один Джафар-баша був такий здирця, — урвала дівчина. — І Огюз-баша, і Фаргад-баша — всі однакові.
— Огюз і Фаргад давно померли. Навіщо плямувати пам'ять померлих, коли це не допоможе живим? Слухай, що я тобі кажу. Це ж на твою користь, — з усмішкою вкрадливості і нетерплячки пояснила Настя. — А Джафар-баша ще й досі живе у Діарбекрі і знущається з бідних людей. І падишах нічого не знає.
