Любий друг (Збірник) - Гі де Мопассан

Часом серед тижня, забравши з собою частину персоналу, вона їздила у найманій кареті за місто: там дівчата вільним-вільно бавились собі на травичці на березі малої річечки, що далі збігала у долину Вальмон. То були прогулянки випущених на волю пансіонерок. Вони бігали як несамовиті, гралися, як діти, і раділи, як сп’янілі свіжим повітрям в’язні. Розташувавшись на травичці, їли м’ясо, запивали сидром і повертались додому, як уже ніч налягала, з солодкою втомою та приємною млостю; в кареті обіймали, цілували мадам, наче рідну добру маму, таку щедру на пестощі, таку поблажливу.

Дім мав два входи. На самому розі увечері відчинялося щось подібне до шинку для простого люду та матросів. Двоє з дівок, призначені для спеціальної комерції в цьому місті, задовольняли потреби його клієнтури. Вони услуговували за допомогою парубчака, що прозивався Фредерік, невисокого білявця, безбородого, а здорового, як бугай. Ставлячи на хисткі мармурові столики пляшки вина та пивні кухлі, вони сідали на коліна пияків і, охоплюючи руками за шию, прохали частувати своїх милованок.

Троє інших дам (їх усього було п’ятеро) становили, так би мовити, аристократію і мали обслуговувати горішній поверх, окрім тих випадків, коли нагорі бувало пусто, а внизу потребували їхньої допомоги.

Юпітерів салон,[7] де збиралася місцева буржуазія, був обклеєний блакитними шпалерами та прикрашений великим малюнком Леди, що простяглася під лебедем. Заходили сюди крученими сходами, що нанизу впиралися у вузькі надвірні плохенькі дверцята, над якими горів цілу ніч за ґратками ліхтарик, такий самий, як і ті, що ще подекуди в містах світяться під образами мадонни у невеликому закапелочку в мурі.

Будівля була вогка, стара, тхнула цвіллю. Інколи коридорами проносило пахощами одеколону, а часом крізь прочинені двері знизу долітав гук п’яних гостей і, наче грім, розлягався по цілому дому, викликаючи на обличчях панів із другого поверху тривогу та огиду.

Мадам, своя людина з клієнтами-друзями, ні на хвилину не виходила з салону, все слухаючи від них міські новини-теревені, до яких була дуже цікава. Її статечна розмова перебивала легковажні балачки трьох дівчат і давала перепочити розпусним язикам пузатеньких обивателів, які щовечора дозволяли собі помірковану й чесну розвагу — випити чарочку лікеру в товаристві публічних дівчат.

Три горішніх дами прозивалися: Фернанда, Рафаела та Роза Шкапа.

Персонал був нечисленний, а тому хазяйка намагалася, щоб кожна з-поміж них становила якийсь осібний жіночий тип, щоб відвідувач мав можливість тут знайти, бодай до певної міри, втілення свого ідеалу.

Фернанда правила за біляву красуню; це була здорова, дебела, пухкотіла дівчина, справжня дочка широких ланів, що їй нічим не можна було знищити ластовиння, а куці, ясні, як з льону, і безбарвні коси скидалися на розчесане пасмо конопель і ледве-ледве вкривали голову.

Рафаела, родом із Марселя, поваландавшись по портових поморських містах, грала роль неминучої красуні-єврейки; вона була худа, розмальована, вилицювата. Чорні коси блищали їй від помади і вились на скронях кільцями. Очі були б гарні, коли б правого не псувало більмо. Горбатий ніс нависав над випнутою вперед щелепою, де двійко верхніх нових зубів сліпуче біліли поряд з іншими, що від старості прибрали кольору темного трухлявого дерева.

Роза Шкапа, маленький натоптаний клубочок, вся пішла в живіт на куценьких ніжках, співала з ранку до смерку не своїм голосом то сороміцьких, то сентиментальних пісеньок і оповідала безконечні та безглузді речі, причому переставала балакати, щоб попоїсти, а їсти переставала, щоб поговорити; завжди рухлива, вертка, як вивірка, дарма що товста і коротконога; її регіт, каскад пронизливого вереску, лящав, не знаючи впину, то тут, то там, у кімнаті, в комірчині чи в кав’ярні — скрізь, причому без усякого приводу.

На нижньому поверсі було двоє дівчат: Луїза, на прізвисько Ясочка, та Флора, що їй дали кличку Гойдалка, бо трохи на ногу кульгала. Перша завжди вбиралася за Волю з триколірним пояском, друга — за фантастичну іспанку з мідними дукатами-цехінами, що витанцьовували за кожним кроком в її рудих косах; обидві мали вигляд куховарок, виряджених до карнавалу. Такі собі жіночки з простолюддя — ні згірші, ні кращі, справжні шинкарські служки, а в порту їх жартома називали Двома Помпами.

Злагода, хоча й хистка, та рідко порушувана, панувала серед цих п’ятьох жінок завдяки миротворній премудрості мадам та її невичерпному доброму гумору.

Єдиний на все містечко, цей заклад мав досить відвідувачів. Мадам зуміла надати йому такого порядного вигляду, вона була така привітна, така до всіх ввічлива, так славилась своїм добрим серцем, що жила в оточенні ніби якоїсь пошани. Сталі відвідувачі витрачалися на неї й раділи, як вона виявляла кому більшу увагу; а коли вдень траплялося їм здибатися з нею у місті, вони, прощаючись, казали:

— Бувайте, до вечора! Ви знаєте де? — точнісінько так, як говориться: «Зустрінемося в кав’ярні, по обіді, гаразд?»

Зрештою, дім Тельє був за єдину розвагу в місті, і рідко хто не призначав там щоденних побачень.

Отож одного вечора наприкінці травня д. Пулен, лісопромисловець і колишній мер, прийшовши перший, побачив двері на замку. Ліхтарик за ґратками не світився: не чути було жодного гомону з житла, воно буцімто вимерло. Пан Пулен постукав спершу легенько, далі дужче, але ніхто не відповів. Тоді він побрів назад вулицею, аж поки на базарному майдані стрівся з д. Дювером, корабельником, що простував туди ж таки. Вони вернулися разом, але надаремне. Коли це раптом недалечко від них зчинився страшенний галас; обійшовши будинок, вони вгледіли натовп англійських і французьких матросів, що кулаками грюкали у замкнені віконниці кав’ярні.

Двоє обивателів нумо тікати, боячись компрометації, але легеньке «цс» їх зупинило: то був д. Турнево, рибник; він упізнав приятелів і покликав їх. Вони йому розповіли, в чім річ, і це його тим більше вразило, що він був жонатий, батько родини і за ним удома пильно стежилося, а тому він міг вирватися тільки суботами, securitatis causa, казав він, натякаючи на поліційно-санітарну перевірку, за періодичне повторення якої сповіщав доктор Борд, його приятель. Сьогодні був саме його вечір, отож виходило, що його позбавлено розваги на цілий тиждень.

Утрьох вони зробили чималий гак, дійшли до порту і по дорозі стріли одного з одвідувачів, молодого д. Філіппа, банкірового сина, а також податкового урядовця д. Пемпеса. Всі разом вони знову вернулися