Скорочено Майстер корабля - Юрій Яновський

Тітка Тайах видужала. Ранком дівчина буває на пляжі, плаває човном, лазить по скелях. Має знайомих. Всі до неї надзвичайно ставляться, бо вона – чужоземка та блондинка. Бачила музеї Вінчі, Мурільйо. Оглянула всю Геную. Поїде в Мілан.

Іноді Тайах почуває себе маленькою й кволою, і тоді хочеться великої міцної дружби. Вона запитує То-Ма-Кі, чи він їй друг. Можливо, вони колись ще побачаться. Можливо, він думає, що вона песимістка, але це не так. У неї зараз так багато думок, що не може оформити їх.

Тайах рада за Сева, передає йому привіт.

Листа був написаний за кілька прийомів. У кінці закреслено роst sсrірtum, де стояло запитання про Богдана. Прикладено фото, на якому Тайах сидить у купальному костюмі на камені над бухтою.

Стислий переказ по главам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Х

Увечері до гавані Міста зайшла канонерка. Ми сиділи в потайному кафе, де можна мати чорну каву, дві-три люльки опію і контрабандне вино. З нами були дівчата. З канонерки хтось поїхав до Міста човном. Я вдихнув свіжого повітря і виблював. Потім повернувся до друзів і ми розпочали серйозну бесіду про те, який потрібно корабель для нової картини Сева. Нас було дев'ятеро: моряк – хазяїн трамбака й шхуни, рибалка, Стелла, Муха, Поля, хазяїн кав'ярні, Богдан, Сев, я.

Богдан сказав, що ми шукаємо корабель для румунського босого капітана, двох матросів та полковника з донькою і для двохсот овець, що їх полковник везе під ніж.

Втрутився Сев і сказав, що корабель цей – для учнів морської школи, які вийшли в практичне плавання. Були поблизу місця катастрофи й підібрали багатьох із розбитого брига. Ми з Севом були дикунами в справі кораблів.

Сев сказав, що ми разом з'ясуємо наші погляди на той корабель, що його ми шукаємо. Я, як редактор, мав пов'язати міцними вузлами фабули розповіді Богдана та бачення фільму Севом. Кінокартина стояла перед нами, як конкретна ідея.

Сев сказав, що уявляє картину так: морська школа на високому березі, юнаки виходять в плавання. Одного сонячного дня корабель чує далекі гарматні постріли. Кілька дозорців вилазять на марс і бачать, як військове судно стріляє у парусник з людьми. Парусник розбито, він поринає у воду. Корабель маневрував і опинився на місці катастрофи. Першого виловили молодого матроса, що тримав дівчину (це був Богдан).

Потім Богдан почав розповідати, що мати народила його сиротою, а народивши – померала. Обмиваючи дитину, відвернулися, і дитина мало не втонула. Потім ціле своє життя Богдан невпинно топився. Подорослішавши, Богдан став моряком. Плавав на піввантажному пароплаві юнгою і виконував різні роботи. У японських водах їх застукала війна. Потім потрапили у тайфун і потрапили на Філіппінські острови. Богдан блукав по стровах, поки дістався до міста Маніли. Пробуючи пробратись уночі на якийсь наш корабель, Богдана зштовхнули ударом в море. Врятував Богдана малаєць і продав півмертвого на корабель, що йшов далі на південь. За час цього подорожування Богдан призвичаївся до нового хазяїна і його команди, що складалася з людей усіх можливих відтінків шкур і душ. Першого дня Богдана добре попобили, найбільше – безвухий китаєць. Богдан розповів про Магелланову протоку, схожу на підземний коридор, який має вогкі й плісняві стіни, по стінах жахливі малюнки й розколини.

Раптом хазяїн кав'ярні сказав дівчатам тікати. Зайшла міліція і забрала Богдана, бо не мав документів.

Ми вийшли надвір і побачили канонерку. "Нащо вона сюди прийшла?" – подумали ми всі.

XI

Лист на 16 сторінок з легеньким запахом від Тайах.

Мілан

Тайах пише, що зараз у неї чудний і спокійний настрій. Дівчина об'їздила багато місць. Зараз вона в Мілані, затра їде у Берлін на тиждень. Пережила багато гострих і цікавих пригод, зустрічей із людьми. Іноді Тайах хоче поговорити по-нашому.

Сумно, що немає з ким поговорити. Розмовляє французькою, італійською. Тайах хоче розповісти одну пригоду, яка здасться дрібною, але багато дала і до чогось розбудила Тайах.

Чоловіка Тайах забула, багато чоловіків хотіли бути з нею, але всіх відкинула. Зараз Тайах вважає, що в неї атрофувалась почутливість. Ніби вона зараз дівчина, яка не знає мужчини.

Цей тиждень Тайах їздила Міланом з одним італійцем, красивим і дурним до останньої крапки. На одній з поїздок Тайах побачила чоловіка, йому було не більш 22 років. Дівчина стала поруч і дивилася довго просто на нього. У нього сильно тремтіла рука. Тайах ходила за ним, стерегла його погляд, сподівалася, впадала в розпач. Італієць здивовано поглядав дівчину, не розуміючи, що з нею робиться, але Тайах було все однакове.

Лист Тайах з Берліну

Тайах пише, що приїхала в Берлін і хоче закінчити розповідь про незнайомця.

Коли дівчина зі своїм італійцем повертались машиною для туристів додому, вона усю дорогу дивилася в очі незнайомця. А до італійця голосно сказала: "На площі Дуомо ви мене залишите, я мушу йти додому сама". У соборі Дуомо незнайомець наздогнав Тайах. Він говорив італійською. Поцілував руку дівчини. На них оглядалися ченці й віруючі. Дівчину тягло до нього. Вони сіли й поїхали машиною, а біля дому Тайах домовилися