Скорочено Майстер корабля - Юрій Яновський

***

Шторм розлютувався надвечір. Нам тяжко навіть йти, ми опиняємося біля води. Ось воно – море! Яке ж воно гнівне!

Був туман, сильні хвилі. А ми з Севом сіли на мол, дивилися і розмовляли про Тайах. Її подруги говорили, що вона змінилася. Кілька років вона кидалася від одного чоловіка до іншого. Вона вважала себе авантурницею. Її батько – італієць, мати – слов'янка. Дівчина не могла всидіти на місці. Але тут вона ніби потрапила до лагуни, хотіла тихо пливти. Сев говорив, що зараз її тіло відпочиває і відновлює кінчики чулих нервів. І прийде час, коли ця жінка буде відчувати себе дівчиною. Сев сказав до мене: "Ви ж її любите, редакторе!". "А ви її кохаєте, Сев!" — відповів я.

Коли ми з Севом йшли додому, то в порту зустріли Тайах. Вона тримала капелюх у руках, і її золоте волосся куйовдив вітер. Ми взялися усі за руки й потягли Тайах за собою на мол. Це було веселе біснування. Ми щось кричали, вибігши на мол, Тайах щось співала. Дівчина кинулася мені на шию і жагуче поцілувала в губи, притулившися всім тілом. Потім вона поцілувала Сева.

На губах Тайах була вже зовсім невдавана усмішка. Вона любила, коли ми з Севом приходили в театр дивитись, як вона танцює.

Шторм лютував, ми побачили, як хвиля несе щось на собі. Побачили голову людини на щоглі. Сев полетів у воду і, не вміючи плавати, стояв по пояс у воді і чекав, доки щогла наблизиться до нього.

Людина, яку викинуло на берег, виявилася живучою, хоча й ми також робили хтозна-що, щоб вона ожила. Очі чоловіка були сині. Він просив води, ми відрядили Тайах за спиртом, а чоловіка перенесли в затишок, зняли весь одяг і викрутили. Він був прекрасним екземпляром мужчини. Тайах прннесла горілки і ми розтерли його, а потім дали ще й випити трохи. Коли він опритомнів зовсім, у Тайах горіли очі, а викинутий на берег матрос засоромився, відчувши себе голим.

Сев сказав, що це прекрасний початок для фільму. Матрос одягся і очі Тайах посумніли. Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Його звали Богдан.

Шторм і далі лютував. Сев повіз матроса, а ми з Тайах зайшли до Професора. З'їли диню, а я отримав Будду з бронзи, зробленого в 15 столітті.

Тайах похвалилась, що ми врятували матроса. Професор сказав дівчині не кидатись за матросом, бо всі матроси довго не тримаються берега. Та дівчина відповіла, що її тягнуть обрії. Вона почуває себе молодою й наївною.

Ми з Тайах вийшли від Професора. На перехрестях цілувалися, не звертаючи уваги на прохожих. Біля готелю ми зупинилися, і дівчина запросила до себе, бо вона завтра від'їздить до Генуї. В її кімнаті сиділи, загубивши розуміння власності рук. Ми хилилися одне до одного, як дуб і лоза, і кожне з нас було то дубом, то лозою.

Тайах розповіла, що її тітка умирає, а в Мілані живе батьків брат. Просила їхати з нею. Я взяв її на руки, дівчина злякалася, але зрозуміла, що я не такий, як її попередні чоловіки. Ми просто кружляли по кімнаті. А потім я попрощався й вийшов, почуваючи, що неймовірний тягар узяв на себе такими стосунками. Вона крикнула ще: "Не загуби Богдана".

Ніч. На небі химерні темні скелі. Був шторм.

VII

У день від'їзду Тайах сталося декілька подій.

Дубок "Тамара" похитується на якорі. До нього на човнах возять десятками дітей. Діти – з дитячого будинку, усі вдягнуті однаково. Вони ніби аргонавти, що пливуть на зустріч сонцю. На палубі була метушня, за всіми було важко доглянути. Матроси були злі на дітей. На палубі зявляються мокрі місця – найменші діти хвилюються. Останній човен везе кінорежисера і кінооператора. Знімальний апарат ставлять на кормі. Кінооператор крутив. Режисер стояв позад апарата й радів від сцени, що мусила бути останньою в його фільмі. "Парусник з дітьми пливе назустріч сонцеві. Вогняний диск піднімається над обрієм".

Раптом почався дощ. Дубок розхитує щоглами дуже сильно. Натиск вітру – і щогли падають на воду, витрушуючи із дубка дітей. Дощ припиняється і на небі знову світить сонце. А через годину Директор дає інформацію репортерові про те, що "через непристосованість дубка до невеликої ваги й через неглибокий кіль трапилась катастрофа. Але дітей пощастило врятувати, крім кількох малих".

Директор приходить на площадку перед павільйоном і секретар повідомляє, що задихнулася дитина. Директор каже, що знає, що трапилося в морі. Але дитина задихнулася тут, після зйомок. Знімали немовля, а потім відвозили його автом додому. Мати, зачарована їздою швидкого авто, не помітила, як дитина задихнулася на її руках.

Пароплав до далекої Італії уже відплив. На кінофабриці Сев закінчив роботу і, втомлений, вирушає додому пішки. Поруч з Севом йдуть лише кілька молодих акторів. Вони співають пісню. Я приєднуюсь до них.

VIII

Ця глава – лист старшого сина Майка до батька, То-Ма-Кі.

Майк не застав батька вдома. Та й чекати йому набридло. Камін погас, тому син розпалив вогонь. Великі дерев'яні колодки не горіли, тому розпалював батьковою книжкою. Батько все не йшов, а син самотності не любить. Він навіть у кабіні свого літака зробив віконце, щоб говорити з пасажирами. Чекаючи, син бігав по кімнаті, розтрощив стільця, перекинув батькові