Скорочено Майстер корабля - Юрій Яновський

Згадую, як мені сказали, що до міста прибув Сев. Художник Сев – мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію, але провалився. А тепер повернувся й знову зніматиме.

В готелі, де ми всі жили, вечором мав зайти до режисера. Ми мали поговорити про сценарій, що він почав ставити. Я постукав до кімнати, зайшовши, побачив режисера і жінку. Режисер лежав на ліжку, жінка сиділа і курила біля вікна. Я подумав, що прийшов невчасно. Жінка була білоголова, стрижена, в англійській блузці, довгі ноги поклала на стілець перед собою. Вона палила, дмухаючи в вікно, і ледве подивилася на мене. Я почав казати, що спішу і маю зустріч із Севом (не хотів їм заважати). Жінка встала. Я одразу став забувати своє незадоволення і бажання піти. З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть. Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі. Я червонів. Попрощавшись, вийшов і почув: "Хочете чаю, Тайах?". Це мене вразило, і я навіть пішов не в той бік. Замислившись, я набрів на Сева, хоча ще не бачив його ніколи і не був ще знайомий з ним. Ми довго трясли руку одне одному. У кімнаті Сева розмовляли про провал його картини, про його нову картину. Сев задумав фільм про море. Він запитав, чому я так швидко втік від режисера. Я відповів, що там була дівчина, яка мені не подобається. Я чув її ім'я, запитав Сева, при чому тут "Йосиф Прекрасний"? Там є така цариця, що спокушає? Сев відповів: "Оце вона там і є". Я почервонів, Сев удав, ніби не бачить цього.

Сев розповів, що задумав морський сценарій: море, корабель, наші матроси й нудьга за батьківщиною. Побачивши, що в мене до розмови настрою немає, Сев тягне мене до кімнати режисера.

І от ми сидимо всі гуртом на ліжкові: я, Тайах і Сев. Навпроти нас ходить режисер, а на канапі сидить кінооператор.

Біля себе відчуваю тепле плече жінки, вона чудово пахне. Мені хочеться казати приємності. Тайах дуже стримана й холодна, у неї професійна усмішка балерини – одним ротом, білими зубами.

Швидко йшов час, інтимна темінь обгорнула кімнату. На мою руку обережно лягла рука Тайах й так залишилась (а я дуже люблю людські руки – додаток до людського розуму). Я почав ворушити пальцями, помалу пестити жіночу руку. Тайах нахилилася до мене, й я нахилявся до неї. Її волосся лоскотало мені вухо.

Перед очима раптом випливає камін. Поправляю плед на ногах і підкладаю дров. Кров не гріє так, як півсотні років тому. Я хвилинку тихо плачу.

Знову згадую, як тоді у кімнаті режисера пропоную свої послуги Севу. Між нами сидить Тайах, і коли я схиляюсь до Сева, її груди торкаються моєї руки. Я не ворушу ліктем, щоб залишити враження випадковості. Я чую пульсацію крові на шкірі руки.

Троє голів укупі, три перемішаних дихання, троє рук разом (Сев поклав і свою руку на наші), сутінь кімнати, дружба, до якої увійшла жінка повноправною серединою. Ця група була синтезом і натхненням.

Стислий переказ по главам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

VI

Сонце ще за обрієм. Море спокійне й темне. Ми вийшли з готелю: Сев, я й актор-тубілець. Ми йдемо до східців у порт.

По східцях ми біжимо вниз, як школярі. У військовій гавані попритулювалися човни рибалок. Ми підходимо до них і зазираємо згори. Наш актор починає бігати й шукати свого знайомого рибалку і десь зникає.

Ідемо далі й доходимо до краю молу. Вже зовсім світає. Над водою сидять рибалки. За смугою води стоїть упоперек хвилеріз. До нього ходить човен, на який ми чекаємо, щоб добратися туди.

Сьогодні була неділя, а Сев говорив, що саме в неділю йому приходить в голову безліч ідей.

Ми побачили на воді дубок, паруси якого були змотані. За кормою на тросі був маленький човник, такий же, як дубок. Був ніби його дитинча. Дубок називається "Тамара".

Ми пройшли по хвилерізу в край, поминувши рибальські такі-сякі хатинки, бо взимі рибалки переїздять в Місто.

Ми сиділи і міркували, як можна жити в країні, у якій немає моря. Починає сходити сонце.

Сев запитує думку про його сценарій. Але сценарій Сева має ідею, яку словами неможливо сказати. Її можна сформулювати лише словами Сева, до неї треба ще його усмішки, манер і веселості. Нам добре розмовляти біля моря. Море чимось нагадує степ. Біля моря добре думається. Сев розповідає історію про старого діда: жив собі дід, було йому більше ста років. Забув уже рахувати онуків та правнуків, а синів геть усіх поховав. Став недобачати старий, і вигнали його правнуки. Оселився старий у землянці над рікою. На даху в нього зимою вовки ночували, влітку – трава росла, і жив дід так, ніби збирався свою сотню років іще раз переглянути. В нього була страшення сила і інстинкт до життя. Та несподівано його розірвали вовки на другій сотні літ життя.

Актора нашого не було й не було. Ми сіли на шаланду і рибалили. Рибальство так захоплює Сева, що він приказує до кожної