Енеїда - Іван Котляревський

з тобою забуваєм Все горе і свою напасть; Чрез тебе сили набираєм, Без тебе ж мусили б пропасть. Ти ослабівших укріпляєш, В тюрмі невинних утішаєш, Злодіїв снищами страшиш; Влюблених ти докупи зводиш, Злі замисли к добру приводиш, Пропав — од кого ти біжиш. 5 Енея мислі турбовали, Но сон таки своє бере; Тілесні сили в кім охляли, В тім дух не швидко та замре. Еней заснув і бачить снище, Пред ним стоїть старий дідище Обшитий ввесь очеретом; Він був собі ковтуноватий, Сідий в космах і пелехатий, Зігнувсь підпершися ціпком. 6 "Венерин сину! не жахайся, — Дід очеретяний сказав, — І в смуток дуже не вдавайся, Ти гіршії біди видав; Війни кривавой не страшися, А на олимпських положися, Вони все злеє оддалять. А що мої слова до діла, Лежить свиня під дубом біла І тридцять білих поросят. 7 На тім-то берлозі свиноти Іул построїть Альбі-град, Як тридесят промчаться годи, З Юноною як зробить лад. Єднаково ж сам не плошайся, З аркадянами побратайся, Вони латинцям вороги; Троянців з ними як з'єднаєш, Тогді і Турна осідлаєш, Все військо виб'єш до ноги. 8 Вставай, Енею, годі спати, Вставай і богу помолись, Мене ти мусиш также знати: Я Тибр старий! — ось придивись. Я тут водою управляю, Тобі я вірно помагаю, Я не прочвара, не упир. Тут будеть град над городами, Поставлено так між богами..." Сказавши се, дід в воду нир. 9 Еней пробуркався, схопився І духом моторніший став; Водою тибрською умився, Богам молитви прочитав. Велів два човни знаряжати, І сухарями запасати, І воїнів туда сажать. Як млость пройшла по всьому тілу: Свиню уздрів під дубом білу І тридцять білих поросят. 10 Звелів їх зараз поколоти І дать Юноні на обід; Щоб сею жертвою свиноти Себе ізбавити од бід. Потім в човни метнувсь хутенько, Поплив по Тибру вниз гарненько К Евандру помочі просить; Ліси, вода, піски зумились, Які се два човни пустились З одвагою по Тибру плить. 11Чи довго плив Еней— не знаю, А до Евандра він доплив; Евандр по давньому звичаю, Тогді для празника курив, З аркадянами веселився, Над варенухаю трудився, І хміль в їх головах бродив; І тілько що човни узріли, То всі злякалися без міри, Один к троянцям підступив. 12 "Чи по неволі, чи по волі? — Кричить аркадський їм горлань. — Родились в небі ви, чи долі? Чи мир нам везете, чи брань?" "Троянець я, Еней одважний, Латинців ворог я присяжний, — Еней так з човна закричав. — Іду к Евандру погостити, На перепутті одпочити, Евандр цар добрий, я чував". 13 Евандра син, Паллант вродливий, К Енею зараз підступив; Оддав поклон дружелюбивий, До батька в гості попросив. Еней з Паллантом обнімався І в його приязнь заставлявся, Потім до лісу почвалав, Де гардовав Евандр з попами, Зо старшиною і панами, Еней Евандрові сказав: 14 "Хоть ти і грек, та цар правдивий, Тобі латинці вороги; Я твій товариш буду щирий, Латинці і мені враги. Тепер тебе я суплікую Мою уважить долю злую І постояти за троян. Я кошовий Еней троянець, Скитаюсь по миру, мов ланець, По всім товчуся берегам. 15 Прийшов до тебе на одвагу, Не думавши, як приймеш ти; Чи буду пити мед, чи брагу? Чи будем ми собі брати? Скажи, і руку на — в завдаток, Котора, бач, не трусить схваток І самих злійших нам врагів. Я маю храбрую дружину, Терпівших гіркую годину Од злих людей і од богів. 16 Мене найбільше доїдає Рутульський Турн, собачий син; І лиш гляди, то і влучає, Щоб згамкати мене, як блин. Так лучше в сажівці втоплюся, І лучше очкуром вдавлюся, Ніж Турнові я покорюсь. Фортуна не в його кишені; Турн побува у мене в жмені; Дай поміч! — я з ним потягнусь". 17 Евандр мовчав і прислухався, Слова Енеєви ковтав; То ус крутив то осміхався, Енеїві отвіт сей дав: "Еней Анхизович, сідайте, Турбації не заживайте, Бог милостив для грішних всіх; Дамо вам війська в підпомогу, І провіянту на дорогу, І грошеняток з якийсь міх. 18 Не поцурайтесь хліба-солі, Борщу скоштуйте, галушок; Годуйтесь, кушайте доволі, А там з труда до подушок. А завтра, як начне світати, Готово військо виступати, Куди ви скажете, в поход; За мной не буде остановки; Я з вами не роблю умовки, Люблю я дуже ваш народ". 19 Готова страва вся стояла, Спішили всі за стіл сідать; Хоть деяка позастивала, Що мусили підогрівать. Просілне з ушками,з грінками І юшка з хляками, з кишками, Телячий лизень тут лежав; Ягни і до софорку кури, Печені разної три гури, Багацько ласих тож потрав. 20 Де їсться смачно, там і п'ється, Од земляків я так чував; На ласеє куток найдеться, Еней з своїми не дрімав. І, правда, гості доказали, Що жить вони на світі знали: Пили за жизнь — за упокой; Пили здоров'я батька з сином, І голь-голь-голь, мов клин за клином, Кричать заставив на розстрой. 21 Троянці п'яні розбрехались І чванилися без пуття. З аркадянками женихались, Хто так, а хто і не шутя. Евандр точив гостям розкази, Хвалив Іраклови прокази, Як злого Кака він убив; Якії Как робив розбої, І що для радости такої Евандр і празник учредив. 22 Всі к ночі так перепилися, Держались ледве на ногах; І на ніч в город поплелися, Які іти були в силах. Еней в керею замотався, На задвірку хропти уклався, Евандр же в хату рачки ліз; І там, під прилавком зігнувшись І цупко в бурку завернувшись, Захріп старий во весь свій ніс. 23 Як ніч покрила пеленою Тверезих, п'яних — всіх людей, Як хріп Еней од перепою, Забувши о біді своєй, Венера без спідниці, боса, В халатику, простоволоса, К Вулкану підтюпцем ішла; Вона тайком к Вулкану кралась, Неначе з ним і не вінчалась, Мов жінкой не його була. 24 А все то хитрость єсть жіноча, Новинкою щоб підмануть; Хоть гарна як, а все охоча Іще гарнійшою щоб буть. Венера пазуху порвала І так себе підперезала, Що вся на виставці була; Косинку нарошно згубила, Груднину так собі одкрила, Що всякого б з ума звела. 25 Вулкан-коваль тогді трудився, Зевесу блискавку ковав. Уздрів Венеру, затрусився, Із рук і молоток упав. Венера зараз одгадала, Що в добрий час сюди попала, Вулкана в губи зараз черк; На шию вскочила, повисла, Вся опустилась, мов окисла, Білки під лоб — і світ померк. 26 Уже Вулкан розм'як, як кваша, Венера те собі на ус; За діло, ну! — бере, бач, наша! Тепер під його підоб'юсь: "Вулкасю милий, уродливий! Мій друже вірний, справедливий! Чи дуже любиш ти мене?" "Люблю, люблю, божусь кліщами, Ковадлом, молотом, міхами, Все рад робити для тебе". 27 І підлабузнивсь до Киприди, Як до просителя писець. Їй корчив разні милі види, Щоби достать собі ралець. Венера зачала благати І за Енеєчка прохати, Вулкан йому щоб допоміг: Енеєві зробив би збрую Із сталі, міді — золотую, Такую, щоб ніхто не зміг. 28 "Для тебе? — ох, моя ти плітко! — Вулкан задихавшись сказав. — Зроблю не збрую, чудо рідко, Ніхто якого не видав; Палаш, шишак, панцир зо щитом, Все буде золотом покрито, Як тульськії кабатирки; Насічка з черню, з образками, І з кунштиками, і з словами, Скрізь будуть брязкальця, дзвінки" 29 А що ж, не так тепер буває Проміж жінками і у нас? Коли чого просити має, То добрий одгадає час І к чоловіку пригніздиться, Прищулиться, приголубиться, Цілує, гладить, лескотить, І всі сустави розшрубує, І мізком так завередує, Що сей для жінки все творить. 30 Венера, в облако обвившись, Махнула в Пафос оддихать, Од всіх в світелці зачинившись, Себе там стала розглядать. Краси пом'яті розправляла, В волоссі кудрі завивала, Ну п'ятна водами мочить. Венера, як правдива мати, Для сина рада все оддати, З Вулканом рада в кузні жить. 31 Вулкан, до кузні дочвалавши, Будить зачав всіх ковалів; Свинець, залізо, мідь зібравши, Все гріти зараз ізвелів. Міхи престрашні надимають, Огонь великий розпаляють, Пішов треск, стук од молотів. Вулкан потіє і трудиться, Всіх лає, б'є, пужа, яриться, К роботі приганя майстрів. 32 І сонце злізло