Енеїда - Іван Котляревський

теплую на пуп сервету, Іще клістир з ромну дали. 81 Як тілько к пам'яти вернулась, То зараз галас підняла; До неї челядь вся сунулась Для дива, як ввесь світ кляла; Потім, схвативши головешку І вибравшись на добру стежку, Чкурнула просто до троян; Всі куріні їх попалити, Енея заколоть, побити І всіх троянських бусурман. 82 За нею челядь покотила, Схвативши хто що запопав: Кухарка чаплію вхопила, Лакей тарілками шпурляв; З рублем там прачка храбровала, З дійницей ричка наступала, Гуменний з ціпом скрізь совавсь; Тут рота косарів з гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Ніхто од бою не цуравсь. 83 Но у троянського народу За шаг алтина не проси; Хто москаля об'їхав зроду? А займеш — ноги уноси. Завзятого троянці кшталту, Не струсять нічийого ґвалту І носа хоть кому утруть; І няньчину всю рать розбили, Скалічили, розпотрошили І всіх в тісний загнали кут. 84 В сіє-то нещасливе врем'я І в самий штурхобочний бой, Троянське і латинське плем'я Як умивалося мазкой, Прибіг гінець з письмом к Латину, Нерадосну привіз новину, Князь Турн йому війну писав; Не в пир, бач, запрошав напитись, А в поле визивав побитись; Гінець і на словах додав: 85 "Царю Латине неправдивий! Ти слово царськеє зламав; Зате узол дружелюбивий Навіки з Турном розірвав. Од Турна шмат той однімаєш І в рот Енеєві соваєш, Що Турнові сам обіщав. Виходь же завтра навкулачки, Відтіль полізеш, мабуть, рачки, Бодай і лунь щоб не злизав". 86 Не так розсердиться добродій, Коли пан возний позов дасть; Не так лютує голий злодій, Коли немає що украсть; Як наш Латин тут розгнівився І на гінця сього озлився, Що губи з серця покусав. І тілько одповідь мав дати І гнів царський свій показати, Посол щоб Турнові сказав; 87 Як виглянув в вікно зненацька, Прийшов Латин в великий страх; Побачив люду скрізь багацько По улицях і всіх кутках. Латинці перлися товпами, Шпурляли вгору всі шапками, Кричали вголос на ввесь рот: "Війна! Війна! против троянців, Ми всіх Енеєвих поганців Поб'єм — іскореним їх род". 88 Латин старий був не рубака І воюватись не любив, Од слова смерть він, неборака, Був без душі і мов не жив. Він стичку тілько мав на ліжку, Аматі як не грав під ніжку, І то тогді, як підтоптавсь; Без того ж завжде був тихенький, Як всякий дід старий,слабенький, В чужеє діло не мішавсь. 89 Латин, і серцем, і душею Далекий бувши од війни, , Зібравшись з мудростю своєю, Щоб не попастись в кайдани, Зізвав к собі панів вельможних, Старих, чиновних і заможних, Которих ради слухав сам; І виславши геть-преч Амату, Завів їх всіх в свою ківнату, Таку сказав річ старшинам: 90 "Чи ви од чаду, чи з похмілля? . Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зілля, Чи глузд за розум завернув? Скажіть — з чого війна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тішився війной? Не звір я — людську кров пролити, І не харциз, людей щоб бити, Для мене гидкий всякий бой. 91 І як війну вести без збруї, Без війська, хліба, без гармат, Без грошей?.. Голови ви буї! Який вас обезглуздив кат? Хто буде з вас провіянтмейстер, Або хто буде кригсцальмейстер, Кому казну повірю я? Не дуже хочете ви битись, А тілько хочете нажитись, І буде все біда моя. 92 Коли сверблять із вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину; Коли ж то мало, я дубину Готов на ребрах сокрушить. Служить вам рад малахаями, Різками, кнуттям і киями, Щоб жар воєнний потушить. 93 Покиньте ж се дурне юнацтво І розійдіться по домах, Панове виборне боярство; А про війну і в головах Собі ніколи не кладіте, А мовчки в запічках сидіте, Розгадуйте, що їсть і пить. Хто ж о війні проговориться Або кому війна присниться, Тому дам чортзна-що робить". 94 Сказавши се, махнув рукою І зараз сам пішов з ківнат Бундючно-грізною ходою, Що всякий був собі не рад. Пристижені його вельможі На йолопів були похожі, Ніхто з уст пари не пустив. Не швидко бідні схаменулись І в ратуш підтюпцем сунулись, Уже як вечір наступив. 95 Тут думу довгую держали. І всяк компонував своє, І вголос: грімко закричали, Що на Латина всяк плює І на грозьбу не уважає. Війну з Енеєм начинае, Щоб некрут зараз набирать; І не просить щоб у Латина З казни його ані алтина, Боярські гроші шафовать. 96 І так, латинь заворушилась, Задумав всяк побить троян; Відкіль та храбрість уродилась Против Енеєвих прочан? Вельможі царство збунтовали, Против царя всіх наущали; Вельможі! лихо буде вам. Вельможі! хто царя не слуха, Таким обрізать ніс і уха І в руки всіх оддать катам. 97 О музо, панночко парнаська! Спустись до мене на часок; Нехай твоя научить ласка, Нехай твій шепчеть голосок, Латинь к війні як знаряжалась, Як армія їх набиралась, Який порядок в війську був; Всі опиши мундири, збрую І казку мні скажи такую, Якой іще ніхто не чув. 98 Бояри вмиг скомпонували На аркуш маніхвест кругом, По всіх повітах розіслали, Щоб військо йшло під коругов; Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли, А ус в півлокоть би тирчав; Щоб сала і пшона набрали, Щоб сухарів понапікали, Щоб ложку, казанок всяк мав. 99 Все військо зараз розписали По разним сотням, по полкам, Полковників понаставляли, Дали патенти сотникам. По городам всяк полк назвався, По шапці всякий розличався, Вписали військо під ранжир; Пошили сині всім жупани, На спід же білиї каптани, — Щоб був козак, а не мугир. 100 В полки людей розпреділивши, І по квартирям розвели, І всіх в мундири нарядивши, К присязі зараз привели. На конях сотники финтили, Хорунжі усики крутили, Кабаку нюхав асаул; Урядники з атаманами Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув. 101 Так вічной пам’яти бувало У нас в Гетьманщині колись, Так просто війско шиковало, Не знавши: стій, не шевелись; Так славниї полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках було, як мак цвітуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То мов мітлою все метуть. 102 Було тут військо волонтирі, То всяких юрбиця людей, Мов запорожці-чуприндирі, Що їх не втне і Асмодей. Воно так, бачиш, і негарне, Як кажуть-то — не регулярне, Та до війни самий злий гад: Чи вкрасти що, язик достати, Кого живцем чи обідрати, Ні сто не вдержить їх гармат. 103 Для сильной армії своєї Рушниць, мушкетів, оружжин Наклали повні гамазеї, Гвинтівок, фузій без пружин, Булдимок, флинт і яничарок. А в особливий закамарок Списів, пік, ратищ, гаківниць. Були тут страшниї гармати, Од вистрілу дрижали хати, А пушкарі то клались ниць. 104 Жлукта і улики на пушки Робить галили на захват; Днища, оснівниці, витушки На принадлежность приправлять. Нужда перемінить закони! Квачі, помела, макогони В пушкарське відомство пішли; Колеса, бендюги і кари І самиї церковні мари В депо пушкарськеє тягли. 105 Держась воєнного обряду, Готовили заздалегідь Багацько всякого снаряду, Що сумно аж було глядіть. Для куль — то галушки сушили, А бомб — то з глини наліпили, А слив солоних — для картеч; Для щитів ночви припасали, І дна із діжок вибивали, І приправляли всім до плеч. 106 Не мали палашів ні шабель, У них, бач, Тули не було; Не шаблею ж убит і Авель, Поліно смерть йому дало. Соснові копистки стругали І до боків поначепляли На валяних верьовочках; Із лик плетені козубеньки, З якими ходють по опеньки, Були, мов суми, на плечах. 107 Як амуницю спорядили І насушили сухарів, На сало кабанів набили, Взяли подимне од дворів; Як підсусідків розписали І виборних поназначали, Хто тяглий, кінний, хто же піш, За себе хто, хто на підставу, В якеє військо, сотню, лаву, Порядок як завівсь незгірш: 108 Тогді ну військо муштровати, Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати, Ушкварить як на калавур. Коли пішком — то марш шульгою, Коли верхом — гляди ж, правою, Щоб шкапа скочила вперед. Такеє ратнеє фиглярство Було у них за регулярство, І все Енеєві во вред. 109 Мов посполитеє