Падіння Янгола - Ірина Муза
Я намагалася змусити себе не дивитися цьому демонові в очі, адже знала, що не зможу потім йому чинити опір. Через них він пригнічує мою волю, хоча інколи я не впевнена, що не хочу того, що зі мною робить Деміан. Ось і зараз, я не встигла чинити опір тому, що Деміан, достатньо наблизившись до мене, нахилив моє тіло до ліжка та змусив прийняти лежачу позу, накрив мене своїм тілом і дозволив своїм рукам блукати по моєму тілу. Весь цей час синій вир його очей не випускав мене зі свого полону.
- Ти стала такою сексуальною, янголятко. Ти все більше вабиш мене. Мені ВЖЕ подобаються твої поцілунки, і твоя безглузда боротьба зі мною мене тільки більше збуджує... - Деміан провів своєю рукою від коліна і вище, став рухатися рукою до найпотаємнішого. А я зараз не впізнавала себе. Мені б обуритися і спробувати припинити все це, але я не могла, точніше не хотіла. Приємна тяжкість його тіла і ці спокусливі посмішки, дотик, що розбурхує свідомість, і збудження, яке я відчуваю при цьому, не можна порівняти ні з чим. Похіть охопила моє тіло. Я відчуваю, як буквально кожна частинка мого тіла хоче, щоб Деміан продовжив свої торкання, щоб зробив щось більше, ніж дотики до мене.
Бачу чергову спокусливу усмішку перед тим, як вуста пече від дотику його губ до моїх. Цікаво, чи кожен поцілунок із ним буде так припікати мої губи? Знову мене відносить, і я не можу чинити опір йому. Такий солодкий поцілунок, що тягне мене в безодню, і я тону і розчиняюся в ньому. Відповідаю йому, втягуючи свій язик у цей гріховний обмін ласкою з демоном, що забере моє життя і душу.
Деміан із причмокуванням відривається від моїх вуст, посміхаючись і нарешті відпускаючи мене. Він знову опинився на відстані двох кроків від мене. А я мовчу, бо після чергової своєї поразки перед ним я не знаю, що сказати.
- Ти так легко заводишся! Не знаю, скільки ще стримуватиму себе, адже я зазвичай не сплю з тими, з ким я уклав контракт. Ти так взагалі особливий випадок, але відчуваю, що я скоро зірвуся, - задоволено підсумовує він, а мене нарешті протвережують ці слова. Що йому треба від мене, це ж не я йому є, що за претензії?
- Може, досить! - знову хмурюся я, - Мені залишилося вже менше, ніж півтора року, ти залишиш мене в спокої чи ні? - ставлю руки в боки і моє обурення до нього лише веселить його.
- Може й залишу... Я прийшов сказати тобі, що мені не подобається, що останнім часом біля тебе часто крутиться ангел. Ти ж йому нічого про нашу маленьку таємницю не говорила? - дивує він мене сказаним... і Ангел... невже він має на увазі Енджела, це було б логічно так припустити... але треба уточнити...
- Це ти зараз говориш про Енжела? - ставлю запитання і бачу, як на нього Деміан фиркає
- До чого ж тупі створіння, навіть імені придумати собі не можуть, нічого оригінальнішого за Енжела не знайшлося... І так, душе моя, якогось хріна біля тебе почав тинятися ангел і я не можу зрозуміти, що йому від тебе потрібно. - уже серйозніше каже Деміан, схрестивши руки на грудях.
- Ми просто дружимо, нічого такого! - як є кажу я, адже іншого мотиву в моїй голові не виникало.
- А мені ось цікаво, як він дізнався про тебе...мій захист мав би тебе сховати від усіх...- із задумливим обличчям відповів він
- Гаразд, із цим потім розберуся, просто пам'ятай, що ти спілкуєшся з ангелом, і його цілі мені незрозумілі... не кажи йому, що ти знаєш, хто він такий, - серйозно заявляє він і усміхнувшись наостанок нарешті зникає.
