Падіння Янгола - Ірина Муза

Трясця! я була б рада, якби це сталося насправді. Нехай краще Саймон ніколи не впізнає мене і не закохається. Нехай у нього з'явиться гідна дівчина... відчуваю в цьому великий підступ.

- І що ти вимагатимеш натомість? - одразу стала серйозною я, бо розуміла, що син Сатани свого не упустить.

- І ось, ми підійшли до найцікавішого! - усміхнувся він, як чеширський кіт. - Мені реально, тепер, здається занадто довгим термін, що залишився у тебе. Я не можу вже дочекатися тебе, душе моя... Тому я хочу три роки твого життя в обмін на це бажання... ти ж пам'ятаєш, що в тебе залишилося ще бажання! Три роки життя в обмін на твоє останнє бажання в контракті, і я врятую твого Саймона. - Ошелешує він мене.

- І в мене залишиться півтора року всього? - порахувала я.

- Саме! - підтвердив він.

Ось це так умова, я знову застигла в нерішучості, треба як слід усе обміркувати. Це моє життя все таки. Мені й так залишилося небагато, а цими умовами Деміан загнав мене в глухий кут. Я не зможу нормально жити, знаючи що через мене в комі лежить людина, яка, можливо, взагалі не повинна була мене знати...

Я довго не відповідала і Деміан вирішив порушити нашу тишу.

- Ну ж бо, янголятко... погоджуйся! Врятуєш свого недонареченого. Ти ж така правильна вся! - із сарказмом сказав Деміан, а я тут сарказм ні в чому не бачила, для мене це все було дуже серйозним. Це, на хвилиночку, моє життя.

- Так, Деміане! Мені не байдужа його доля, тому що він людина. Тому що він мені став близькою людиною. Я була з ним усі ці п'ять років, та й узагалі, будь-хто б на моєму місці задумався, якби була можливість віддати роки свого життя заради порятунку іншої людини. І тобі ніколи не зрозуміти мене. Ти демонське кодло. Тобі від мене, скоріше, потрібна моя душа. А мої емоції, мої почуття, тобі ніколи не зрозуміти! Тож не тисни на мене зараз. І дай мені трохи часу обміркувати все і змиритися...- випалюю я йому

- Ні, бажана моя. Ти помиляєшся. Не всі люди такі, як ти. І я здивований, що з твоїм колишнім життям, ти ще цього не зрозуміла. Не кожен зможе віддати свої роки за життя іншого. На світі багато людей із чорною душею, які навіть мені в Пеклі не потрібні. Це одна з причин, чому твоя душа така цінна, і чому я так прагну нею володіти...- знову дивує він мене. А мені далі немає сенсу думати над рішенням.

- Добре! Я згодна. - неголосно відповіла я

- Ось і славненько! - Деміан грюкнув у долоні і весь простір навколо нас змінився. Я залишалася сидіти на тому ж дивані поруч із Деміаном, от тільки лікарняні стіни кудись зникли. Нас оточувала суцільна темрява, щоправда свого демона-спокусника я чітко бачила і бачила, якою широкою була його усмішка зараз.

Перед нами завис у повітрі мій контракт. Старовинний аркуш паперу розгорнувся сам і в кінці, де залишалося порожнім місце, раптом з'явилося перо, яскраво червоним кольором порожній рядок став буквально випалюватися з контракту. Мигцем глянула на Деміана, він продовжував посміхатися і його очі в цей момент були червоними.

Рядок був майже весь закреслений, залишалося зовсім небагато місця. Перо стало виводити незрозумілі ієрогліфи, і я зараз знову повернула голову на Деміана

- Ось і все, душе моя. Залишилося лише підтвердити, що ти віддаєш мені свої три роки! - переді мною знову з'явилася куля з голкою, і я вже знаю, що я мала зробити.

- Де написано про те, що ти допоможеш Саймону? Тут говориться тільки про мої роки! - я знову без проблем змогла прочитати написане в контракті.

- Ніде! Я не можу писати таке в контракті. Це буде наша особиста угода! - приголомшує він мене. Ні! Я не можу просто так довіритися йому.

- Е-ні! Так не піде, я прекрасно знаю, хто ти такий. Я не можу тобі довіряти, тим більше на словах. А що, якщо ти обдуриш мене? Не виконаєш те, про що говорив, а потім скажеш, що в контракті це не прописано? - як завжди кажу правду, свої думки, те, що думаю. Деміан як завжди посміхається.

- Розумію твоє хвилювання. Я ж демонське кодло! - повторює він мої слова і чомусь широко посміхається. - Але тут ти не маєш рації у своїх судженнях. Я ще жодного разу не обдурив тебе, душе моя. Я виконав усе, про що ми домовлялися! - дивиться на мене, вичікуючи моєї згоди, але я залишаюся насуплена, недовірливо дивлячись на нього. Він закочує очі й цокає.

- Ну добре! - із невдоволенням клацає він пальцями і перед нами в повітрі зависає ще один аркуш паперу, тільки набагато меншого розміру. Очі Деміана горять червоним кольором, поки перо старанно виводить старовинні ієрогліфи на цьому невеликому клаптику паперу. Я почала придивлятися і побачила текст схожий на сучасну розписку, тільки написано все було в старій манері, і мені знадобився час, щоб зрозуміти написаний текст.

- Це що... щось типу розписки? - уточнюю я, оскільки текст приблизно свідчив про те, що він зобов'язується повернути Саймона до життя і зробити так, щоб він про мене забув, в обмін на останній пункт мого контракту.

Перо закінчило виводити символи і зависло в повітрі, Деміан взяв аркуш паперу в руки, щось нашепотів своєю страхітливою мовою і передав мені листок. Крім тексту, внизу аркуша з'явився ще незрозумілий символ, але не важко було здогадатися, що це було щось на кшталт його особистої печатки.

- Ось! Тепер ти щаслива? - фиркнув він і схрестив руки на грудях

- Ти ж знаєш, що ні! Я не можу бути щасливою в ситуації, що склалася, а тим паче зараз, коли жити мені залишилося півтора року! - з таким же невдоволенням відповіла я. Потім стиснула в руці кулю з голкою і провернула вже знайому дію. Вколола пальчик і притиснула цей закривавлений палець до аркуша з моїм контрактом. Аркуш тут же ввібрав мою кров і за кілька секунд просто зник. Зникла також і моя розписка від Деміана, яку я стискала в руці. Я тут же сполошилася.

- Заспокойся, янголятко. Моя розписка, все ще у тебе. Вона просто зникла з очей, так само, як і наш контракт. За потреби вона з'явиться перед тобою. Але необхідності не буде! - усміхнувся він.